Прапороносці (СКОРОЧЕНО) - Олесь Гончар (сторінка 8)

     Ференц із тугою дивився на палаючий Будапешт, бо це було його рідне місто, яке він увіковічнив у багатьох своїх роботах. 
     
     XV—XVII 
     
     Тривали запеклі бої за кожну вулицю, кожний квартал, кожний будинок. У готелі «Європейський» засіли вороги. Вибити їх послали найвід-важніших бійців, серед яких був і Хома Хаєцький. Керував цією завзятою групою старшина Вася Багіров. На завдання він відбирав собі напарників по знайомству. На війні у радянських воїнів існувала лише одна привілея — на небезпечне завдання йти першими. 
     Вася Багіров зі своїми бійцями розбудив Ференца. Той познайомив їх із другом—пролетарем. І вони повели солдатів підземними бункерами до готелю, з якого треба було вибити німців. Проважатими були також сестра пролетаря і дівчина—хорватка Марічка. 
     Вони опинились на подвір'ї готелю, на даху гаража. Попереду в них був важкий нічний бій. 
     Старшина розподілив свою штурмову групу на різних поверхах готелю. Собі і Хаєцькому залишив найважчий, перший. Поки Багіров закидав гранатами кімнати, Хаєцький відчиняв завалені вхідні двері, щоб впустити основну масу бійців. Брати Блаженки, що штурмували третій поверх, захопили ворожий міномет і продовжували відстрілюватись. 
     
     XVIII—XX 
     
     У Будапешті тривали запеклі бої. Наші війська посувалися повільно; командний пункт тепер теж перемістився на перший поверх взятого готелю. 
     Артилеристами командував Саша Сіверцев. Із самого ранку він був радісний і збуджений. Привітавшись із Чернишем, він продовжував слідкувати за панорамою бою. У поле його зору потрапив німецький «фердинанд», пофарбований у білий колір. Саша хотів уже віддати команду, як його поранило. Він затулив обличчя руками і скомандував: «Бий!». 
     Бійці підскочили до свого командира і жахнулись: Саші Сіверцеву вивернуло з орбіт очні яблука. Бійці перенесли пораненого в готель. Шовкун взявся його перев'язувати. Саша усвідомлював, що трапилось, бо увесь час повторював, що то була остання в його житті панорама. Дізнавшись, що «ферди-нанда» спалили по його наводці, Сіверцев просив бійців берегти свою гармату. 
     Від Шовкуна Євген дізнався, що Сіверцева поранило і відправлено в сан-роту. Черниш переживав за те, що сталось. Саша найбільше боявся втратити зір, бо хотів після війни побачити свій Ленінград, мріяв вивчитися на художника. 
     Хтось вигукнув, що на вулицю прорвався ще один ворожий танк. Бігцем повертаючись на передову, Женя Черниш зустрів художника Ференца. Той розглядав затоптану чобітьми свою картину. На полотні був зображений один із перших угорських витязів. Художник сказав, що не буде реставрувати картину, бо запланував безліч нових тем. 
     У залі з'явився санітар, який відправляв Сіверцева. Поранений передав через нього записку для Черниша. Незнайомим жіночим почерком було написано про переживання Саші. Він порівнював свою долю з долею Павла Корчагіна, бажав своєму другові дійти до Дунаю і дожити до Перемоги, пообіцяв писати на полк. 
     Через деякий час Черниш вирішив навідатись у бункер до Ференца, щоб подивитись його роботи. Євгена обігнали дві дівчини, які несли шматок мерзлої конини (місцеві жителі голодували). Вони звернулись до офіцера з пропозицією, від якої юнак почервонів: дівчата просили хліба, пропонуючи себе. Черниш згадав Шуру, адже був впевнений, що, навіть помираючи з голоду, вона б не продалась. 
     Женя застав художника за роботою: Ференц малював. Потім він показав Чернишу свій альбом. На одному аркуші було зображено Сашу Сіверцева з підписом «Рятівник». 
     Увечері Черниш попросив куховара Гришу роздати залишки супу місцевим жителям. Люди стали у чергу, і Гриша, намагаючись нікого не обділити, насипав їм страви. Коли яка—небудь із жінок просила добавки для своїх дітей, він перепитував у натовпу, чи правда це. І тільки у разі ствердної відповіді додавав і на дітей. Коли дійшла черга до спекулянта, Гриша виштовхнув його з черги. 
     
     XXI 
     
     Перехоплена німецька шифрограма повідомляла, що оточені війська втрачали навіть посадочну полосу для літаків. Боєприпаси тепер скидалися у величезних мішках, але, більшою мірою, вони потрапляли до наших. 
     Бої були запеклими. Дуже часто наші бійці повторювали подвиг Олександра Матросова. На угорських полях залишилося безліч зруйнованої німецької техніки. 
     Командний пункт батальйону Чумаченка знаходився у приміщенні комісійного магазину. Бійці знайшли там патефон і безліч платівок, серед яких були і наші. Солдати знайшли платівку з піснею «Побратався сокіл» і почалидружно підспівувати. Виявилося, що у Шовкуна дуже хороший голос. Спів заважав Чумаченку розмовляти по телефону, і ротний Іван Антонович наказав «концерт» припинити. Патефон замовк, а пісня все лунала, її співала вся вогнева. Скінчивши розмову, Чумаченко зацікавився піснею, і сам завів патефон. 
     Іван Антонович тим часом розглядав перехоплену батальйонними розвідниками карту. Виявилось, що це була карта не Угорщини, а Чернігівської області. Він впізнавав свої рідні місця, дороги, якими їздив на вчительські наради, знаходив помилки. Карту свого бойового шляху складав сам, щоб передати потім дітям. 
     
     XXII 
     
     Іван Антонович одержав наказ стріляти. Блаженкова обслуга, всупереч наказові берегти боєприпаси, втратила замість п'яти сім мін. Черниш заступився за бійця. 
     Рантом на вулиці показався німецький танк. Євген всупереч забороні ротного, схопив гранати і побіг на вулицю. Він, «зціпивши зуби, пошпурив гранату. Вона вдарилася в борт. Невже втече? Невже вискочить?.. Черниш пошпурив другу. Граната гримкнула під гусеницею, гусениця, сповзаючи, потяглася за машиною, мов гадюка, танк повернувся боком і застопорив. Відчинився люк, стала підійматися з нього чорна хромова рукавиця. В цей момент звідкись артилеристи дали по борту, і танк вибухнув, як бомба». 
     Черниш повернувся на вогневу. А вночі Іван Антонович разом із Чума-ченком проводили з ним бесіду — командири не повинні допускати марних жертв. Проте Чумаченко розумів молодого командира, адже і сам він в юні роки ризикував життям навіть у мирні дні. Працюючи на електромережі електриком, ходив усувати пошкодження під напругою в тисячі вольт. 
     Офіцери говорили про вартість людського життя, що краще за все пізнається на фронті. Можливо, саме тому бійці вміють цінувати дружбу. 
     На подвір'ї розірвався снаряд, і офіцери пішли подивитись, чи нічого не скоїлося. На посту стояв Блаженко, всі останні бійці спали біля мінометів, їхні плащ—палатки посивіли від морозу. 
     
     XXIII 
     
     Більшу частину Пешту вже було звільнено. Полк Самієва штурмував майдан перед Парламентом. Мінометники кілька разів змінювали позицію, — і врешті—решт зрозуміли, що ризикувати не варто, бо могли влучити у своїх, які щільно зійшлися з ворогом. На одній ділянці передової німці вирвалися вперед і відтіснили штурмовиків. Тоді Черниш попросився у командира роти підтримати товаришів. Іван Антонович дозволив. Євген повів своїх бійців в атаку. Звичні до вуличних боїв, вони відважно били ворога. 
Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.docx)Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.docx68 Кб1647
Скачать этот файл (Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.fb2)Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.fb2135 Кб1594

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: