Весна – Яків Головацький

ВЕСНА



Вже сонінько пригріває,

Теплий вітер подуває,

І річеньки забриніли,

Темні луги зашуміли;

Заспівала в лісі птиця,

Що рухнула вже травиця;

І травиця-муравиця,

І листочки на калині,

І цвіточки по долині, –

Радується вся твар божа,

Що настала весна гожа!..



Галичанка люба, мила

Городочок городила;

Покопала, пограбала

І грядочки оплескала;

Богові ся помолила

І святий хрест положила.



"Галичанко, що ти дієш?

В що дуфаєш і надієш?" –

"Що я дію?.. Зерно сію,

А на літо ся сподію,

Пади зерно за зерночком,

Ні купкою, ні рядочком

На порхкую земленоньку,

В щасливую годиноньку!" –



"Галичанко, люба, мила,

Щоби ти ся не вмилила!

Та чи зійде, що посієш?

Може, дармо робиш, сієш?" –

"Я на бога ся надію,

Що недармо роблю, сію:

Зійде, зійде моя краса,

Як на ставу густа ряса;

Пов'яжеться парістками,

Устелиться барвінками,

На цілую долиноньку,

На рідную родиноньку.

Буде цвісти, процвітати

І в листочки розвивати:

Що цвітонько, то ягода –

Моєй праці нагорода" –



"Галичанко люба й мила,

Коб надія не завела?..

Будуть тучі, гради, громи,

Спека, смага, зливи, ломи:

Нікому ти захистити,

Ані в спразі закропити.

Ой, пропадеш, моя роже,

Краси й праці жаль ся боже!" –



"Хоч нема заступить кому,

Не боюся тучі, грому,

Спеки, спраги ані лому.

Буде дощик покрапляти,

Моє листя ізрошати.

Там на межі є липонька,

Та заступить від сонінька;

Своїм маєм мя прикриє,

Студен вихор не завіє…

Невеличке й моє зіллє –

Як барвінок на весіллє,

Як на ріднім гробі рута,

В дробен листок розвинута.



Кому ж оно вадить в полі?

Не задерне, ані вколе,

Вітрові ся к землі склонить,

Тучі, бурі охоронить.

Згине зерно на мій ниві

Одно, друге у кропиві;

Туча заб'є, сонце спарить:

Предці, коли ми ся здарить,

Хоть десяте, то посходить;

Сотне зерно хоть доспіє,

Мою працю нагородить.



Хто працює, оре, сіє,

Тот і плодів ся надіє!.."

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар