Гімн демократичної молоді – Сергій Жадан

Корпорація, це як анонімні алкоголіки — вона не лікує, проте дає зрозуміти, що не один ти так облажався. Філософія корпоративності лише на перший погляд лежить у площині суто професійних стосунків. Насправді, корпорація лишається з тобою, навіть коли ти про неї не думаєш, хоча спробуй про неї не думати, і вона проб'є твою грудну клітку в найбільш тонкому місці, Смак корпорації лишається на твоїх пальцях, коли ти приходиш із зборів, її запах всотується в сукно твого комбінезону, корпорація переливається кавою на твої фінансові розробки, роз'їдає жовтим виробничим карієсом твої різці, проникає тобі під шкіру, мов потопельники під розбухлу березневу кригу — ти носиш її із собою, із дня в день, з ночі в ніч, з виробництва до банку, з вокзалу на стадіон, корпорація слідкує за тобою, вона формує твою соціальну поведінку, ти відхаркуєш її з кров'ю після нічної бійки, ти видушуєш її з потом під час ранкового сексу, корпорація сидить у твоєму горлі під час розмов, розпадається під час кашлю, забиває тобі віддих під час вечірніх пробіжок, за кожним твоїм кроком стоїть корпорація, за кожним твоїм вчинком вгадується зовнішня політика твоєї корпорації, кожним своїм словом ти повторюєш умови особистого контракту, який ти намагаєшся будь-що продовжити. Корпорація виконує функцію прикладних духовних практик, корпорація робить із тебе людину, яка не боїться прокидатися зранку і дивитися в робочий план, корпорація вчить тебе вірно розставляти речі навколо себе, так щоби не натикатись на них в осінніх сутінках, корпорація впорядковує твою персональну камеру, надаючи їй більш-менш цивілізованого вигляду, наскільки це потрібно тобі як працівникові корпорації. Корпорація як різновид церкви рятує душі безнадійних грішників, яким горіти б у пеклі, якби не їхні профспілкові квитки, котрі вони покажуть святому петру на заводській прохідній, і старий просто змушений буде до пустити їх до потойбічного небесного конвеєра, оскільки корпорація пов'язує все, корпорація перемагає діалектику з її недалекоглядним матеріалізмом, корпорація перемагає смертю смерть, тому що смерть на виробництві — це початок хорошої кар'єри, хто б там що не говорив. Корпорація сама по собі є формою сексуальності, тому що в контексті корпоративної етики дух команди і почуття ліктя перестають бути метафорами, мова йде про необхідність у разі виробничої потреби цілковито заступити свого напарника, прикрити його в прямому і переносному сенсі, в якийсь момент ти відкриваєш для себе цю корпоративну бісексуальність, яка робить тебе повноцінним членом дружного колективу, здатного вирішувати серйозні економічні завдання. Робоча сім'я, зібраний у кулак гурт однодумців, брати, навернені корпорацією до великої набожної громади, дають тобі можливість відчути всю повноту особистого життя, якої ти не міг відчути раніше, не влившись до команди. Корпорація дає тобі шанс на спасіння, вона позбавляє тебе холодних пристрастей, котрі морозили твою душу, не даючи їй до кінця прогрітись, корпорація говорить тобі, що справжній бізнес не передбачає збагачення, справжній бізнес, говорить корпорація, потребує постійного капіталовкладення, тому ти вкладаєш у корпорацію всі свої статки, наперед знаючи, що по них тобі врешті й воздасться. Діти корпорації, мов апостоли, ви йдете з конференції на конференцію, з презентації на презентацію, обтяжені великим корпоративним вченням, тримаючись за нього і несучи його спраглим, як хліб і вино; мов перші, ще невмілі проповідники, навертаєте ви до віри нових братів і сестер, просто під час бізнес-ланчів; наче мученики, приймаєте ви на себе кпини і ворожість цього світу, котрий повертається до вашої корпорації спиною, впадаючи у морок і безвір'я. Світло над вашим волоссям, запах троянд на ваших одежах, золотом світяться ваші тіні, коли ви проходите крізь без'язику юрму, ось тільки, карієс, курва, карієс — тридцять два зіпсованих зуба, і жодної тобі, курва, медичної страховки.

Повернулась вона несподівано, десь через тиждень. Тільки не думай, що я повернулась, я за речами прийшла, — сказала вона і почала розпаковувати свій наплічник. Дістала телефонні довідники і кинула їх посеред кімнати, дістала третій том енциклопедії на літеру г і заховала його під подушку, віднесла на кухню виделки і фен, розкидала по ліжку свій одяг і фотокарточки, обережно дістала паперову коробку, витягла звідти елвіса і сховала його під ліжко. Каганович відразу заспокоївся — її шалики звисали зі стільців, як прапори союзників, життя було довге і прекрасне, а головне, що вона принесла його зубну щітку. Наступного дня він зробив для неї запасні ключі. Це дуже просто, — говорив він їй під ранок, ставало холодно — і він накривав її важкою ковдрою, яку вона відразу ж пропалила в кількох місцях, це все дуже просто, це як в історії про Біла і Моніку — пам’ятаєш її? Коханці займались собі бог знає чим, хоча бога тут краще не згадувати, займались собі своїм коханням, так і не пояснивши одне одному найважливіших речей, речей, які їх поєднували і які їх врешті решт розлучили, I що потім? — питала вона крізь сон. Потім? Потім сталось незбагненне — вони розійшлись, і раптом виявилось, що вона зберігає на своєму одязі сліди його любові, розумієш, просто якісь апокрифи почались, історії про гоніння перших християн, апостол Біл і свята Моніка, котра зберігає сукню зі слідами його любові, ніби туринську плащаницю. I тут до неї приходять які-небудь фарисеї та садукеї з сі ен ен і кажуть — мем, віддайте нам сліди його любові, віддайте їх нам, ми виграємо цей процес і на вас просто посиплеться дармове бабло. I що вона? Що вона, вона погодилась, віддала їм плащаницю, здала їм апостола Біла і розводить собі зараз де-небудь кроликів. Або вийшла заміж за арабського студента і відкрила йому всі радості й принади західної цивілізації, після апостола Біла вона його такому могла навчити! Або збухалась де-небудь на ранчо, в неї була схильність до повноти, з часом це могло розвинутись у що завгодно, але скоріш за все — в алкоголізм, ну, ти розумієш.

А апостол Біл? А апостола Біла канонізували і зобразили його портрет на п’ятибаксовій купюрі, аби нащадки, дивлячись на його різьблений профіль, пам'ятали, наскільки марнотними є всі наші пристрасті й поривання і до чого призводить неконтрольована єбля в робочий час. Ідіотська історія, — сказала вона й заснула. До чого я веду, — вів далі Каганович, — іноді я думаю, що ми всі повторюємо помилки Біла і Моніки — ми лишаємо всюди сліди своєї любові, ми розмазуємо її по цупких готельних простирадлах і сірих колючих ковдрах, наш одяг і наші тіла перемащені нею, цією нашою любов'ю, якої виявляється так багато, що її сліди лишаються всюди, де ми лишень з'являємось. За нашими з тобою маршрутами, за адресами і випадковими зупинками можна скласти великий путівник, вже стільки часу миз тобою боремось самі з собою, ми б'ємо одне одного гострими предметами і прикладаємось одне до одного свіжими ранами, так щоби кров наша могла перемішатись і перетекти з артерії в артерію, а коли кров згортається, як вулична торгівля увечері, ми раптом забуваємо про це, ми забуваємо про свою кров і про сліди своєї любові, і про те, що всьому цьому можна було б знайти пояснення, але пояснення нікому, виявляється, не потрібне, ні тобі, ні мені, тому завтра ти знову будеш відбиватись від мене і кидати мені в серце виделки й кухонні ножі, ти будеш тікати звідси, так ніби я тебе тримаю, а я буду сидіти поміж твоїх речей і довго перебирати їх, намагаючись віднайти на кожній із них сліди твоєї любові.

Я бачу майбутнє за профспілковим рухом. В ідеалі профспілки мають замінити і церкву, і родину, і систему освіти як таку. Люди все більше бояться виходити поза межі виробничої сфери, що охоплює чимраз ширші ділянки їхнього життя. Профспілки, як форма колективного захисту, поступово виходять за фабричні ворота і стають першими моделями майбутнього суспільства — суспільства, побудова нового на принципах колективізму та корпоративної відповідальності, Подібне суспільство, на відміну від усіх попередніх, відомих нам форм суспільного співжиття, має одну беззаперечну перевагу — воно є самодостатнім і не потребує зовнішніх комунікативних проявів, воно не вимагає від тебе відкриватись щодня, відкривати свої захисні люки, підставлятись під перехресні удари, позбавляти себе можливості для відступу. Суспільство майбутнього, побудоване на принципах внутрішньої корпоративності, дозволяє тобі узгоджувати всі твої особисті інтенції з правилами і звичаями твоїх ближніх, котрі готові завжди підтримати тебе в твоїй самотності і твоїй безнадії. Тому що інакше все одно не виходить, і кожна історія закінчується фронтовими подвигами закоханих у життя головних героїв, які ввалюються в це життя веселою галасливою юрбою і яких виносять звідси поодинці, відтягуючи за лаштунки їхні ще теплі тіла з яких вилітають щасливі душі. Інакше просто не виходить. Ніхто навіть не знав, що вони були коханцями, коли вона померла, їй навіть не було двадцяти п'яти, не говорячи вже про все інше.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: