Собор – Олесь Гончар

— ЖениІ Жени! — чулося в машині жіноче, майже істеричне.

— Куди?

— У степ! Де коні іржуть!

— Бери від життя все, що можеш! Так мене вчив мій Лобода! Пробоємі Живохватом!

Жанна зірвала фіранку, висунула руку з машини — залопотіло біле на вітрі.

— Ні, це не прапор капітуляції,.— вигукувала вона, шаленіючи від лету. — Це прапор війни з нудьгою!

— Мчи! Газуй! — підхопила в нестямі Ера. — В безвість! В абсолютну свободу!

Верхолаз торсав Таратуту за плече:

— Дай поведу. Я витисну вам сто миль.

Таратута рухом плеча скидав із себе його руку:

— Відчепись, бо викину.

— Сто двадцять дам…

Занесло їх у якийсь глухий кут: шлакові звалища, заводські відстійники, кислотами смердить. Довелось зупинитись. Таратута з Обручем вийшли, стали роззиратись, про щось радилися стишено.

Першою отямилась гейша, заскімлила в машині.

— Куди ви мене завезли?.. Де ми опинились? — Вона злякано щось шукала очима в темряві, в химерних накопиченнях ночі, до чогось прислухалася. Потім знову заскиглила: — Що мені свекруха скаже? Чому я з вами? Чому така безвольна? Від життя вже нічого не жду… Там — пустеля. Невже на місці квітучих міст тільки й зостанеться такий ось чорний хаос, холод, мертві каньйони шлакових звалищ?..

— Годі тобі, розвела за упокій душі! — перебила Жанна, розпатлавшись зовсім. — Я вірю в світовий порятунок. Знайдуться лицарі, що нас порятують… Може ж, прийдуть такі?

— Ніхто не прийде; — заперечив верхолаз. — Ми замикаємо цикл. З пітекантропа вийшли, пройшли свій шлях і зникаєм у вічності. Набули таку швидкість, що навряд чи спрацюють гальма… Ні, краще було б народитись в палеозої, на мамонтів полювати.

Обруч тим часом, обнишпоривши багажник, постав перед ними із здобиччю:

— Маємо пляшку гальмівної рідини… Три зірочки.

Пляшка пішла до колу.

Тепер вони вже й мамонтів бачать на шлакових звалищах. Тіні велетнів прадавніх в химерностях ночі пасуться, вершечки якихось кущів — кусь! кусь! — і нема. А з-за шлакових пагорбів, з глибини ночі пізній місяць натужно вилазить. Виліз, застряв над обрієм — червоний, великий, злий. Не місяць закоханих. Чогось тривожного знак.

— Веселощіві Я прагну веселощів! — відчайдушне заверещала Жанна, перемагаючи моторошність і ляк, що з’явились у цім запустінні. — Таратуто, Обруч! — гукнула двом тіням. — Чого ми застряли? Тут страшно! Женімо далі кудись!

Кавалери знову сіли в машину, дали задній хід, вибираючись із тупика.

— До собору! — подав ідею верхолаз. — Я вам, земноводним, покажу висоту!

Пропозиція всім сподобалась. Машину рвонуло з місця. Хотілося нових розваг, лементу, гвалту, хотілось ще якоюсь дикою витівкою розбуркати селища…

— До собору! До собору! — верещала Жанна. — Замолимо гріхи!

Незабаром машина вже мчала по Широкій. Дерева тут порозростались, сходились гіллям. «Волга» летіла крізь зелений тунель, місяць тільки прогулькував збоку серед гілля червоним клубком і був на чорному небі якийсь зовсім зловісний.

Вискочивши на майдан, «Волга» зупинилась перед собором. Компанія висипала з машини.

— Зараз відкрию перед вами врата, — сказав верхолаз і, пововтузившись біля замка, який, здається, висів лише для проформи, широко розчахнув важкі двері.

Компанія ввалилась до собору. Жінки тороплено роззиралися в присмерках.

— Де ж орган?

Обруч ввімкнув свій транзистор і вперше за всю історію храму під високим склепінням його дико ударив джаз. Якоюсь моторошною лункістю озвалася порожнеча, присмерки ожили, закрутилися круговертю.

— Ой, там хтось є! — скрикнула Ера, тулячись до Обруча і злякано вдивляючись у темряву. — Звірі! Там звірі! Це звіринець якийсь!

В сірім каламутті темряви всі помітили раптом, як вепрячі морди звідусіль шкіряться зі стін, ворушать іклами.

— Тікаймо звідси! Я боюсь! — хапалася Ера за Обруча, а він, підступивши до найближчого вепра, став гарчати, блазнювато дражнив звіра-чучело, після чого ще голосніш запустив музику джазу.

Таратута, закурюючи, запалив сірника, підніс угору і з присмерків виступила перед ним гола постать людська, розіп'ята на хресті, у вінку з терниння, в патьоках крові, що проступала з-під шару пилюки. З висоти центрального купола звисав товстелезний ланцюг, на якому колись висіло панікадило. Воно зникло давно, а ланцюг зостався, і верхолаз, розчепіривши руки, силкувався тепер дотягтися до нього, щоб поколихатись на цій соборній гойдалці. Зростом не вдався, кумедно підстрибував угору та все ніяк не міг учепитися за ланцюг, і марні його зусилля розважали компанію. Перший острах зійшов, сутінь більше не відлякувала, очі звикали до неї і навіть до вепрів призвичаїлись, що тепер скалились зі стін якось по-домашньому. Ритми джазу, лунаючи в присмерках, кликали до танцю, хотілося божевілля, дикості, самозабуття.

Жанна в припадку п'яного веселого сказу, скоцюрбившись, затряслася у твісті, хвилею підхопило й інших, — почалась оргія.

Єлька з Миколою Баглаєм цієї ночі допізна блукали коло Радути, по знайомих місцях, побіля тих багрянцевих кучугурних озер, що ніколи не гаснуть. На похороні Нечуйвітра побачилася Єлька з дядечком Ягором, порозумілись, пообіцяла провідати і ось провідала.

Повертались з Радути, коли все довкола вже спало, ніякі тривоги не будили Зачіплянку, і лише коли опинилися неподалік собору, вдарив з відчинених навстіж дверей отой джаз і вереск дикої оргії. Здичавілі пришельці з іншої якоїсь планети вдерлися в собор і верещать там по-мавпячому, п'яно регочуть, сквернословлять! Мигцем змайнула Миколі давно чута зачіплянська історія про те, як професор Яворницький вигнав махновців із собору; це ще більш піддало йому духу, навіть не встиг подумати про можливі наслідки, тільки встиг кинути Єльці: «Зажди», — а сам уже в три скоки рвонувся в розчахнуті двері, в оту круговерть дикого, гидкого, цинічного, що опоганювало йому душу, прекрасну поему його життя…

Не встигла Єлька затримати Миколу, а може, якби й могла затримати, то не стала б. Чула, як верещання там одразу урвалось, вловила голос чужий, брутальний, налитий ненавистю:

— Чого треба? Ану одвалюй звідси! Зникни, тля!

Щось було сказано у відповідь хуліганам нічним, потім бачила Єлька, як вилітають із храму, ловлячи сторчаки, якісь патлаті первісні постаті, чула гидкі вигуки, п'яну брудну лайку, і враз щось змигнуло миттєво в повітрі, лезом ножа змигнуло з темряви собору, і Єлька отерпла: навпроти Миколи з фінкою в руці осадисто стояла на порозі чорна гвалтівна смерть.

— Рятуйте!!

Щосили, всім єством закричала Єлька до Зачіплянки, до селищ.

Коли вона підбігла до Миколи, він уже лежав ниць на порозі соборнім. Припавши над ним, чула, як кров клекоче, і у відчаї, в нестямі розпуки белькотіла, ніби вимолюючи життя:

— Люблю ж тебе… Люблю! Люблю!

Біля машини зчинилася метушня, знову чулася лайка, мотор не заводився, десь ключ загубили в соборі…

Єльчин крик підняв на ноги всю Зачіплянку. До ранку ніхто на селищі не заснув. Тріщали кущі в садках за тими, що втікали, і тепер це були не садки чарів місячних, серпанкових, не ніч без зла, а ніч гніву, тупотняви, переслідування, зціплених зубів, скручених рук…

Відправивши Миколу з каретою «швидкої допомоги», зачіплянці все ще не розходились: наглядаючи затриманих, сердитим юрмиськом темніли коло собору; потім зосталась тільки варта із добровольців, котрі, ждучи приїзду міліції, розташувались попід собором, облягли його, ніби надовго. Курили, мовчали. Тільки вчитель Хома Романович кинув у бік затриманих: «Оце ті, що без соборів у душі… А він, як той біблейський юнак, що вигнав сквернителів з храму».

І знов мовчали. Місяць над селищем червонів щербато. Про всі початки і про всі фінали нагадував він.

Жилаві зачіплянські акації ждуть ночами нового цвіту, чиєсь кохання жде сріблястих акацієвих ночей. Щоранку будить селище своїми гудками завод-ветеран, — потужні гудки його десь ніби зглибока йдуть, чимось торкають людей і бентежать. Снує і снує люд заводський свої одвічні дороги — зі змін і на зміни, в денні і нічні. У нелегких буднях своїх Зачіплянка, у вічному течиві їх. Завод, домівка, знову завод. Ніби у незрушності залишається ця буденна стійкість її існування, і є щось незнищенно-витривале у стожильній чіпкості її життя.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: