Прапороносці (СКОРОЧЕНО) - Олесь Гончар (сторінка 10)

     Потім Хома пішов муштрувати та одягати поповнення. 
     
     V 
     
     Після зустрічі з Юлічкою Сагайда по-іншому почав дивитись на світ, почав любити людей, неначе відкрив у собі щось нове і незбагненне, якісь невідомі раніше почуття. Навіть обличчя бійців стали йому ріднішими. 
     Звернув увагу, що всі бійці і офіцери переодяглись у літню форму. Іван Антонович саме приміряв нові чоботи, але, відчувши, що вони важкі, знову взув старі, залишивши обнову на День Перемоги. 
     У Сагайди після госпіталю не складалися стосунки з Кармазіним. Він знав раніше Івана Антоновича як командира сусідньої роти. А тепер не зміг вибачити колишньому вчителеві його посади, бо вважав, що ротою Брянського має керувати не така людина. Тому Сагайда тепло ставився до тих бійців, які воювали саме з Брянським, і зневажав усіх новачків. 
     Іван Антонович повідомив, що надійшло поповнення, але у взвод Сагайди не дав жодного солдата, залишаючи там колектив колишнього складу. 
     Новачки йшли під командуванням Черниша. Сагайді це було образливо, адже відчувалась недовіра до його командирських здібностей щодо виховання молодих бійців. 
     Прийшов Маковей, розповідав про своє братання зі словацькими партизанами. Виявилось, що він теж чув про партизанського вожака росіянина Стьопу, який загинув місяць тому у Татрах. Прізвища героя ніхто не знав, але всі були впевнені, що відгукнеться сім'я загиблого на його пісні, які співали у цих краях. 
     
     VI 
     
     Полк знову знявся в похід. Десь попереду вже клекотів бій. 
     Сагайда був відвертим із командиром взводу бронебійників Герасимом Теличком. Він довірив йому свої потаємні думки після зустрічі з Юлічкою, з ним радився, з ним жартував, кепкуючи з Івана Антоновича. Але розмови його вже не були злими. Навіть про командира роти він не думав погано, промовляючи: «Як не кажи, а він — Антонович — теж чесно протоптав свою тисячу кілометрів, щоб визволити оцю Грінаву... Трудяга, віл!» 
     Про Черниша Сагайда теж відгукнувся тепло, по-дружньому. Для нього не було таємницею, що Євген кохає Ясногорську, пише їй холодні сухі листи, вважаючи, що не має морального права кохати наречену загиблого друга. 
     Сагайда не засуджує Черниша, а навпаки, радить освідчитися дівчині. «Тут справа серйозна... Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього «перша й остання...» Коли й вона його щиро серцем обрала... То тут потрібен інший підхід», — філософствував він. Володька вважає, що справжньою чистою любов'ю не можна образити пам'яті Брянського. Юнак ставив себе на місце загиблого друга. «Гинучи сам, я хотів би, щоб моє кохання було як прапор, підхоплене іншим і чесно пронесене ним далі, крізь усе життя... Щоб у ваших почуттях билося моє почуття, щоб у вашій вірності жила моя вірність», — вголос міркував Сагайда. 
     Черниш ішов мовчки і думав про Ясногорську. Він і хотів, щоб вона швидше повернулася, і боявся її повернення. 
     Попереду, зовсім близько, розгорнувся бій, бійці вже тримали зброю напоготові. 
     
     VII 
     
     Євген одержав листа від Сіверцева. Саша не почував себе сліпим, бо поруч із ним знаходились люди, які пережили на війні ті ж страхіття, що і він. Листа під його диктовку писала медсестра Ліда. Саша відчував себе нескінченно багатим від того, що у нього були бойові друзі, були спогади, є Батьківщина. Він вважав, що на цій війні здобув значно більше, ніж втратив, бо відчував себе переможцем і визволителем. Проїжджаючи через знайомі місця, Сіверцев сприймав їх як рідні. Рідними вважав і визволених людей. Сашу переповнювали найкращі почуття, він вважав щасливими тих, кому ще доведеться піти у бій. 
     
     VIII 
     
     Черниш готував до бою новачків. Він дуже хвилювався за молодих, недосвідчених хлопців. Серед них було кілька вже бувалих солдатів, які повернулись із госпіталів. Але були й такі, хто вперше тримав у руках зброю. Один з бійців, рядовий Ягідка, усі вісімнадцять років свого життя витратив на найми. Почуваючи себе відповідальним за долі ввірених йому людей, Черниш намагався підняти дух кожного окремого воїна. Він наголошував на необхідності збереження фронтової дружби. Наприклад, Ягідка вважав себе самотнім і нікому не потрібним. Черниш розвіяв його песимістичний настрій, довівши значущість кожної людини не тільки на війні. 
     
     IX—X 
     
     У Воронцова з Самієвим тривала коротка суперечка щодо того, де мають знаходитись прапороносці. Самієв доводив, що без прапора немає полку, тому прапороносців слід поберегти. Воронцов же хотів переправити їх першими, щоб підтримати дух солдатів підчас наступу. 
     Бійці одержували останні вказівки щодо бою. На переправі найголовнішими знаряддями будуть не кулемети, а весла, хоча передбачалася зустріч з ворожими танками. 
     Аж ось надійшов наказ виступати в бій за Мораву. 
     Десанти швидко кинулися у човни. Вони досить уміло орудували веслами, але вороги почали обстрілювати їх із мінометів та гармат. Люди опинились у воді. Черниш наказав їм хапатись за його човен. Він плив повільніше, щоб солдати могли врятуватись. Аж ось після вибуху човен пішов на дно. На щастя, всі бійці виринули — берег був близько. Черниш подивився на своїх новачків як на рідних — зрадів, що всі живі. 
     
     XI—XIV 
     
     Хаєцький не міг чекати. На його підводах були боєприпаси, а за Мора-вою кипів бій. 
     Начальник переправи їх не пропустив. Треба було шукати інший міст. Хома хитрощами іншим шляхом переправив підводи. 
     Довелось довго шукати свою роту. Коли дісталися до місця призначення, дізналися, що Івана Антоновича вже вбито, доповідати треба Чер-нишеві. 
     Бій був такий запеклий, що Маковей не міг вискочити зі своєї ями, щоб полагодити розірваний зв'язок. 
     Поранені кликали на допомогу, боячись, що їх залишать. Майор Во-ронцов заспокоював їх, хоча полк повинен рухатись тільки вперед. 
     Командири і рядові бійці розуміли, що для багатьох із них це буде останній рубіж. Підкріплення не було. Можна було зайняти оборону в лісі ліворуч, але тоді б оголився увесь правий фланг. У той момент, коли було особливо важко, Воронцов викликав прапороносців. Самієв спочатку розлютився, але потім виструнчився і віддав честь прапорові. Цей прапор відразу підняв дух бійців у полку. 
Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.docx)Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.docx68 Кб1676
Скачать этот файл (Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.fb2)Oles_gonchar_praporonosci_Skorocheno.fb2135 Кб1624

Корисні матеріали:

Пошук на сайті: