Микита Братусь – Олесь Гончар

— Ані зайцям, ані козам, ані морозам не віддамо! Виставимо пости, виростимо кожне деревце, побачите, дідусю, який буде сад!

Внук мій Левко топчеться під рукою, явно щось хоче спитати.

— Питай.

— Хотіли ми з вами порадитися, дідусю…

— А чого ж… Порадьмося, від нашої асамблеї нікому не буде зла, ми з вами люди доброї волі.

— Скажіть, щоб вивести новий сорт… Скільки треба схрестити квіток?

Замислившись, дивлюся, схвильований, на свого нащадка, на його ровесників та ровесниць… Велике, непередаване щастя діждатися від них отакого запитання. Уже їхні думки сягають в найпотаємніше, уже їм треба знати — скільки квіток…

— Беріть не більше… п’яток.

— О! А ми задумали тисячу!

— Потім, пізніше, будете брати тисячі. А зараз, щоб не розгубитись, щоб не заплутатись вам між ними, беріть П’яток… Можете ще раз помножити на п’яток, але головне — уважніше приглядайтесь, помічайте все. В нашому ділі — дрібниць немає.

Підводжу своїх юних друзів до лимонарія.

— Оце, бачите… цитруси. Ніде в світі на таких широтах не розводяться цитруси. Тільки в нас, на наших радянських широтах, це стало можливим.

Діти стоять захоплені: небачене, казкове, вічнозелене!

Проводжаю, веду піонерію по своєму весняному святковому саду. Прозоро, світло навкруги, ясно і легко у мене на серці. Дерева стоять блискучі, мускулясті, щасливо притихлі, мовби самі прислухаються до свого росту.

Несуть малята оберемки красенів-саджанців — щаслива їм путь!

— Висаджуйте, вирощуйте, плекайте їх, друзі… Мусите пам’ятати: дерево, посаджене сьогодні, — плодоноситиме уже в повному комунізмі.

1950

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: