Майк Йогансен - Майборода (сторінка 4)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Majk_johansen_majboroda.docx)Majk_johansen_majboroda.docx43 Кб1140
Скачать этот файл (Majk_johansen_majboroda.fb2)Majk_johansen_majboroda.fb276 Кб1085
            Так! Усе гаразд.

           

            Майборода вийшов. Коло убиральні лежав якийсь миршавий собака.

           

            Побачивши Майбороду, він відстрибнув на п'ять кроків і став.

           

            -   Іди сюди, цуцику, - покликав Майборода, намацуючи хвостика від ковбаси.

           

            Собака стояв і вагався.

           

            Майборода одірвав хвостика й кинув собаці.

           

            Той одстрибнув ще на два кроки. Зачуяв запах і став недовірливо наближатись до хвостика з ковбаси.

           

            -   Цю-цю-цю-цюшку! - ласкаво закликав Майборода.

           

            Пес крадькома схопив хвостика, одбіг трохи й зжер.

           

            Майборода одірвав ще шматок ковбаси й кинув собаці.

           

            Собака трохи подумав, підійшов і ззів.

           

            Ще шматочок, ще один - і собака вже стояв коло Майбороди.

           

            Тепер можна було його роздивитись; на рудій облізлій спині стреміла здоровенна болячка. Треба зробити операцію! - вирішив Майборода й витяг ножа, розігнув його і вхопив пса за вуха.

           

            Пес заскімлив і смикнув. Але Майборода цупко тримав його за вуха.

           

            - Стій, кодло собаче! - розсердився Майборода. - Тобі ж хочу допомогти.

           

            Пес спробував схопити Майбороду за руку.

           

            Справедливий гнів опанував Майбороду.

           

            Він, що мав сили, вдарив пса ножем і випустив його. Пес заверещав мов скажений.

           

             

           

            IX. Майборода і незнайомець

           

            В цей момент до Майбороди підійшов незнайомий чоловік.

           

            Кашкет йому був насунутий на носа.

           

            Майбороді здалося, що він його десь бачив.

           

            А! це один із п'янюг, що сиділи сьогодні в пивній.

           

            - Скажіть, будь ласка, ви громадянин Майборода? - спитав незнайомець.

           

            Майборода не мав ніякого бажання розмовляти з чужим чоловіком, ще й з п'янюгою.

           

            Він спробував боком пролізти повз незнайомця. Але незнайомець схопив його за руку.

           

            - Стривайте! - сказав він. - Тепер я впізнав вас. Ви - Майборода! Учора ви забрали з каси Синдтресту гроші й з того часу не навертались до посади.

           

            Я вас арештую!

           

            Незнайомець свиснув.

           

            З-за ріжка виникли двоє міліціонерів і повели Майбороду в район.

           

             

           

           

--------------------------------------------------------------------------------

           

           

            Частина 2

            МАЙБОРОДА Й САТАНА

             

           

            I. Октябрини в дяді Петра Григоровича

           

            З самого початку було щось не те. Майборода прийшов до дяді Петра Григоровича на октябрини. Ясна річ, він зроду не пішов би на таке діло, коли б то не дядя Петро Григорович, а дядя Петро Григорович чоловік непоганий. З Майбороди він не сміється й жити йому не заважає...

           

            А що в його октябрини, а не христини, то, ясна річ, його спортили комуністи на заводі. Дядя Петро Григорович слюсар на ВЕКу і, сказати правду, зроду в Бога не вірив.

           

            Що то Майборода не старався коло нього, нічого не виходило.

           

            - Ти хоч у Бога вір, хоч не вір, все одно тобі ворона з неба в рота не серне! - казав дядя. - Все одно робити треба.

           

            Так і зоставсь невіра.

           

            І нізащо Майборода на ті октябрини не був би прийшов, коли б не те, що дядя Петро Григорович чоловік веселий і чарки пролива.

           

            Почалося все ніби й гаразд. Сіли до столу всі - Майборода, Петро Григорович, Довбиш - теж із ВЕКу, хазяйка, старша Петра Григоровича дочка, Маруся.

           

            Майборода перехристився, Довбиш сплюнув через ліве плече, й випили по первій.

           

            Тут зразу й почалось. Довбиш узяв верзти щось таке, що є ще такі дурні, що христяться.

           

            - На кого ти христишся, дурна голово!

           

            Майборода зиркнув у куток. Ікони нема. А на стінці коло покуття портрет Леніна висить.

           

            Хотів Майборода щось сказати, та промовчав. Петро Григорович по другій налляв шклянці й сказав:

           

            - Кинь його, Іване, то такий. Його покійниця тітка змалечку ще по голові рогачем оперіщила, то він з того часу й христиться.

           

            Майборода випив шклянку й сказав:

           

            - Як так, Петро Григоровичу, то я піду. Чого я тут буду сидіти, як ви мене зобіжаєте. Ось тільки тараню доїм і піду.

           

             

           

            II. Сатана

           

            - Слухай, Майборода, - сказав Петро Григорович. - Сиди вже, коли прийшов. Я думав, що ти, може, порозумнішав, поки в літа вбився. Ти ж таки не дитина й не стара баба.

           

            Майбороду неначе щось торкнуло. Вже й Петро Григорович починає його вчити.

           

            Майборода випив третю й сказав:

           

Пошук на сайті: