Олесь Гончар
(1918-1995)
Народився 3 квітня 1918 р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська.
Закінчив семирічку у сусідньому селі, Харківський технікум журналістики.
З 1937 р. активно починає друкуватися у періодиці.
У 1938 р. вступає до Харківського університету.
Брав участь у війні як сержант-мінометник. Зокрема у битві за Київ на річці Рось.
Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР.
У 1963 р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію.
Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик.
У 1959-1971 р. очолював Спілку письменників.
Відроджував українську культуру, мову та націю.
Помер 16 липня 1995 р.
Творчість:
- повість «Стокозове поле»
- роман «Людина і зброя»
- книжка «Фронтові поезії»
- роман «Прапороносці»
- повість «Земля гуде»
- новела «За мить щастя»
- збірка «Новели»
- повість «Микита Братусь»
- роман у новелах «Тронка»
- роман «Собор»
- та інші.