Серед темної ночі – Борис Грінченко

Якийсь присяжний питається в Левантини, чого вона опинилася тієї ночі в Диблях? Вона каже, що хотіла перестерегти про пожежу.— Почому ж вона про це знала? — Довідалась од Романа.— А чого вона була в Романа? — Вона червоніє й мовчить. Присяжні й судді певні, що вона все бреше.

Починає говорити прокурор. Йому легко обвинувачувати Романа Сиваша, бо видко його провини. Але як на його думку, то й Левантина не може бути не винною. Зіпсована, лінива дівчина покидає одних хазяїв, покидає других, охоча до того, щоб і чуже зайняти, вона знаходить собі такого ж коханця, як і сама, іде за ним слідком у город і хоч живе окремо, але раз у раз із ним бачиться, а нарешті й допомага йому в страшній злочинській події — запалити село, щоб покрасти коні. Що ж до її певнення, мовбито вона прибігла на село перестерегти про пожежу, то, знаючи все інше, ми можемо тільки дивуватися тій безсоромності, яка дозволяє їй так нахабно перекручувати правду. Видко цілковито зіпсовану душу, і не можна таку небезпечну громадянству людину лишити на волі, щоб вона не могла й далі шкодити людям. Не можна віддати наш безпорадний убогий народ на хижацтво цим ворогам людського добробуту. Палії й коноводи — це найбільші вороги нашому мужикові, і кому дороге його щастя, кому дорога мужицька кривава праця, той мусить обвинуватити не самого Романа, а й Левантину, бо скільки з погляду вона невинна й гарна, стільки вона злочинниця в душі. Через те він сподівається, що присяжні не дадуть ніякої пільги їм обом. Він говорить гарно, мальовничо, з запалом і сідає, вдоволений з себе, рахуючи сам собі, що коли присяжні послухаються його, то Сиваш піде на каторгу, а Левантина — на заслання в Сибір.

Встає оборонець. Він сам (думкою) замалим не цілком згоджувався з прокурором щодо провин обох обвинувачених, але має обороняти їх і говорити проти прокурора, то й говорить, силкуючись скористуватися з усього, з чого можна, щоб якось виправити тих, кого боронить.

Питають обвинувачених, чи не скажуть ще чого. Роман мовчить. Левантина говорить тільки:

— Я нічого не знаю… Я нічого не робила…— І змовкає плачучи.

Говорить довго найстарший суддя. Каже, що хоча Романа й помордовано, але за це винні відбудуть належну кару, а присяжних це мордування не повинно спиняти, коли б вони схотіли обвинуватити Романа: це мордування не єсть обвинуваченому кара, бо воно беззаконне, через те його не можна рахувати, його перед законом нема, а треба Сивашеві накинути кару законну.

Виходять присяжні, суд, з половини й публіки. Роман та Левантина зостаються там, де й були, і коло їх два солдати з шаблями.

Левантина сідає знеможена. Вона нічого не зрозуміла з усієї цієї судової справи. Розуміла тільки, що їх хочуть покарати. Але вона сиділа в тюрмі, і там уже їй розказано, що значить, коли присяжні візьмуть папери і підуть у свою хату.

Вона має ждати присуду.

Вона його дожидала вже п'ять місяців у тюрмі. П'ять довгих страшних місяців…

Тяжко відбувати кару навіть за зроблену провину. Ще тяжче відбувати її невинному. А надто тяжко, а страшно, як загин душі, відбувати її від людей за те, що схотів допомогти людям.

Левантина відбувала її за це.

Вона все життя відбувала кару.

Малою — як була попихачем-байстрючкою, ображу-ваною й кривдженою.

Дорослою сиротою — тиняючися по наймах, зазнаючи тяжкої роботи, бійки, лайки і того, що гірше за все це.

Коханкою — віддавши все тому, хто занапастив її.

А нарешті тепер — схотівши оборонити людей від ворожого заходу.

Це був кінець і вінець її земних пригод, найвища болюча нота в тужливій пісні її змученого життя.

Найвища і остання…

Гостро вдарив дзвоник.

Сповнилась світлиця людьми.

Ввійшли присяжні.

Вони обвинуватили Романа, а Левантину… Вони були добрі: всі, опріч одного, були певні, що вона винна, не може не бути винна, але пожаліли її, помилували…

Але що їй з того?

Вона вернулася до тюрми, щоб скинути рештантську одежу, і скоро дійшла до свого місця, що на йому промучилась, убиваючи своє тіло й душу п'ять місяців, упала і не могла встати. Занедужала тяжко і вже не звелась на ноги ніколи. Зінько, приїхавши по неї з села, не побачив навіть її могилки.

Умерла серед похмурих, огидних стін з гратами.

Ні один сонячний промінь не осяяв їй обличчя в час смертний.

Ні одна рідна щира рука не стиснула їй руки.

Над нею схилились тільки попсовані неволею й гріхом обличчя.

Це були обличчя таких безщасних, як і вона… хоч і не таких прекрасних і чистих душею.

Тихо, і тяжко, і сумно без міри затихала й затихла пісня покривдженого людського життя.

Без сонця затихла, і те, що творило ту пісню, сховалося в землі під невеличкою могилкою на острожному кладовищі.

Без сонця вмерла дівчина, і тільки її могилку цілує сонце. Воно світить ясно і добрим і злим; світить і на її могилку, і Романові в далекому Сибіру, і тим, що відбувають кару за його мордування, і тим, кого судять, і тим, хто судить. Сяє однаково і над хатами, і над городянськими будинками — скрізь, де люди зробили собі' з широкого й ясного світу тісний світ неволі й темряви, звірячої боротьби за шматок хлiба, за право жити,— там, де щедра рука могучої природи розлила багатство життя і способів до життя і де люди силкуються всіма можливими заходами завдати один одному якомога більше муки, неволі й кривди.

Думки про це не покидають і Зінька.

Сумно тепер у Сивашевій сім'ї.

Дениса вже там давно нема: не могли простити йому, що не оборонив Романа, сам оддав на мордування. Живе Денис окремо, багатіє. Старий батько згорбився, білий як молоко зробився, за малий час зовсім постарівся. Осумнів і Зінько і, вкупі з батьком та з матір'ю, часто згадує і Левантину бідолашну, і безщасного Романа, що блукає в холодному Сибіру, нудьгуючи за рідним краєм. І думає Зінько про те, чи то божа воля, чи то люди самі такий лад проміж себе завели, що як кому так і гарно серед його жити, а як кому дак ніяк не можна. І треба б, щоб краще зробити, та як?

Думає по-простому, по-мужицькому, але його думки займають зглибока те, що не дає спокою всім чесним душам, усім благородним серцям, намученим загадкою людського життя, натомленим працею задля того, щоб здійснити людське щастя…

У Чернігові, 1900

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: