Гімн демократичної молоді – Сергій Жадан

Ну, і ще таке. Три поляки ось уже другу годину намагаються позбутись української проститутки, яка в свою чергу вперто намагається перетнути кордон. Послухай, говорять вони, який Ягелонський університет? Ми ж тебе третій раз цього року пропускаємо, це не говорячи про інші зміни, їдь додому, ми не хочемо неприємностей, але вона їм говорить — стоп, ви не хочете неприємностей, я не хочу додому, давайте вирішимо це питання полюбовно, як прийнято у нас в Ягелонському університеті, я все одно не поїду додому, ви, натомість, мене знаєте, так що боятись вам немає чого, у вас є презервативи? I вони чомусь погоджуються, чомусь їм не стає духу опиратись, саме ніч, найбільш спокійна пора, їх тут, напевно, ніхто не застане, до ранку у всякому разі вони мають спокій і тим більше — презервативи у них є! I вона починає роздягатись, вони натомість роздягатись не поспішають, вони якось прилаштовуються до неї, просто на канапі для відпочинку персоналу, утрьох, ну і плюс вона, звичайно ж, вибудовують химерну конструкцію, в серці якої б'ється вона, і тільки їм усе починає вдаватись, тільки вона звикає до смаку презерватива і до їхнього дещо аритмічного руху, як за вікном лунає вибух, різкий гранатний вибух, від якого скло тріскає і вилітає, і пил підіймається в ліхтарному

світлі; тоді вони раптом згадують про колону циганських автобусів, напакованих японськими, як вони стверджували, телевізорами без кінескопів, їм раптом пригадується, якими недобрими поглядами проводжали їх звечора цигани, котрих вони маринували на митниці третю добу, до них раптом доходить сенс тих незрозумілих проклять і офіційних апеляцій, що їх цигани викрикували на адресу господа бога і польського уряду; тоді вони всі різко з неї виходять, останній виходить особливо різко й боляче, вона скрикує, але п вже ніхто не слухає — поправляючись на ходу, поляки вибігають на вулицю, вона вибігає за ними, і перша ж випадкова куля розвалює їй праве коліно, вона падає на асфальт, на холодний польський асфальт? такий свіжий і такий негостинний, за кілька годин її заберуть українські лікарі, за кілька місяців вона почне ходити — спочатку на милицях, потім — усе життя — з ціпком, так і не потрапивши до жодного справжнього західного борделю, не говорячи вже про Ягелонський університет.

Все твоє життя — це боротьба з системою. Причому ти з нею, курва, борешся, а вона на тебе навіть уваги не звертає. Вона, щойно ти зупиняєш її на вулиці і починаєш валити просто в очі все, що думаєш, демонстративно відвертається до випадкового перехожого і питається, котра година, збиваючи весь твій пафос і лишаючи тебе сам на сам зі своїми протестними настроями. Чому вони вибудовують переді мною загати і лінії оборони, чому вони позбавляють сенсу мої спроби порозумітись із ними, для чого їм мій розпач, невже вони отримують від цього задоволення? Жахливі середньовічні процесії, жорстокі душі контрабандистів, ненависть і приреченість кур'єрів та погоничів караванів, котрі намагаються пропхатись крізь неприступні мури кордонів, разом із усім своїм злочинним крамом, разом із усім нелегальним бізнесом, не розуміючи, звідки взялися ці прірви посеред теплого серпневого простору, хто поділив їхні каравани на чисті й нечисті, хто поділив їхні душі на праведні й грішні, хто поділив, врешті решт, їхні візи на шенгенські і підроблені?

Тут згадується така історія. Один мій знайомий, з яким ми навчались в університеті, закохався, що з ним, у принципі, траплялось не так часто. Його дівчина була філологом, вчила іноземні мови, сука була рідкісна, але він на це не зважав, закохався, одним словом. I ось вона, я ж кажу — сука, несподівано вирішила поїхати в Берлін на мовну практику. Він провів її на вокзал, довго й пристрасно обіцяючи її чекати, вона неуважно слухала, на прощання печально його поцілувала і поїхала. А він з розпуки запив. Через місяць хтось сказав йому, що вона в Берліні вийшла заміж — покинула рідний університет, забила на мовну практику, знайшла собі якогось італійця і вийшла за нього заміж. Після цього він, як би це правильно назвати — запив інтенсивніше, пив цілий шсяць, завалив сесію, в якийсь момент зупинився і пішов в овір. Зупинись, казав я йому, куди ти поїдеш, ця сука знову кине тебе, але він не слухав, просив не називати її так, казав, що розуміє її, що їй ще лишалось, казав, вона, пояснював, просто нещасна й вразлива жінка, яка не витримала розлуки, сука вона, намагався я його переконати, але він навіть слухати не хотів. У серпні він отримав паспорт і поїхав до Польщі

Щось сталось, щось жахливе й невідворотне, щось змусило її зрадити> думав він, стоячи на польському кордоні й приглядаючись у серпневих сутінках до колони циганських автобусів, вантажених зіпсованими в'єтнамськими телевізорами, дивлячись на машину швидкої допомоги, котра яскраво світилась у темряві, ніби велика мушля на океанському дні, розглядаючи трьох розгублених польських митників, котрі вантажили до швидкої допомоги студентку Ягелонського університету, щось поза сумнівом сталось, але все ще можна поправити, усе ще може стати на свої місця, усе буде добре. Але він не знав головного — поправити ніколи нічого не можна,

В Хелмі він купив у циган шенгенську візу. Цигани довго торгувались, пропонували купити в них партію телевізорів, пропонували купити в них білоруську проститутку, виводили її з автобуса й показували, дивись, казали, яка красуня, у проститутки не було переднього зуба, вона була п'яна і весела, весь час кричала і заважала торгівлі, але цигани стояли на своєму, мій знайомий уже було погодився купити її, але тут проститутка почала кричати надто голосно, і роздратовані цигани загнали її назад до автобуса, повернулись і продали йому шенгенську візу за двадцятку. Усе ще можна поправити, думав він, усе ще можна поправити.

Поляки його не випустили, взяли під арешт, звинуватили в підробці документів і депортували додому. Вдома він знову пішов в овір. — Хочу оформити документи на еміграцію, — сказав він, — на єврейську еміграцію. — Ви що, єврей? — запитали в нього. — Так, — відповів він. — Це з прізвищем Бондаренко? — засумнівались в овірі. — Так, — твердо стояв він на своєму, — Мої батьки з Вінниці, вони виродки. — Полукровки, — поправили його. — То що з еміграцією? — переиитав він. — Знаєте, — сказали йому, — ще якби не ваше прізвище, може б, ми щось і придумали, але з таким прізвищем ну яка може бути єврейська еміграція?

То що ж мені, думав він розпачливо, йдучи серпневим Харковом, через це прокляте прізвище так і мучитись усе життя, що ж мені — здохнути тут із цим прізвищем, що ж я тепер — до самої смерті буду згадувати про неї, про її теплу шкіру, про її чорну білизну — згадав він про білизну, сів у потяг і поїхав до Польщі. Перетнувши польський кордон, він знайшов у Хелмі циган і спробував знову купити в них шенгенську візу. Цигани замислились. — Послухай, — сказали вони, — бачимо, тобі справді потрібно в Берлін, тому давай так — купи у нас проститутку. — Та ви заїбали, — його розпачу не було меж, — навіщо мені ваша стара шкапа?! — Це хто стара шкапа? — раптом образилась проститутка і почала кричати, але цигани швидко загнали її до автобуса і зачинили двері на великий навісний замок. — Послухай, — сказали вони йому, — ти не зрозумів — ми тобі її не просто так продамо, ми вас одружимо, тимчасово, ясна річ, заодно на вашому весіллі погуляємо, оформимо вас як єврейську родину з Вітебська, переїдете через кордон, допоможеш їй в бундесах скинути партію японських телевізорів без кінескопів і благополучно розлучишся. Тобі ж треба в Берлін? — Треба, — печально сказав він. — Ну, так у чому ж справа? — здивувались цигани, — дивись, яка красуня, — взялись вони за старе, боязко озираючись на автобус, в якому грізно щось кричала білоруська проститутка. — Добре, — погодився він зрештою, — а прізвище в неї хоч єврейське? — Єврейське, — заспокоїли його цигани, — у неї чудесне єврейське прізвище — її звати Анжела Іванова, це по першому чоловіку.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: