Звичайно, могли б ви явшагти вен там, на узбіччі дороги, в пилюці, підибрав би — тягота чи мертвого — хтось литий, а ви, упикнувіші клоноту, уже мріaли б собі далі, а ким би ви булта після цього навіть у своїх власних очах? Уникли б розслідувань тут, але хіба не переслідував би вас до кинця ваших дітів образ цього нещасного, хіба втекли б від власного сумління, хай бп отиплись ставіть і в найдальшому пункті пласти?
Влетіли нарешті в передмістя. Біля тролійбусної зупинки Заболотний круто пригальмував і, не кидаючи керма, запитав тутешніх, де в них тут найближча лікарня. Якісь хлопці з гітарою відгукнулись ихом, поясініли коротко й чітко, піби відчуваючи, яка невідкладна истроія непе туди цих людей і траси, і ми знову погнали. На світлофоря не хотів зважати, не зупинивсь і тоді, коли ззаду почувся свисток. «Інспекція женеться! Зупинись!» — нервово шарпнувся Дударевич, а Заболотний ніби не чув. Незважаючи на пізній час, на зупинках пасажирів було багато, видно, роз'їздились на роботу люди нічних змін; Заболотний, пригальмувавши ще в одному місці, уточнив, що йому треба, і незабаром машина влетіла на подвір'я лікарні.
Тут мовби ждали їх: повискакували сестри в білому, з'явилися ноші, тепер і Дударевич ревно взявся допомагати медперсоналові витягати потерпілого з машини.
— Просто з поля, — шепнула' одна із медсестер до товаришки. — Перший мевдно літа механізатор…
Механізатора понесли на ганок, у навстіж розтанеш двірі. Тамара у своїх розцяцькованих мідними кнопками джинісах теж ішла услід за идм сумним шестям, мимохідь вловлюючи на собі короткі, сторожкі погляди медсестер, погляди, в яких безжомиялно читалося то, чого вона найбільше боялася: «Яв же це ви його? Чому ганяєте без пам'яті? Життя нема на трасі від цих курортників!»
Внесли потерпілого в прийомну, в білу, переповнену світлом кімнату. Ноші поклали просто на підлогу. І яким чужорідним серед сього світла й білосніжнветі була те, що лежало на ношах: масивне темне тіло в одежі, забитій пилюкою, просякнутій потом і кров'ю. Суворе щетинясте обличчя, зовсім застигле, без тіні життя… З'явився черговий лікар, щуплявий юнак у халаті, з борідаяио під різночинця, з гострим поглядом очей, де не було цікавості ні до чого і ні до кого, окрім пацієнта. Сівшій на підставлений сестрою стільчик, лікар послуїав пульс дотерпілого, взявся оглядати рану на голові. Сіре липке волосся збилось, переплуталось, довелось його від самого чола простригти ножицями, після чого лікар ще раа оглянув рану, розкривавлену, запилюжену. Коли її почали дезинфікувати, почувся глухий стогін, механізатор якось погрозливо повів туди-сюди головою, але на лікаря це не справило враження, так само як і па решту осіб медперсоналу, що стовпились над степовиком. Чиїсь спритні руки вже розпорювали одежу, оголювали мускулясте комбайнерове тіло з могутньою грудною кліткою, дебелий торс у розплилих кривавих синяках — слідах удару. Лікар і синяки обмацав з виглядом невдоволеним, весь час мовби на когось сердячись, — виявилось, що зламано кілька ребер.
— Здорово ж ви його потовкли…
— Не ми, — різко й поспішно заперечив Дударевич, проте лікар полишив його слова без уваги. Потерпілець перебував у стані глибокого шоку.
— Серйозний стан? — спитала Тамара.
— Навіть критичний, — не удостоївши її поглядом, миркнув лікар і розпорядився:
— На стіл!
І далі тут уже набирав чинності свій розпорядок. Лікар, не виявивши ніякої цікавості до тих, хто привіз сюди потерпілого, хто рятував його на трасі, вийшов з кімнати услід за санітарами в халатах, за ношами, що, здавалось, аж вгинаються під важким тілом степовика, Всі вони, ці медперсональці, котрі живуть тут у постійній готовності, звичні будь-коли приймати на себе перші стогони й скрики чиїхось нещасть, за короткий час порання біля пацієнта вразили Тамару якоюсь безпристрасністю, мовби притупленим сприйманням людського болю, хоча це й поєднувалось у них з фаховим бездоганним вишколом та розторопністю. «Чи, може, воно поверхове, це моє враження, — майнуло Тамарі, — бо хіба ж можна коли-небудь звикнути до мук людини, до болю, до чиїхось страждань?»
У кімнаті тепер залишилось тільки їх троє та чергова сестра, огрядна, з подвійним підборіддям особа, в окулярах, з виразом непідкупності на обличчі, службової суворості в кожному жесті. З німим докором витерла кров'яну пляму на підлозі, помила неквапно з милом руки під краном й сіла за стіл, з глибокодумним виразом уткнулась у свої медичні папери. Тамара не раз помічала, як багато бюрократичної писанини розвелося в медичних закладах, кожне чиєсь нещастя тут одразу ж обростає купами казенних паперів, якщо кому й потрібних, то хіба лиш відомчим формалістам для перестрахування, а хворому від тих паперів ні холодно, ні жарко… Мабуть, і ця така ж бюрократка, напустила на себе міну неприступності, явно ж перебільшує роль своєї особи в історії. Замість діла сидить, як скіфська баба, намурмо-сена, на слово людське не спроможеться, — надула щоки й шкрябає папером.
— Нам можна їхати? — звернувся від порога до чергової Дударевич, дивлячись на неї, мов на жабу, скляними очима.
Перо шкрябає далі, явно випробовуючи самовладання цих, що на гарячому попалися, дипломатів.
— Громадянко, ви не відповіли. В нас зайвого часу нема.
Лише після довготривалої інквізиторської паузи про-рікається:
— А все ж вам доведеться почекати. — І якась у цьому зловтішна багатозначність.
— Чого чекати? — знизав плечима Дударевич. — Ми поспішаємо.
— Воно й видно.
Дударевич глянув на дружину, сердито занишклу в кутку поруч із Заболотним, що, понурений, сидів на застеленій цератою кушетці, де кладуть хворих. Він, здається, відсторонений зараз був від усього. «Вам ясно? — |запитав їх поглядом Дударевич. — Нас уже не відпускає ця мегера… Ми затримані».
Виходило, що так. Вони дійсно затримані, не мають права вийти звідси за поріг. Сталося все так, як Дударевич і передбачав. І якщо той вмре під ножем хірурга, то вмруть разом із ним і всі ваші надії виправдатись, довести своє алібі, свою безвинність. «Дипломати і їхня жертва» — так це, очевидно, буде сформульовано, під таким шифром піде гуляти ваша справа в хащах судочинства. Як до нестерпності безглуздо все обернулося! Могло ж зовсім ііе бути цієї ночі на трасі. Могла вона спокійно для них минути десь на пахучому сіні або в якомусь дорожньому готельчику, де за вікном небо зоряне і тихо шелестять тополі під подмухом польового вітерця… А вас не вітерцем, а диявольським ураганом збило з шляху й занесло аж ось куди, загнало в безглузду пастку, де вас недремно стереже ця злорада мегера в окулярах… Нема сумніву, що для неї, удавано заглибленої у свої нікому не потрібні папери, ви всі троє — носії злочину, ви привезли сюди вами ж знівечену жертву й ось-ось, може, будете оголошені вбивцями її.
— То хто ж нам може дозволити вийти звідси? — знов запитав Дударевич, стримуючи дражливість.
— Ніхто не дозволить, — не підвівши голови, сказала чергова спокійно і владно, потім з притиском додала: — Ви, до речі, не стійте отам па порозі, пройдіть і сядьте, місце ж є, — і кивнула на білу лікарняну табуретку в протилежнім кутку біля рукомийника.
Хоч як дивно, Дударевич одразу ж послухався владного тону цієї диктаторки, пройшов і сів на вказаний йому, безперечно ж, електричний стілець.
— Рятували, везли і така ось віддяка, — мовила Тамара ображеним тоном у бік чергової, і та, відклавши папери, глянула на неї, мов на потенціальну, хоча ще й не викриту до кінця злочинницю, неприязнь до якої вже можна було й не приховувати. «Типова тунеядка, гультяйка-курортниця, хіба ж не видно?.. Джинси нап'яла, жене на курорт, а вже така циганкувата, ніби а курорту. Смага круглий рік з неї не сходить. Кварцом, мабуть, ще кварцується…»
Чергова обвела всіх трьох вивчальним, наметикованим поглядом. Вона навіть не вважала за потрібне втаювати свое невисловлене, але тверде звинувачення їм. Вона таки стерегла їх, взяла під варту, відповідала за них перед кимось, як за цілком можливих убивць. З такими не піде вона ні на який компроміс, ні за якого хабара не випустить звідси! Можна було подумати, що все життя ця особа мала справу не з хворими, а з підсудними, а підслідними і добре знає, як із ними повестись; бо навіть коли б і хотіла, не має вже права випустити їх з-під нагляду, доки не передасть у руки правосуддя.