Прапороносці (СКОРОЧЕНО) - Олесь Гончар (сторінка 5)

     Черниш із Денисом Блаженком пішли до Воронцова, щоб одержати рекомендацію в партію. Отримавши її, відчували, що у них збільшилось відповідальності та обов'язків, але це не псувало святкового настрою. 
     Надвечір пішов дощ. Всі зрозуміли, що це надовго, бо осінь вступила у свої права. Не хотілося виходити з приміщення, але прийшов наказ наступати. 
     
     XXIV 
     
     Батальйон повільно посувався вперед. Твань не давала рухатись швидко, ноги вгрузали в грязь. Сподівались вийти на шосе, а довелось перетинати його. Всі промокли до кісток, бо плащ—палатками повкривали міномети. Зупинившись біля залізничного насипу, почали копати окопи, але надійшов наказ знову рухатись далі, бо німці відступали. 
     Здалеку виднілась багряна сопка. Наблизившись, зрозуміли, що то палаючий маєток, в якому вцілів лише панський будинок. З хліва вискочило обсмалене лоша — худоба горіла живцем. 
     
     XXV 
     
     У другій половині дня пронеслась чутка, що румуни тікають і оголяють фланг. Неспокійно було в окопах за маєтком. Побачивши ворожі транспортери, піхотинці почали панікувати. Черниш на спостережному пункті коригував вогонь. На телефоні біля нього сидів Роман Блаженко. Євген намагався зупинити відступаючих піхотинців, аж доки не впав. Його поранило в голову і в бік. Роман виніс його з поля бою і заніс у маєток, що був вже набитий пораненими бійцями. Вони були оточені. 
     Сагайда силою заставив всіх підкорятись його командам, бо солдати були з різних батальйонів. Довелось навіть вдарити старого кулеметника, щоб зайняв оборону на дверях. Сагайда порозставляв воїнів біля вікон і наказав обороняти будинок. 
     Поранений Черниш попросив пити, і Блаженко пішов у підвал шукати для нього воду. У підвалі було багато речей, які охороняв господар будинку, старий граф. Він був страшенно здивований, що його не грабують. Роман знайшов компот із черешні і пішов напувати Євгена. 
     Один з бійців знайшов вино і напився. Його визнали зрадником, але не вбили. Він сам вирішив спокутувати свою провину за пияцтво і пішов за кулемет замість пораненого бійця. Старий кулеметник, що спочатку не слухався Сагайди, був смертельно поранений у живіт. Помираючи, він попросив у командира прощення. 
     
     XXVI—XXVII 
     
     Козаков, лежачи біля дверей, роздумував про свою єдність з рідним полком. 
     Роман Блаженко, цілячись у ворога з вікна маєтку, згадував дружину і малих дітей. Потім написав на стіні записку для брата Дениса, не сподіваючись залишитись живим. 
     Тим часом Сагайда полагодив рацію і передав своїм, що вони в маєтку, викликають вогонь на себе. Денис Блаженко командував ротою і посилав вогонь за координатами Сага йди. Вже два транспортери на подвір'ї горіли. А Черниш лежав і марив. Перед ним були піски і караван, який вів Брянський. Потім він, уже непритомний, почав віддавати команди. 
     
     XXVIII—XXX 
     
     Німці, залишившись без транспортерів, пішли в атаку, намагаючись захопити будинок. Бій кипів запеклий. Поранені заряджали ріжки в диски автоматникам. 
     З'явився старий граф з маринованими фруктами і водою, почав пригощати бійців. Черниша теж напоїли вволю. У хвилини просвітлення він сховав під себе маленьку гранату, боячись потрапити у полон. 
     Сагайда вперше за всю війну відчув себе відповідальним за всіх людей, що були в будинку. Раніше він тільки виконував накази, а думав за нього Брянський. Тепер все змінилось. Прибіг Козаков, доповідаючи, що наші війська пішли в атаку. 
     На подвір'я вскочив танк; гітлерівці, злякавшись, бігли в напрямку будинку, їх зустрічав кулеметний і автоматний вогонь. 
     Назустріч піхотинцям із будинку вискакували солдати і приєднувались до своїх. 
     Санітари вносили з маєтку поранених. 
     Сагайда йшов назустріч нашим військам. Денис Блаженко спочатку відрапортував йому, що з ротою все гаразд. Лише потім спитав про долю брата, про Черниша. Сагайда заспокоїв бійців вісткою, що Євген живий. 
     Черниш передав Романові Блаженку свою гранату. Потім румунські санітари поклали його на візок разом з якимось румунським сержантом. У голосі сержанта було щось знайоме. Це був той самий румун, у якого Черниш відібрав коня. 
     Роман провів лейтенанта й пішов наздоганяти своїх. 
     На будинку хтось встиг накреслити літеру «Л» з позначкою на захід. 
     
     Книга друга 
     ГОЛУБИЙ ДУНАЙ 
     
     
     І 
     
     Шура Ясногорська стояла в кузові машини і, держачись за кабіну, щоб не впасти, милувалась навколишньою красою. Осінь вкрила золотом Трансільванію. Дівчина була сповнена радості в очікуванні зустрічі з коханим, адже свого нареченого Юрія Брянського вона не бачила сорок місяців. Про те, що Юрій воює поруч, вона дізналась від Шовкуна, який потрапив до неї 
     в госпіталь. Вона розпитувала про коханого в ординарця і вже наступного дня попросилась служити поближче до Брянського. 
     Гори зачарували Шуру своєю красою. Особливо вразила висота 805. Артилерійський технік, який був її супутником, розповів, що саме на цій висоті їхня дивізія понесла найбільші втрати. Машина обігнала колону танків. На одному з них дівчина прочитала напис «За Батьківщину! Вперед!». Вона не здогадувалась, що це були останні слова Юрія. 
     
     II 
     
Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.docx)Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.docx68 Кб1648
Скачать этот файл (Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.fb2)Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.fb2135 Кб1595

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: