Прапороносці – Олесь Гончар

Передавши генерала Блаженкам і забувши одразу про нього, Маковей кинувся переймати Шуриного коня. Сагайда і Черниш підбігли йому на поміч. Але тремтячий, збаламучений кінь не дався їм в руки: обпаливши всіх трьох гарячим диханням, він проскочив між ними і, дзвінко виклацуючи підковами, подався вздовж автостради вперед.

Внизу біля віадука медсанбатівські машини забирали поранених.

«Як їх багато! — здригнувся Маковей. — Лежать па дорозі, виходять скривавлені з лісу… І, здається, більшість з нашого батальйону! Навіть комбата Чумаченка офіцери ведуть попід руки. Без кашкета. Він зовсім сивий… А когось несуть в плащ-палатці… А комусь уже копають край шляху могилу… І Шовкун іде з забинтованою головою… Що ж це таке?»

Шовкун, помітивши мінометників, швидко пішов їм назустріч. Наближався, подзенькуючи медалями, забризканими ясною, ще свіжою кров’ю. Маковеєві стало неви-мовно страшно: очі Шовкуна були повні сліз.

На цьому урвалось останнє здорове враження Маковея. Далі все пішло йому кошмарною круговертю, проліз тали в свідомості тільки окремі, хворобливо яскраві уламки навколишнього. Одразу світ сповнився чадом, як величезна душогубка.

На рябій трофейній палатці автоматники несли Ясногорську.

— Він їй вистрелив із-за дерева в спину, коли вона перев’язувала нашого комбата. Двома розривними підряд.

«Хто він? Чому з-за дерева? Чому в спину?» — гарячково думав телефоніст, слухаючи бентежний гомін довкола себе, кудись поспішаючи з товаришами, плутаючись у полеглій міцній траві. Безвітряна, безповітряна спека душила його. Незчувся, як опинився в тісному натовпі і, ступаючи нога в ногу з іншими, мовчки побрів за палаткою. З кожним кроком провалювався в задушливу трясовину, чадіючи і затерпаючи весь. А перед ним поміж солдатськими пропотілими спинами ритмічно пливла піднята палатка, пропливала в туманну безвість крізь нескінченний чад, крізь іржання коней, крізь команди, що вже лунали десь на узліссях, ніби нічого й не сталося.

А на палатці лежить горілиць якась незнайома Маковеєві дівчина. Розпатлана, спокійна, в порваних вінках, в зім’ятих погонах. Не вона! Пливе і пливе, гойдаючись, мов на туманних хвилях… Голова безсило хилиться набік, а чиясь рука, загоріла, подряпана до крові, час від часу поправляє її. Хто це? Чия це там загоріла рука з розбитим компасом на зап’ясті? Лейтенант Черниш? Простоволосий, згорблений, оперезаний навхрест через усю спину спітнілими ременями… Бреде поруч палатки, раз у раз спотикаючись, виставивши назад гострі витерті лікті, немов штовхає перед собою щось каторжно важке…

Ні, це таки вона лежить, розкинувшись втомлено і незручно, у вінках, які забула зняти перед боєм!.. Немає вінків, немає цвіту — саме лиш бадилля, обшурхане, прикипіле на грудях кров’ю…

Лежить, як жива, неймовірно біла, неймовірно спокійна. Дивиться на Маковея здивованим, нерухомим, раз назавжди зупиненим поглядом. Ось-ось ворухнуться на-піврозтулені вуста, оживуть в тонкій посмішці, а рука потягнеться, щоб підвестись… «Підведись, посміхнись, дихни!… На, візьми моєї сили, моєї крові, мого повітря!»

Сльози текли по щоках Маковея.

Перейшли автостраду, побрели маками, зупинились на схилі долини край шляху. Яма була вже готова. Біля неї, покриті палатками, лежали вряд усі загиблі в цьому бою. Ясногорську поклали поруч з ними і теж прикрили палаткою до самих очей. Похоронна команда обчищала сиру землю з лопат, і їх скрегіт пронизав Маковея вогнем. Хлопець мовби тільки зараз збагнув до кінця все, що сталося. «Яма! Яма!!!» З жахом відсахнувся від неї, кинувся геть, відбіг з кільканадцять кроків, впав обличчям у столочену високу траву. Давши собі волю, захлипав, заридав, ховаючи лице у зелені столочені пасма, що були дивовижно схожі на дівочі розпущені коси-косички…

Навіщо, навіщо це сталося? Навіщо він вистрелив їй у спину двома розривними підряд? І хто цей він і де в і н зараз? Чи впіймали його, чи зяищили?

«Маковею, візьми мене на руки та неси по білому сві-ту!..Пронеси скрізь, де вже немає воєн, де їх ніколи не буде, де гримить музика волі…»

А може, він, той, що стріляв, зараз ще десь бродить лісами, підкрадається потай до золотих міст, з нена-бистю наслухає радісний гомін народів?

«Маковею, зроби ради мене те, зроби ради мене оте».

«Встань, то я все зроблю! Живи, то я все зумію!»

«Розшукай того, що стріляв із-за дерева! Покарай, засуди його, страть. Тоді я оживу, і прийду до тебе, і скрізь буду твоєю супутницею…»

Маковея підняв на ноги трикратний салют, яким полк проводжав у братську могилу Ясногорську та її товаришів.

Вже було сказано прощальне слово, вже люди розбігалися по своїх місцях, виконуючи команди, збираючись знову в дорогу. Он пробіг, розчервонівшись, Сагайда, он пробіг, нахилившись, Черниш, незграбно тикаючи пістолетом у кобуру, і щоразу мимо. Край шляху, серед палаючих маків, зостався свіжий горбик землі з маленьким гранчастим обеліском: п’ятикутна зірка вінчала його.

Вогка могила ще парувала, дихала з-під обеліска тремтливим прозорим маревом. Велике сонце, яке нагрівало в цей день далеку трансільванську сопку, гріло своїм щедрим промінням і цю пірамідку свіжої, паркої чорноземлі, вирослу край шляху, на відстані гарматного пострілу від Праги.

Станеться так: надвечір прийдуть на бойовище чехи і чешки з довколишніх сіл, знайдуть братську могилу загиблих, ретельно обкладуть її червоними маками. Всю ніч стоятимуть над нею в німій присязі з запаленими свічками в руках. І все, що передумають чеські дівчата в цю травневу ніч, вже не забудуть вони ніколи.

Квіти на могилі не всохнуть від спеки: замінювані кимось щодня, вони будуть завжди живі.

А ще пізніш в історії полку під датою 9 травня 1945 року з’явиться лаконічний запис:

«Бій у долині Червоних Маків».

Команда шикуватись вивела Маковея з важкого забуття. Він одразу згадав, що в нього є автомат, що в нього є кінь з кличкою Мудрий, що десь на возі лежать його апарати і клубки червоного кабеля.

— Де ж Мудрий?

Мудрого йому підвів Роман Блаженко. Сам поправив сідло, сам підтяг попругу.

Вже коли полк рушив своїм попереднім звичним ладом, поруч з Маковеєм опинився Черниш. Потемнілий, зарослий, не молодий уже, як раніше, а якось одразу наче постарілий. Весь — мов худе, смагляве, мускулисте пасмо. Міцно, ніби назавжди, стиснуті губи. Сухий антрацитовий блиск в запалих очах. Голова опущена на груди, плечі гостро підняті, наче лежать за ними втомлено складені крила.

З кілометр їхали мовчки, коліно в коліно. І навіть це суворе мовчання зближувало їх. Потім якось наче ненароком переглянулись роз’ятреними, скорботними очима.

«Маковею, це ти поруч мене?»

«Це я, лейтенант».

«Ти любив її?…:»

«Так».

І обом раптом стало зрозуміло, що відтепер вони будуть до болю близькі й дорогі один одному, ще ближчі й дорожчі, ніж раніш, не замінимі ніким.

Всю дорогу їх бачили поруч.

В першому ж селі, що його проходив полк після бою, мінометники впізнали Шуриного коня. Він стояв на майдані серед гучномовців, високо піднявши голову, оточений чехами й чешками. Збруя на ньому вже була в порядку, сідло — на місці. Радісні, галасливі, як пташенята, діти юрмилися довкола коня, навперебій хапалися за стремена, просили батьків, щоб посадили в сідло. Дорослі висаджували їх по черзі. Щохвилини в сідлі з’являвся, щасливо озираючись навкруги, якийсь новий білоголовий вершник або юна хоробр? вершниця. Весь сонячний майдан лящав дитячим дзвінким щебетанням.

XXX

Тим часом віковий бастіон слов’янства на заході — чеська красуня столиця вирувала радісііою повінню свята.

Злата Прага…

В цей день вона була справді золотого. Наче всі попередні весни, викрадені в неї окупантами, зараз повернулися їй потрійною своєю дзвінкістю, розкішшю сонця, повноводдям музики. Людськими шумливими ріками затопились празькі сади, вулиці, майдани. Урочисто вишнкувалась проспектами зелена варта каштанів—почесна варта весни. З краю в край квітує Вацла’вське намєстє, цей празький Хрещатик… Прапор-и, музика, пісні…

Стоїть на Старомєстському майдані вкарбований у віки Ян Гус, оглядає сяій старовинний град. Ще ніколи цей слов’янський град не був таким молодим та сонячним. Ще ніколи гаки-й щасливий гомін не клекотів тут від краю до краю…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: