Циклон – Олесь Гончар

Вранці Капа з'являється в палаті я градусниками в руці, усміхнена, ще свіжа з морозу, в росинках розтанулого інею на волоссі, легко йде по палаті, і вологі, ще росяні кілечка в'ються біля маленького гарного вуха, як сережки, — цо личить їй. Колії підходить до харків'янина, то не може приховати сяйва очей, а, присівши біля нього й ждучи, доки він поверне градусник, дивиться на свого пацієнта так пильно, вивчально, ніби хоче проникнути в душу. Чула часом голосні жарти палатників, що вона, єй же єй, не байдужа до цього Колосовського, зведе він таки сестру з ума, чула і не звертала уваги, було таке враження, що зараз вона вирішує щось надто важливе для себе, здавалось, зріє у ній якийсь незвичайний намір.

— Хочеться мені вас про щось запитати, Колосовський…

— Питайте.

— Ні, мабуть, пізніше.

— Чому не зараз?

— Та так… Хай пізніше.

Одного разу він ділився з нею думками про прочитане, показував їй із старого фоліанта, нею ж і принесеного, чудові ілюстрації під цигарковим папером.

— Гляньте, Капо, які вони, ці хеттські рельєфи по базальту… Чудо ж, правда?

— Та гарно.

— А хіба не чудо, що ми з вами ось дивимось на цих хеттських жінок, смаглявих молбдих азіаток, і зовсім реально чуємо, як вони сміються… їхній живий сріблястий сміх чуємо, що дзвенів десь там, під хеттськимії скелями, за багато сторіч до нашої ери!..

Нічого не відповіла на це Капа, сиділа ніби ж трохи ображена. І в книжку не стала більше дивитись. Встала, пішла з якоюсь тінню сухості на .обличчі. Того дня, заходячи в палату, була підкреслено стримана, мовби демонструючи, що вона тут лише на службі, лише з обов'язку. Скупе слово, чіткі рухи, по-діловому випнуте ображене підборіддячко, — знайте, мовляв, ви їй пацієнти, вона вам — медична сестра, і не більш. А щодо сміху хеттських красунь, то він їй тут просто ні до чого.

Колосовський, звичайно, помітив зміну в її настрої, але не міг навіть збагнути, якої він припустився безтактності, чому образилась Капа, адже наче ж не було для цього ніяких підстав. Був певен, що незлагода скоро мине, та й не надавав цьому значення, Суло йому про інше що думати після відбою, коли особливо чутіго ставало, як виє, шаленіє за вікном пурга. Відвіває в'юга в минувшину цей страшний сорок перший, що в його, Богданових, думах суцільно живе як рік пожеж, боїв, оточень, подвигів німих і смертей безвісних, відомих тільки небу й вітрам… Ще й тут не міг до кінця вийти з тих напруг, небезпек, з кошмару ночей оточенських, із болю втрат, коли зникало здмухнуте з планети чиєсь, може, геніальне життя.

Перед Новим роком в госпіталі вирішено було влаштувати концерт, і тих, котрі вже починали ходити, Капа опитувала: хто який має талант. Спитала й Решетняка, чи в ньому не криється щось. Спитала ніби жартома, з півусмішкою, і він, звичайно, відповів відмовою — який там у нього талант, а коли зостався сам, мимоволі замисливсь: талант? Звідки в людині береться? Згадав, що співав колись, казали, що має гарний до співу голос, чули його коні ночами на пасовищі, і Катря чула, і з хлопцями на кордоні під настрій виказував цей материн вроджений дар… Коли то було! Востаннє з батарейцями на кордоні співав, а потім уже було не до того, тепер, може, й голосу нема, розгубив, може, і цей скупий скарб, коли, розпалений боем, гинучи від спраги, пив грязюку з калюж, із боліт.

З їхньої палати викликався на виступ лише один кавалерист, що володів нібито мистецтвом художнього свисту та вмів показувати фокуси з гривеником у хусточці. Готувалися ж до концерту всі, заздалегідь добували дозволи в лікарів, приміряли милиці, — в палатах, ясно було, зостануться лише ті, що лежать у важкому гіпсі.

Зажадав милиць і той чорний, довгов'язий Колосовський, що йому книжки в бібліотеці міняє Капа. Решетняк просто дивувався, скільки може поглинати книжок людина — цілими днями читає, до палатних анекдотів йому байдуже. Цікаво було Решетнякові спостерігати також і те, як Капа біля нього в'ється. Навіть будучи в іншім кутку, часом не втерпить, озирнеться до нього, черкне миттєвою усмішкою. Коли принесе книжки, чи з градусником прийде, чи й просто так, то неодмінно пристоїть коло студента, і видно, що їй не хочеться звідси йти. В самій атмосфері з'являється іцось невловиме хвилююче. Жваво розмовляють, буває, навіть сперечаються, і весь час вона то шаріється, то блідне, схвильовано ходять груди під білим халатом, і па обличчі нема суворості, службової . застиглості — блукає усміщка щаслива. “Яке це диво — людська усмішка, — спостерігаючи за ними, думає Решетняк. — з усього живого тільки людині природа дала цей дар — сміятись, сяяти, промовляти очима… Людині — і більше нікому!”

Цього дня Капа була особливо збуджена, вона з дівчатами прикрашала ялинку в залі і щоразу й до палати забігала розшаріла, ніби щойно від вогню, ялиновими гіллячками оклечала й вікна в палаті, щоб і лежачим було чути зелений дух тайги, було видно, що наближається Новий рік. Найбільше її хвилював концерт. Вона й свого підопічного енергійно умовляла виступити:

— Колосовський, ну, прочитайте хоча б оте: “О, верю, верю, счастье есть!..” Це ж у вас виходить чудесно.

Колосовський не піддавався на умовляння, весело казав, що лірику можна читати тільки пошепки, з кимось наодинці… І хоч і самій Капі ясно було, що його не вмовити, але вона, присівши край ліжка, все-таки жартівливо-вимогливо просила дати згоду, зазирала у вічі, один раз рука її навіть на його руці опинилась і, торкнувшись ласкаво, затрималась довше звичайного, — Решетняк і це помітив своїм зірким оком артилериста.

Чим ближче до вечора, пожвавлення наростало, чепуруни підстригалися, неголені голилися, в палатах і в коридорі гуркотіли милиці — вчилися ходити, хто не вмів.

На концерт потяглися всі, хто тільки спроможний був ледь-як пересуватись. Худі, знекровлені, з обережно піднятими “аеропланами” наглухо загіпсованих рук, інші натужно кульгаючи, гуркочучи милицями, ще хтось з забинтованою, мов у чалмі, головою, — всі туди, від нудоти ліків, від своєї безпомічності — в життя, в обійми свята.

На сцені — знизу й кудись аж під стелю — вишикувався рядами хор, — добровільні трударі мистецтва все там були, люди з персоналу, знайомі сестри, лікарі, санітарки, але їх ледве впізнавали, такі вони були святково-небуденні цього вечора, і Капа була серед них розсяяна, грала своїми променисто-синіми, її, видно, переповнювала радість щасливого якогось передчуття — все прикушувала губу, щоб не розсміятись. Гімнастьррка на ній нова, гарно перехоплена поясочком, кіски по-піонерському стирчать на боки, і це їй також личить, і ніяк не вдається їй бути серйозною, ніяк не може стримати, внутрішню усмішку радості: тремкі губенята кусає весь час.

Блиском, сонцем, красою завихрилося те, що всіх разом заполонило: пісня зродилась, почався концерт.

Колосовський сидів поруч з Решетняком у першім ряду і, спираючись на милицю, не зводив очей зі сцени. Так, це була поезія співу. Може, як па інші виміри, цо й по було щось видатне, співали, певне, далеко не на рівні капел професійних, а хірурги грали па балалайках, мабуть, кахливо. В університеті на студентських вечорах Богдан, мабуть, поіронізував би з такого виконання, а тут цей простуджений, невідшліфований, тільки й того, що дружний спів, оте зворушливе старання виконавців і їхнє простодушне натхнення — все діходило до самих глибин зголоднілих вояцьких душ, збурювало, хвилювало, відроджувало до життя. Ні, то все були таланти на сцепі, чисті, високі. Колосовський чув поруч себе напружене дихання Решетнякове, за ним жадібно впивалися поглядами в сцену ще чиїсь обличчя, до невпізнання змінені хвилюванням, в напливі почуттів вони то їжились, як від холоду, то поривчасто витягувались вперед, — таке побачиш тільки в бою. Очі затуманювались — тут можна було дати собі волю, можна було не соромитись своїх сліз. Виходив потім ще жартун-конферансьє з дотепами на госпітальні теми, висміював якогось каверзупа, якому все “вутка” не така. Виходили солісти, з-поміж них і Капа, яку оголосили Капітоліною, і це вразило, викликало подив у Решетняка:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: