Трудівниця – Павло Грабовський

ТРУДIВНИЦЯ

Хмуро дивилася школа,

В бовдурі глухо гуло,

Вітер вривався зокола,

Сумно в хатині було.

Мертва трудівниця-пані

Біла, як віск, на столі

Там почивала, заранні

Збувшися скорбів землі.

Рук і на час не складала,

Щиро кохала діток,

Листу якогось-то ждала,-

Тільки і знав наш куток.

За день одсунула книжку,

За день не стала робить,

Як опинилась на ліжку, –

Нічим було пособить.

В непогідь, стужу злиденну

(Певно, сама сирота!)

Зайде в хатину нужденну,

Словом усіх повіта.

Дасть, коли треба, поради,

Викладе все до пуття…

Боже! З якої б то ради

Їй відбирати життя?

Журно посходились дітки

Обік німої труни:

Втратили неньку сирітки,

Втратили промінь вони.

Вдарив і дзвін похоронний…

Нічого, мабути, ждать:

Треба людині сторонній

Шану останню віддать.

Дим закурився з кадила,

Серце зворушував спів…

Що дітвора голосила, –

Просто не чути попів!

А як на цвинтарі стали,

Кинули грудку землі, –

Гірко батьки заридали,

Аж надривались малі.

Мовчки вернули на помин,

Що громадяни знесли.

Якось не складувавсь гомін,

Навіть дяки не пили.

Та й розійшлися по хатах, –

Школа осталась пуста…

Хуга свистить по загатах,

Жалібно труп заміта.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: