Гімн демократичної молоді – Сергій Жадан

І він заходить до першого вагона і починає йти вперед, себто насправді назад, проти руху потяга, проти загального руху темряви, просувається у зворотному напрямку, проти годинникової стрілки, зупиняючи свій власний хронометр, який у нього й без того не надто добре працює, розвертаючи його від першого вагона до двадцятого, ловлячи всі запахи і всі спалахи ночі, яку йому доведеться прожити в своїх двадцяти вагонах. Оминувши двох провідниць, котрі тихо перетягували з одного купе в інше якісь трупи, він пройшов далі і заглибився в безкінєчний солодкий тунель плацкартних сутінків. У вагоні пахло вугіллям та прянощами, до всього цього домішувався запах кип'яченої води, і чим довше він стояв у наповнених диханням коридорах, тим більше запахів розрізняв, виокремлюючи і називаючи їх для себе, кожен окремо — окремо запах провідниць, які пахли вишневим чаєм і фарбованим волоссям, окремо запах солдатів, які пахли одеколоном і спермою, окремо запах проституток, які пахли одеколоном і спермою солдатів, запах циганських дітей, котрі пахли материнським молоком і анашею, пальці і губи в яких пахли гострим херсонським драпом, яким вони набивали свої теплі глиняні люльки, запах групи інвалідів, котрі їхали на гастролі в шахтарські райони і пахли шкіряними гаманцями й каблучками, зробленими з фальшивого срібла? до всього цього домішувався запах золотих коронок, дерев'яних протезів, теплих яблук, фруктових настоянок, вчорашньої преси, армійських ковдр — густий і гіркий запах десятків армійських ковдр, він перетікав із тамбура в тамбур, з першого вагона

до другого, в якому пахли церковні календарики на минулий рік у кишенях працівників артілі глухонімих, котрі вже кілька місяців не могли вибратись із цього потяга, пахли краплені колоди в піджаках катал, котрі їхали на море відкривати сезон, пахли теплі ксероксні відбитки в папках членів делегації ОБСЄ, котрі їхали закривати металургійний комбінат, пахло біжутерією дівчаток ще однієї великої циганської родини, котра займала піввагона й тамбур, і він ішов за цим запахом і переходив

до третього вагона, вирізняючи запах фольги на іконах, запах дерев'яних вервиць у руках семінаристів, один із яких щойно приніс теплу водку з буфету номер два, запах свіжих підроблених паспортів, запах монет і нагрітого шоколаду, запах адреналіну, який виділяли два дилери, котрі їхали за товаром, запах дитячих іграшок, паленого коньяку, хромованого заліза, мідного посуду, свіжих порізів на шкірі, змішаної з цукром слини, залитих спиртом виразок, розмазаних по обличчю сліз, запах жіночої шкіри, протягом усієї цієї подорожі, крок за кроком, із вагона

у вагон, жіноча шкіра, яка пахне родимками і шрамами, венами й татуюваннями, шкіра, що пахне диханням і голосом, яким до неї промовляли, жіноча шкіра, яка пахне воском і тканиною, тютюном і медом, сухим вином і жовтими простирадлами, цей запах забивався в складки одягу і в'їдався в сутінкові шви, і, зайшовши до п'ятого вагона, він ще ловив його у повітрі, відчуваючи разом із тим усе більш примхливі й химерні запахи, наприклад запах серійного вбивці, якого давно шукають у західних регіонах республіки, запах дамських журналів, запах шкільної крейди, запах хліба в ранкових магазинах, запах університетських аудиторій, запах натільних хрестиків, браслетів, бюстгальтерів, телевізорів, запах річкової води, запах власного поту, запах рукавичок давньої знайомої, які вона колись забула, а він так і не наважився їй віддати, запах бабок? солодкий збуджуючий запах бабла, запах тертих банкнот, кислувато-терпкий, щемкий і насичений запах грошових знаків, запах бабок, схожий на запах життя, схожий на запах річкової води і осіннього диму, так пахне перша губна помада, так пахне водяра, яку виригуєш зранку, так пахне повітря навколо тебе, і тоді він відчинив двері тамбура і зайшов

до шостого вагона, в якому їхали скаути і стояв запах брезенту й цукрової вати, запах фотоплівки і запах розлитого бензину, запах попелу, рваного паперу, трави на одязі, запах петінгу, кіосків, мастила, тягучого безкінечного клею, клею, який розтікається між пальців, холоне в темрйві, заливає вагони, підступаючи під горло, білий тягучий клей, із якого він намагається вирватись, тягне його на собі, ніби пожиттєву ношу, цей свій клей, із його запахом, із його тягарем і легкістю, прямо

до сьомого вагона, в якому їхали в'єтнамці й різ» ко пахли італійським секунд- хендом, ремонтним вапном і гарячими стравами, які вони взяли з собою в безкінечну подорож східними областями, і їхня мова пахла жовтневим снігом і землею, на якій давно ніхто нічого не садив, тому вони переважно й мовчали, тримаючи при собі свій запах і свою мову> і в цій тиші він завмер на мить поміж вагонами, але потім знайшов у собі сили і почав рухатись далі,

до восьмого вагона, в якому пахло одягом чужих людей, перукарнею, асфальтом, птахами на підвіконні, ламаними ключицями, різаними зап'ястями, проламаними черепами, жувальною гумкою, приліпленою знизу до поверхні столу.

бинтами і портвейном, сексом і нагрітим серпневим оіерним мулом, дощовою водою, котра натікає в залишені на веранді горнята і тарілки, піском, котрий пересипаєш у пальцях, піском, котрий забивається в черевики, здіймаетьея вітром, за~ стряє у волоссі і скрипить на зубах, пересушеним мертвим піском, що просушується, як фотовідбитки, запахом пороху на розкиданому нею одязі,

у дев'ятому вагоні пахло перцем ї меблями, пахло їхнім старим помешканням, з якого вони з'їхали, коли йому було сім років, пахло годинниковим механізмом, з якого здуваєш павутину і намагаєшся його запуетити по новій, але старі годинники майже не мають запаху, вони втрачають запах разом із почупям ритму, мертвї речі пахнуть порізному, мертва шкіра пахне своїм минулим, мертве життя поособливому пахне тим, що починається після нього, і він залишив цей запах і ввійшов

до десятого вагона, побачивши там купу знайомих облич, настільки знайомих, що він навіть не міг їх назвати, до того ж вони й не потребували називання, він згадав, як пахнуть речі цих

знайомих, їхні ключі, документи, фотоальбоми, сорочки в їхніх шафах, бритви, щітки для взуття , ножі для вбивання тварин, зброя для самозахисту, алкоголь для самозаспокоєння, йод для само™ знищення, радіо для злості, телефонні автомати для зберігання тиші, коркотяги для внутрїшньої дисципліни, сонцезахисні окуляри для захисту від сонця, мідні таблички на дверях, витерті поручні в під'їздах, поштові скриньки, розбиті балкони, теплі хідники, трамвайні маршрути, автомобільні розв'язки, осінні парки, порожні вулиці, густе літнє повітря наповнене запахом дощу, котрий ще не почався,

і вже в наступному, одинадцятому, вагоні він раптом зрозумів, що це було останнє, що він міг упізнати, і далі його вже вів запах, якого він раніше не знав, тому й упізнати не міг, дивне хитке відчуття, ніби хтось пройшов повз тебе, не лишивши по собі жодного знаку, жодного натяку, лишивши тільки саме відчуття, якого, втім, вистачає, аби йти за ним, вишукуючи його продовження в наступних вагонах, у темряві, що їх наповнює, ловити його розпорошені рештки, ніби рештки розбитої армії, котра ховається в лісах,

дивний запах, якому він ніяк не міг дати назви і який ніяк не міг йому дати спокою, так пахне повітря; коли воно зникає, так пахне відсутність повітря, відсутність життя і відсутність спогадів, можливо, саме за цим запахом він і зайшов так далеко, аж до свого двадцятого вагона, а зайшовши й відшукавши своє місце, раптом зрозумів, що воно, місце, виявляється, кимось зайняте, і що поїзд цей, виявляється, зовсім не його, і що він ішов зовсім не в тому напрямку, хоча в цьому поїзді напрямків лише два — з початку до кінця, чи з кінця на початок, тому він мовчки розвернувся і почав вибиратись назад, орієнтуючись у навколишній темряві за зорями, за голосами провідників, за знаками і зарубками, зробленими по дорозі сюди, але переважно все-таки за запахами.

— Вставай, — почув Іван над собою, розплющив очі й побачив жінку, що схилилась над ним, так що її волосся спадало йому на лице, — вставай, скільки можна спати. — Іван спробував підвестись, з першого разу йому це не вдалось, але потім якось таки підняв голову і роззирнувся навколо. Власне, роззиратись не було на що — він лежав у купе> біля нього сиділа жінка в якомусь прикольному офіційному костюмі й курила біломорину, випускаючи дим просто йому в обличчя, від чого йому ставало ще гірше, хоча, здавалося б, — куди гірше. — Де я? — запитав він, навіть не чекаючи хорошої відповіді. — Синок, — сказала жінка, — ти в Маріуполі, і я сьогодні — твоя мама. — Мама, — повторив Іван і знову впав. До тями він прийшов за пару годин, жінка зайшла до купе і поставила на столику різні компреси, примочки, пляшечки з фармакологією та інші речі, за допомогою яких вона збиралася повернути піддослідного до життя. — Хто ви? — знову запитав Іван.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: