Бур’ян – Андрій Головко

Ударив віжками по конях Давид. І зараз з усіх восьми копит рвонули коні й гаркнули колеса. Холодні скалочки мерзлої дороги, як дробом, ударили в лице, обсипали всього. І дядько Гордій — аж затулив очі рукою, всміхається в бороду. І ззаду дівчата залилися сміхом. Оглянувся й Давид — обсипало й їх. Упала кожна лицем у долоні, щось кричить Зінька — не чути нічого. Тільки бачить Давид — з-під долоні в неї сміються до нього її очі, радісні, сині. Щось крикнув до неї Давид, сам не чуючи свого голосу, і ще вдарив по конях. І вже не оглядався, не чув, не бачив нічого. А тільки й чув, як під колесами — і спереду, і ззаду, під безліччю копит і коліс, наче туго нап'ята струна, бриніла дорога в ранкову далечінь.

1926

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: