Циклон – Олесь Гончар

Розлітаються кущі, розлітаються верби у своїй нічній фантастичній химерності. Похропує кінь на скаку, клокає йому в грудях… Байдашний квапить, бо місяць підіймається, а копі вчасно мусять бути на місці: в одну ніч їм ще мчатись, виносячії вершників із плавень навскач…

Чуття великої осиротілості не покидало Богдана. Поруч, де подзенькували порожні стремена й самотніло вільно сідло, весь час плив образ живого Шаміля з його усмішками, з недавніми джигітовками, з його жданням коханої дівчипн, — і все навкруги наливалося нестерпною гіркотою…

Була після того ніч, місячна, ясна, повна краси. У плавнях на островах, де радгоспний конячий лазарет, куди, мов на страту, вигнали коней шолудивих, коростявих. Вигнали й забули, списали з життя. І ось про них тієї ночі згадали дівчата, невиловлені розжахані полонянки, що рятувались від сьомого ешелону, що в розпачі зважувались на все, аби б тільки збракували їх па комісіях. Прекрасні очі свої — сині, та чорні, та карі! — в ці дні натирали всякою поганню, щоб червоніли хворістю, щоб схоже було на трахому. Робили опіки на тілі, щоб відкривалися виразки, щоб шкіра, ніжна, дівоча, бралася пекучими пухирями. Усім, чим могли, спотворювали, зумисно калічили себе. Шлючи прокляття тим ешелонам, майже вимріювали, як спасіння для себе… коросту! Короста — тільки й зарятунок… З коростою до райху не беруть!

І збігались з усіх усюд тієї ночі місячної в луги, де тумани снують щось своє, серпанкове. Як на жахливий виплід фантазії, згорьовано дивився ти з Байдашним на них. І пастух-звіздар теж бачив тієї ночі від свого куреня: голі, мов русалки, дівчата у відчаї обіймають по острову коростявих коней! Голублять персами чистими, в сльозах невідбивного горя пестять шолудивих шкап, збракованих, недіщлих калік… Та чи хоч пристане ж короста? І що це за світ такий? Що за вік, у якому доводиться красу юності своєї отак оскверняти?

“Голубимо коней, шукаєм зарази, тільки б не кидати України, тільки б не чужина, де обтинають нам коси, де наші сестри голки ковтають… В струп'ях жити, але не там, не на каторзі!..”

Туляться тілами до кінських ший, обіймають гриви заструплепі, обіймають і плачуть. Ще в більшому відчаї будуть вони завтра, коли від'ясніє ніч своїми місячними серпанками, коли виявиться, що не пристає короста до них! Бо матері їх, мабуть, в чебрецях та чистотілах купали… Пливе ніч, кутас русалок в серпанки свої, і місяць непокоєний світить із неба уповні.

Посвідчиш колись перед кимось: “В двадцятім сторіччі було. В роках сорокових. Ясної місячної ночі на розкішних лугах придніпровських бачили ми, як, рятуючись від табору, пагі, прекрасні дівчата обіймали конеіг коростявих…” Навіки- вкарбуються в душу ці кадри тобі, ця антиііриродпа в'язь, фантастично дика композіщія горя і відчаю. Пам'ятатимеш її при форсуванні Дніпра. І десь під Берліном, в останніх атаках, — те;к пам'ятатимеш…

Ті пекучі, незмивні нічим, нав'язливі кадри — яснець ночі, дика натура з лазаретними кіньми й русалками! — ти бачиш їх і тут, коли при тихому сонці мигдаль так весняно цвіте, і серед бетонних руїн узбережжя хлоп'я усміхнене ходить, і сліпучо кипить прибій, хльоскаючи в лице водяною порошею, доносячи відблиск далеких розшаленілих бур.

ЧАСТИНА ДРУГА

Циклон — гігантский атмосферний вихор із зниженим тиском повітря всередині (“око бурі”), із складною системою вітрів, що дмуть проти годинникової стрілки в Північній півкулі і за годинниковою — в Південній. Циклони охоплюють величезні райони планети. Розвиваючись, часом досягають ураганної сили, спричиняються до наслідків катастрофічних.

Причини виникнення цих явищ остаточно ще не з'ясовані.

З довідника

І

Вина анала, що всі ближчі дні чи й тижні буде лише відблискам чийогось життя: життя, що розквітло ось під таким небом, мало потім витатуйований концтабірний номер на руці, пізніше стало пучечком світла… Жменькою кремаційного попелу стало. Димком із труби. А перед тим жило, буяло пристрастями, в образі красуні дівчини з'являлося літньої місячної ночі ось .на такому ж острові серед ріки, де був лазарет хворих коростявих коней. Не фантастичні витвори народної міфології, а земні, реальні русалки, русалки тужних окупаційних ночей, нажахані обла.вами, кидались у глибінь плавнів через броди, через річку нічну, потім хтось бачив, як вони ловлять, обіймають на острові інещасних, скалічених шкап. Пречистим тілом юності тулились до виразок лазаретних, щоб 'набратись від них корости, лишаїв, знівечити себе, скалічити свою вроду й здоров'я раніше, ніж стануть на медогляд перед комісіями по набору до райху.

Тим життям житиме вона, Ярослава. Збиралась внутрішньо до наступної напруженої роботи. Знала, що не щадитиме себе в ім'я воскресіння того чийогось життя, жадала спрагло, щоб зі всіх екраніїв світу, як сама совість, глянули в принингклі людські натовпи очі української дівчини-полонянки, оті налляті скорботою очі-вінки. Щоб виповіла всім вопа правду своїй короткого й простого земного шляху: з першим коханням… з Перемишлем, де їх, мов тифозних, остригли брутальні есесівки. З середньовічним замком. Й коротко — подальшу історію — з підземним заводом, з підкопом у таборі, що здійснювався за рішенням інтернаціонального штабу в'язнівантифашистів. Остання акція для них кінчилася полум'ям кремаційної печі.

Ярослава почувала, що грати їй все це буде нелегко, допуститися легкості, вдовольнитись рівнем екранової пересічності було б соромно, майже непристойно, — дорученій ролі надавала значення виняткового. Героїню мусила внутрішньо відтворити в собі, з силою, на яку тільки здатна, все це пережити ще до екрана, переболіти знову чийсь той давно відболілий біль. Бо людське життя не повинне ж розвіятись жменькою попелу! Якщо воно вартісне, змістовне, достойне, якщо таким чистим спалахом здатне було сяйнути, то має ж воно перейти й до живущих бодай скромним якимсь промінцем? Ожити для інших хоча б в екранній миттєвості, знесмертитись у метаморфозі мистецтва, якщо взагалі людина може говорити про безсмертя серйозно, без сумовитої усмішки…

Коли заходять думки аж про такі речі, одразу ж Ярославі — в ролі опонента — постає перед очима Сергій-оператор, цей лантух, напханий інтелектом, милий цей Сергійко, який, вона здогадується, потай трохи закоханий в неї і не в спромозі цього приховати, скільки б не прибирався в шати отієї розвалькувато-богемної байдужості. Вона ж, Ярослава, відповідала йому… принаймні добрим ставленням. Жартливою, але по-справжньому щирою дружбою.

— О мой, мой! Лайдаку! Вже день, а ти спиш! Запух, як вуйко десь між смереками в лігвищі!..

Такими словами будить його вранці, забігши після річки до чоловічого “куреня”, і хоч “лайдак” відвертається, невдоволено щось мимрить спросоння, гнівиться удавано, проте як не помітити, що для нього візит Ярослави безсумнівно приємний. Сергій потайки навіть жде цих розбуркувань, щоб ще раз почути Ярославипе вранішнє співучо оце “мой, мой”. Сповнене якоїсь музики пречистої, нагадувало попо Сергієві один ринок, — може, найпрекрасніший у житті: почував у гирлі великої міжнародної ріки, в лебединому заповіднику серед безкраїх очеретів, і вранці, хоч міцно спав, був розбуджений. співом птахів. Клекотом лебединим!

Музики тої не передати нічим. Відтоді, коли чує дискусії про щастя, думає так: “Щастя — це коли ти розбуджений клекотом пташиних голосів па світанні”. В тому ж ключі сприймає він і це Ярославине життєрадісне “мой, мой”… Хай навіть жартома сказане, воно, проте, відповідно барвитиме Сергієві настрій впродовж цілого дня.

“Освоєння натури” — існує такий кіновислів. Цим поки що й заклопотані. Бівуак їхній у приміщенні початкової школи, де ще зовсім недавно навчалися діти, а віднині розташується тут, може й на ціле літо, їхня мандрівна кіпогрупа. Ярославі відвели вчительську, чоловіки зайняли під свій “курінь” одну з класних кімнат, сплять просто на підлозі, розсунувши парти. Решта ж кімнат поки що тільки жде своїх квартирантів, які мають незабаром прибути з головними обозами експедиції, — десь їх уже рихтує в дорогу всемогутній і вседістаючий чоловічок, котрий свого часу буде позначений в титрах як директор картини. Тісно буде, гамірно, метушливо, а поки що — ні апаратури, ні кабелів під ногами, ні юпітерів межи очі…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: