Гімн демократичної молоді – Сергій Жадан

Одну копію готового фільму Гавриіл віддав Валюні, для замовників. Другу копію, разом із відсотками, відніс директору. Директорові фільм сподобався, єдине, спитався він у Гавриіла, — що це в тебе там за грузин із крилами? Італійці за фільм заплатили, але програму боротьби з українською проституцією згорнули як нерентабельну. Валюня вступив у партію регіонів. Гавриіл на отримані від фільму гроші купив нову камеру і підшився. Через півроку сам вирізав торпеду і знову запив. Ще через місяць записався на курси анонімних алкоголіків. Ще за деякий час знову розв'язав, Потім знову підшився, Продовжувати?

Марта виїхала до Туреччини, збиралась звідти перебратись в який-небудь італійський бордель. Новин від неї не було. Віка хотіла влаштуватись у піцерію, але її не взяли через її пірсинг. У вересні в підземці вона зустріла горбаня. О, Віктор Павлович, зраділа Віка, давно вас не бачила. Горбань теж зрадів, сказав, що працює тепер касиром в ігрових автоматах, запрошував пограти на одноруких бандитах. А з нашими, спитався, ти бачишся? Ні, відповіла Віка, Валюню по телевізору часто бачу, а так нікого. А Марта тобі пише? — поцікавився горбань. Ні, відповіла Віка, не пише. А мені пише, сказав горбань і дав їй адресу турецького готелю, в якому зупинилась Марта. Віка довго думала, а потім написала їй листа. Лист був такий:

В дитинстві ми з братом колекціонували різні «дорослі речі», він старший за мене на два роки, і все це насправді вигадав він, йому це було більш цікаво. Ми копались у важких валізах на горищі, наповнених різним мотлохом, зламаними речами, розбирали гори сміття, вишукуючи для своєї колекції нові експонати. Влітку горище прогрівалось, ми жили у старому двоповерховому будинку в центрі міста, разом із нами там жило ще кілька родин, і кожна родина вважала за потрібне знести на горище старі речі. Двері на дах були вибиті, крізь них постійно літали голуби і несли яйця в зламаних друкарських машинках і старих мідних кавниках. Крім того, на даху було повно пилу і пташиного пір'я, пір'я забивалось між сторінок книг і в кишені костюмів, ми знаходили його в попільничках і чорнильницях, витрушували його з бюстгальтерів і керосинових ламп. Брат ламав замки на черговій валізі, і ми визбирували поміж запиленого мотлоху потрібні нам речі, скажімо, баночки з пудрою металеві гребені, коробки з-під зубного порошку, іржаві надламані леза для бритв, рвані панчохи, м'яті краватки, вибляклі сукні, діряві капелюхи, дешеві сережки, виписані кулькові ручки, рукавички без пари, блокноти з точним записом усіх щоденних фінансових витрат, пробиті в безлічі місць копірки, надтріснуті телефони, діряві авоськи, гаманці з безліччю кишень і відділень, довгі жіночі мундштуки, окуляри зі зламаними дужками, деформовані жіночі торбинки, вижовклі грамоти, шапочки для купання, листівки з видами міст, крем для засмаги, розламані навпіл фотоапарати, прострочені протизаплідні пігулки, етикетки з винних пляшок, браслети з червоної пластмаси й залиті воском будильники, фотографії артистів кіно і журнали з кросвордами, календарики з відміченими протягом року чиїмись місячними й капсули з якимись ліками, пошматовані конверти з довгими листами й скляні, наповнені кров'ю шприци, перуки з сивиною і рецепти з поліклініки, церковні свічки й саморобні ікони, фото з чийогось похорону, студійні фото старих жінок, фото з безліччю дітей і дорослих, невідомі нам обличчя незрозумілі нам обставини, які ми привласнювали і робили своїми, від яких ми робились якщо і не дорослішими, то у будь-якому разі досвідченішими. Голуби літали над будинком, не наважуючись залетіти, і чекали, доки ми спустимось униз. Ми, натомість, не поспішали, ми довго перебирали в руках віднайдені нами речі, розглядали написи в блокнотах, пізнавали акторів на листівках, влітку ми майже жили на горищі, там були якісь меблі, пару матраців, ми валялись на них і читали старі журнали з розгаданими кимось кросвордами.

За пару років у брата з'явилась дівчина, він привів її одного разу влітку, коли нікого не було вдома.

Вона залишилась на ніч. Я лежала в своєму ліжку, в сусідній кімнаті, і слухала, як вона сміється. Того літа вона часто до нас заходила, батьків цілими днями не було вдома, і вони з братом весело проводили своє перше літо. Якось я розповіла їй про нашу колекцію, ми сиділи з нею удвох у порожній квартирі, було сонячно і спекотно, вона зацікавилась і попросила показати їй ці старі речі, про які я розповіла. Ми довго розглядали стару біжутерію, вона, сміючись, міряла чоловічий одяг і пізнавала кіноакторів, яких я не знала. Потім прийшов брат, вона почула, як він з'явився, і побігла вниз. А я залишилась. Найцікавіше, що вона ніколи не носила сережок, власне, як і я.

Коли ти повернешся, я покажу тобі рештки своєї колекції. Більшість речей довелось викинути, пройшло стільки часу, сусіди змінились, мої батьки емігрували, і я живу в цій квартирі сама. З усіх тих уламків я залишила собі кілька пар старих жіночих черевиків, десь із сорокових років, можливо, з п'ятдесятих, але не пізніше. Я навіть не знаю, кому вони належали. Зі старим взуття м така річ, що вони з часом виглядають ще гірше за своїх власників, черевики, як на мене, це взагалі найбільш інтимна частина одягу, вони рвуться й розбиваються, збиваються і втрачають нормальний вигляд, оскільки одягнувши, ти відпочатку вкладаєш у них свій ритм, свою ходу. Я в них ходжу по квартирі, вони давлять, але це таке дивне відчуття, що ти носиш чужий одяг, користуєшся чужими речами, зазираєш у чиїсь щоденники й записники — воно виснажує тебе, надламує зсередини, ти втрачаєш спокій і рівновагу, так ніби робиш щось заборонене, і тоді чиїсь душі неспокійно ворушаться в сутінках, кожного разу, коли ти одягаєш їхні черевики чи перечитуєш їхні листи. Очевидно, це тому, що спокій взагалі є поняттям ілюзорним, несправжнім, і марно сподіватись, що після безтурботної та спокійної смерті на тебе чекає тиша і відпочинок, я чомусь думаю, що навіть по смерті, утративши будь-який зв'язок із тими, кого ти любив, через кого ти страждав і кого тобі весь час бракувало, ти все одно не зможеш знайти собі спокою, сховавшись у потойбічних сутінках, будеш мучитись і страждати кожного разу, коли хтось, не звертаючи на тебе жодної уваги, одягатиме твої босоніжки.

«Металіст» лише для білих

(образ ворога в українській радянській літературі)

Демократія починається тоді, коли вбивають твого дилера. Реальна влада в цій країні належить тридцятилітнім психопатам, хоча вони про це ще не знають. Українське економічне диво контрабандою ввозиться через кордони республіки. Протистояння підпорядковує своїй логіці всі твої вчинки ї програмні заяви; беручи участь у протистоянні, ти повсякчас змушений боронитись від численних небезпек та провокацій. Твої вороги ведуть повсякденну приховану війну, кінцевою метою якої має стати твоя капітуляція і підписання нових умов, котрі матимуть для тебе фатальні наслідки. Вони проводять загальну мобілізацію і гуртують сили, наперед відкидаючи найменшу можливість знайти порозуміння за допомогою дипломатичних методів. Вони відслідковують твій маршрут, перетворюючи тебе на рухому мішень багаторазового використання, прослуховують твій телефон, запускають тобі в мережу віруси, пишуть тобі на дверях антисемітські гасла, пишуть антисемітські гасла на дверях твоїх сусідів і звинувачують у цьому тебе, вибивають замки в твоєму під'їзді, присилають тобі поштою порножурнали й книги ксенофобського характеру, проплачують у пресі матеріали про розповсюдження тобою порножурналів та книг ксенофобського характеру, зомбують твоїх друзів, підпалюють офіс, в якому ти працюєш, розстрілюють пожежну команду, яка їде рятувати твій офіс, розстрілюють твоїх друзів, у яких минають наслідки зомбування, відрубують тобі кабель і глушать ефір, переглядають за твоєї відсутності твої книги, вириваючи з них улюблені сторінки, підкидають тобі до кишень наркотики й фальшиві документи, підкуповують суддів, котрі згодні повірити, що документи не фальшиві, перекладають, зрештою, на тебе провину за смерть твого дилера, перекладають на тебе провину за те, що влада у цій країні належить психопатам.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: