Циклон – Олесь Гончар

Каміння після ночі холодне, вода наскрізі прозора, оператор забродить у неї по коліна; нахиліївшіїсь, обхлюпує себе до пояса, насолоджується, — його бадьорить ця вранішня крижана купіль.

— Слава Йсу!

Це товариш Пищик, редактор фільму, наблизившись з рушником, милом, зубною щіткою, так жартома вітається до оператора за місцевим звичаєм.

— Навіки слава! — відповіда Сергій своєму колезі — реально існуючому редакторові ще неіснуючого фільму.

Натоптуватий симпатичний товстунець, геть облисілий на чесній студійній службі. До блиску відполірована голова, чорненькі вусята, губки рожевим пуп'янком — це і є товариш Пищик, або Малюпусінький, як його в сентиментальні хвилини голубливе називає Сергій. Малюпусінький буде їх тут редагувати. Життєлюб, ерудит, сто штанів протер на студійних стільцях, сто директорів пережив, ця людина знає якісь секрети студійного довголіття.

Редактор дивиться на воду розчулено.

— Так оце, Сергію, вона і є, ота філософська вода, в яку не можна двічі вступити?

— Вона самісінька. Якраз з оцього каменя помітили колись, що все на світі тече, все міняється.

Пищик, присівши на гранітовій брилі, пробув зачерпнути водиці в пригорщу, але це йому не одразу дається — пузце заважав.

Сергій гримає басовито:

— Лізь у воду!

— О ні…

— Пушкін крижані ванни приймав. Після того йому добре писалось.

— В цьому ми не схожі з Пушкіним: де для нього поезія, там для мене — нежить. Хронічний катар. А редактор мусить берегти себе, щоб не посиротити вас на самому початку сходження до вершин.

Пищик, бавлячись, торкає воду пальцем і одразу ж відсмикує, рожеві пуп'янки губенят в'яжуться в тиху усмішку:

— Яка прозорість… Ось про кого я з певністю міг би сказати: як редактор, я тебе наскрізь бачу. Читаю твій текст і підтекст. Он аж із дна просвічують камінці.

Сергій, натершись до червоного рушником, теж присів біля нього.

— І ти справді певен, що бачиш її наскрізь? Оцю античну воду, в яку всі мудреці дивились і тільки й дійшли до висновку, що “я знаю те, що нічого не знаю”? Справді, яка красива вода! Люблю саму фактуру води… Оцей її шум гармонійний, її вранішні бліки… А весняні потоки ти бачив? Коли йде сила весни, наливає, заповнює всі виямки, вирівнює всі кривизни, наближає все до ідеальних форм… Підкрадається непомітно, де вузьке місце — з'являється бистрінь… Об щось зачепилась — пеньок чи гілка — і вже там іскриться, вирчик зробивсь, мерехтить прискорена течія… До вчора був бережок — в ньому торішнє під водою різьблене листя дубів. Залізне. І з-під нього травиця жива, золенюсінвка, водичка її ворушить… А вода росте, росте! Уже розлилась, парує… Тіні дерев стоять у водяній тиші… Пахне життям!

— Просто панегірик на честь аш-два-о!

— Ти ж тільки вдивись… Це не просто аш-два-о… Яка енергія потоку! Цей його вічний плин, сповнений ідеальної пластики, хвильова динаміка світла, що в своїх блікахпереблпскуваннях несе зараз саму чистоту і свіжість життя…

Сергій ще раз шугнув у воду, обдав нею себе, забризкав редактора, аж той відскочив, ойкнувши. Оператор, вибравшись із потоку, став на камені, ще раз міцно терпужить себе рушником, тіло горить, Пищик зауважує похвально:

— А ти моцний, Сергію. З задатками атлета середньої ваги… Я гадав, на тобі значно більше накопичень…

— Саме залізо м'язів, — Сергій, згинаючи руку, демонструє біцепси. — Апаратура дає. Хочеш; візьму тебе апаратуру тягати? Всебічно корисне заняття.

— А хто ж редагуватиме вас?

— Ах так, я про це й не подумав. Без вашого ж.брата мп пропали… Слухай, який у тебе стаж? По-моєму, ти редактор із сповитка. Виник, мабуть, раніше, ніж студія?

— Відколи народилась вона, відтоді виник і я. І вовіки перебудемо так, нерозлучні. Ти і я. Як позитивний і негативний заряд, що існують тільки в єдності, поокремо їх природа не знає.

— Ти, звичайно, позитивний?

— Чув, як орнітологи класифікують птахів? Є корисні, є шкідливі. Ще є шкідливо-корисні і корисно-шкідливі… Так от я, здається, належу до останніх: згодься, що від моііе таки більше користі, аніж некористі.

— За це тебе й любимо.

— Що б пак! Якби могла ваша вдіківська мафія, вона б мене в оцій річечці мілководній втопила. Я для вас “персона нон грата”. Але що ви без мене? Пусти вас на волю стихії, ви б ніколи б не закінчили фільм. З'їдали б самі себе в дискусіях, сто разів на день переробляли б, міняли та викидали і знову вставляли…

— А може, це і є творчість?.. Вирування оце, пошуки безкінечні… Ти помітив: навіть робітник-декоратор іноді, працюючи без ескізів, вносить щось своє, оригінальне…

— Багато галасу даремно — ось що у вас без мене було б… Бо ви ж як діти. Люди настрою, хвилинних реакцій, миттєвих спалахів…

— Ясно: ти єдиний між нас втілюєш тверезий голос розсудку.

— Мислення ваше імпульсивне, хапливе, вам нема коли зосередитись… Що побачив, що його вразило, — уже цим засліплений, уже захмелів; що досі було — те не так, те все до дідька, давай новий епізод, нову сцену, він уже й забув про те, куди мусить вести всіх вас надійна, тверда і затверджена сценарна дорога.

— Але ж наш Головний — людина цілеспрямована, цього, сподіваюсь, ти не станеш заперечувати?

— Цілеспрямованість його визнаю. Особливо, коли стає до монтажного стола…

— Так, у монтажі він — бог. З нашого брата не кожен, на жаль, пам'ятає, що монтаж — це не просто склеювання, що з безлічі можливих варіантів мусиш знайти один найвірніший — непохибний удар пензля художника! Крім знання, тут потрібна інтуїція, дар передбачення, дар ясновидця. Саме тут і розкривається, хто ти: митець чи ремісник. Ставиш поруч два кадри, віддалені простором і часом, визначаєш .їхнє художнє сусідство і мусиш безпомильно, отим надчуттям відгадати, які асоціації це сусідство викличе, якщо викличе взагалі… Навіть добрий кадр тут може вмерти або подесятеритися силою… Тут ти композитор, і від тебе залежить, чи бурю викличуть твої кадри, чи промайнуть як непомітність, нікого з глядачів не торкнувши, пропливуть сіризною сліпої холодної стрічки…

— Сподіваюсь, наша стрічка такою не буде. Маєм добротну сценарну канву, хоча…

— Що — хоча? Ще якісь привіз зауваження?

— Запам'ятай, Сергію: немає на світі сценарію, до якого б редактор не зумів підшукати бодай кількох — до того я: слушних — зауважень. Інакше який був би сенс мого ієну ванпя? До навіть вдало, пораджу зробити що краще. Вдо сконаленню немає меж.

— Що ж ти порадиш нам цього разу?

— Головний до мене, на жаль, но дужо дослухається. А я порадив би йому викинути один епізодичннй персонаж. Ну, скажи, навіщо йому отой Верещака? Тіш давно розвінчаний і висміяний нагниє кіно, відпрацьовашій, зашрпиі… Так затявся ж, і хоч ти йому що… А я ж із приязні зауважую, щораз намагаюсь бути тактовним…

— Такт за тобою визнаю… І все ж Верещака не .зайвий для фільму персонаж.

— Но зовсім су'іасна природа конфлікту. А вам треба наголосити іна основній конфронтації сил, адже ие лірична лінія, а головна боротьба незмиренностей — це контрапункт фільму, його рушій, його двигун. Ви ж па передній план весь час Шаміля та Прісю… Хоча як для мене… Ну, ще одна пара з безлічі різних Ромео і Джульетт, що зараз по всьому світу блукають з екрана на екран.

Оператор дивився на Пищика із смутком здивування, майже із жалем:

— Людино, невже душа твоя оббита звуконепроникною ватою? Невже ця трагічна історія двох закоханих аніскільки не торкнула тебе?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: