Гімн демократичної молоді – Сергій Жадан

Раіса Соломоновна зовсім напилася. Вона вирвала мікрофон із рук Гоги і почала співати пісні з кінофільмів. Свою руду перуку вона одягла на заклопотаного Славіка. Гога спробував забрати в неї мікрофон, але вона вчепилась йому у волосся і почала кричати. Славік спробував її відтягти від боса, але марно — Раіса Соломоновна міцно трималась за Гогу однією рукою, іншою намагаючись видряпати йому очі. Гога спочатку намагався її відштовхнути, але потім теж завівся і почав наосліп махати кулаками. Першим ударом він звалив із ніг Славіка. Славік схопився за щелепу і знову кинувся відтягувати Раісу Соломоновну. Раіса, зустрівши спротив, озвіріла і кинулась на Гогу з новою силою. Після кількох спроб вона проїхалась таки по його лівій щоці, лишаючи криваві борозни і відламуючи накладні нігті. Гога зойкнув, відступив і ввалив Раісі Соломоновні з носака просто в живіт. Раіса відлетіла назад і разом зі Славіком, котрий за неї тримався, завалилась у зал. Гога, лаючись, витирав кров. — Санич, — крикнув він, — будь другом, винеси звідси цю відьму, I музику її вимкни, — крикнув він. Санич підійшов до співачки, взяв її за шкірки і потягнув на вихід. Слідом із плачем біґ Славік у перуці, Гога дивився на все це зі сцени і лаявся. — Відьма, — кричав він, стоячи посеред сцени, — відьма чортова! — Санич викликав таксі, сунув Славіку бабки і повернувся до клубу. Гога сидів скраєчку сцени, витираючи кров шовковим рукавом, і пив водку з горла. — Відьма! — заплакав він і ткнувся носом Саничу в груди. — За що вона мене? От відьма! — Нормально, брат, — відповів йому Санич. — Давай я тебе додому відвезу. — Вони вийшли надвір. Горбань стояв біля своєї машини, подивився на Гогу в ботфортах, перевів задумливий погляд на Санича і мовчки сів за кермо. По дорозі всі мовчали, тільки Гога час від часу схлипував. — У мене теж сусід підар, — спробував зав'язати розмову горбань. — Да? — похмуро озвався Санич, — а в мене цілий під'їзд.

Вранці Гога прокинувся вдома, в ліжку, в одязі й ботфортах. Задумливо подивившись на ботфорти, спробував усе згадати. I не зміг. Чорт, подумав Гога, чим я займаюсь. Мені скоро тридцять, я нормальний здоровий бізнесмен, на мене тьолки вішаються. Ну, добре, знову подумав він, тьолки не вішаються, але все одно — для чого мені цей клуб, для чого мені ці геї, що я сам собі життя псую. Він потягнувся за телефоном, набрав номер знайомого оптовика і з льоту купив у нього партію гіпсокартону.

Санич приїхав до «Бутербродів десь по обіді. На вході стояв зляканий охоронець. — Сан Санич, — сказав він, — там Георгій Давидович… — Розберемось, — коротко відповів Санич і зайшов до клубу. Зал був завалений якимись коробками. Вони стояли всюди. Столи було складено в кутку, Бар не працював. Санич зайшов до Гоги. Гога сидів, закинувши ноги на стіл, і весело розмовляв із кимось по телефону. На столі перед ним стояли ботфорти. — Що де? — запитав його Санич, показуючи пальцем у бік залу, — Що? — безжурно перепитав його Гога. — А, в залі? Гіпсокартон. Взяв партію дешево. — А як же «Бутерброди? — запитав його Санич. — А ніяк, — відповів Гога. — Без понтів ці «Бутеброди». Я в мінусах, Санич, які «Бутерброди»? Зараз скину гіпсокартон і на Кіпр. — А як же екзотичний відпочинок? — запитав його Санич. — Да який екзотичний відпочинок? — нервово засміявся Гога. — У нас ментальність не така, розумієш? — Ну, а яка в нас ментальність? — Чорт його знає7 яка, — відповів йому Гога. — Нашій ментальності шо нада — водку і тьолку для екзотичного відпочинку, правильно? А з вашими геями яка водка може бути? Не говорячи вже про тьолку, — печально додав він.

В залі почувся пронизливий крик. Двері розчахнулись, і до кабінету влетів Славік. — Що? — закричав він. — Що це? — Він відчайдушно показував у бік залу. — Георгій Давидович, Санич — що це таке? — Це гіпсокартон, — сказав йому Санич. — Гіпсокартон? — Гіпсокартон, — підтвердив Санич. — Навіщо гїпсокартон? — не зрозумів Славік, — Гіпсокартон, Славік? — пояснив йому

Гога, — для будівництва архітектурних об'єктів. — Георгій Давидович згортає бізнес, — пояснив Славіку Санич, — він тепер буде торгувати гіпсокартоном на Кіпрі. — На якому Кіпрі? — ображено заперечив Гога, але Славік його вже не слухав. — Що? — перепитав він. — Згортає бізнес? Ось так просто — згортає бізнес? А я? А наші плани? — Які плани? — нервово, перебив Гога. — Так, я розумію, — затягнув Славік, — я це відразу бачив. Для вас це так — сьогодні відкрили, завтра закрили, для вас же це так. Я вас розумію, я б на вашому місці теж так зробив би. Да. Це коли до діла, коли «Вишивані рушнички треба пробити, тоді Славік давай. Або коли Раісу Соломоновну запросити, так це Славік, будь ласка. — Відьма твоя Раіса Соломоновна! — закричав на це Гога. — Відьма чортова! — Да? — в свою чергу закричав Славік. — Раіса Соломоновна — артистка! У неї репертуар! А ви її ногою по печінці! — Як — ногою по печінці? — розгубився Гога. — Так! Ногою! По печінці! А в неї репертуар! — Славік не витримав, упав на крісло і, обхопивши голову руками, заридав. Запала гнітюча мовчанка, — Санич, — заговорив нарешті Гога5 — Санич, я що? Справді? Ногою по печінці? — Ну, ти захищався, — сказав Санич, відводячи погляд. — Не може бути, — прошепотів Гога і теж обхопив голову руками. Сан Санич вийшов надвір, На протилежному боці вулиці стояли два «Суперксерокси» в зелених спортивних костюмах і майже зливались із липневою зеленню.

Мабуть, Гога зреагував на цю історію про печінку, в сенсі про Раісу Соломоновну. Щось його перемкнуло після цього, соромно перед колективом стало чи що, але наступного ранку він сплавив гіпсокартон директору парку розваг і запросив Санича і Славіка на розмову. Санича заїдала депресія, але він взяв себе в руки і поїхав. Останнім з'явився Славік, був зібраний і виглядав строго. Гога намагався в очі йому не дивитись. Ботфорти так і стояли на столі, схоже, Гога просто не знав, що з ними робити. Всі сіли, Помовчали. — Можна? — строго, по-школярськи підняв руку Славік. — Прошу, — дещо запобігливо дозволив Гога. — Давайте я почну, Георгій Давидович, — почав Славік. — Я усе це діло заварив, мені й рятувати проект. — Сан Санич подивився на нього з відчаєм. — Я розумію, — сказав Славік, — ми всі наробили багато помилок. Ви в цьому бізнесі люди нові, я десь не догледів. Ну, так. Не будемо перекладати вину на когось, — сказав Славік і подивився на Санича. — Але ще не все втрачено. У мене завжди є запасний козир у рукаві. Ага, — сказав він, — зараз вони прийдуть. — Хто? — нажахано запитав Гога. — Бички!

I Славік розповів про Бичків. Він знайшов їх через стриптизерок із палацу піонерів. Дует Бичків — батько і син — були цирковими клоунами, але кілька місяіців тому? у зв'язку з фінансовими проблемами, котрі переживав міський цирк, потрапили під скорочення і зайнялись сольною кар'єрою, як про це сказав Славік, За його словами, у них була кльова шоу-програма, на півтори години, з музикою, акробатичними номерами і карточними фокусами. Славік поставив на Бичків усе, збою бути не могло.

I ось прийшли клоуни. — Бичко, Іван Петрович, — представився старший Бичко і потис руки Гозі й Сан Саничу, — Бичко Петя, — привітався молодший, але руки потиснути не наважився. Гога запросив усіх сідати. — Ну, що ж, — почав Бичко старший, знявши окуляри і протерши їх носовою хустинкою. — Мені розповіли про вашу ситуацію. Я думаю, ми з Петьою зможемо вам допомогти. — А яка у вас програма? — поцікавився Гога. — У нас дистанція, — сказав Іван Петрович. — Династія, — поправив його Петя. — Да, — погодився Іван Петрович. — У нас циркова династія, з одна тисяча дев'ятсот сорок сьомого року. Саме тоді моя старша сестра поступала в циркове училище. — Поступила? — запитав Гога, — Ні, — відповів Іван Петрович, — так що цирк — це у нас родинне. Я, молодий чоловіче, щоб ви знали, ще в одна тисяча дев'ятсот сімдесят третьому отримав другу премію на республіканському конкурсі молодих артистів естради в Кременчуць Я зі своїм номером «Африка — континент свободи вчинив справжній фур°Р під час міжрегіонального зльоту агітаторів в Артеці в одна тисяча дев'ятсот сімдесят восьмому. Ні, — раптом заперечив сам собі Іван Петрович, — таки в сімдесят дев'ятому. Да — в одна тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятому, в Артеці! — А нам, — спробував долучитись до розмови Гога, — а нам ви теж будете показувати «Африку — континент свободи? — Ні, — спокійно заперечив Іван Петрович, — ні, молодий чоловіче, Ми намагаємось іти в ногу з часом. У нас із Петьою програма, працюємо півтори години, додатково — погодинна доплата, дебеткредит, все офіційно, все легально. Оплату можна по безналу, але тоді плюс десять відсотків банківських. — Ну, добре, — сказав Гога, — це зрозуміло. Але ви знаєте нашу специфіку? — А що у вас зі специфікою? — запитав Іван Петрович і кинув на Славіка незадоволений погляд. — У нас гей-клуб, — сказав йому Гога. — Себто клуб для геїв, розумієте? — Так, що у нас по геях, — Іван Петрович дістав із кишені піджака зашмульганий зошит у лінійку. — Вісімдесят доларів за годину. Плюс погодинна доплата. Плюс десять відсотків банківських, — додав він як заповіт. — А ви взагалі працювали з такою публікою? — продовжував сумніватись Гога. — Кхм, кхм, — важко прокашлявся Іван Петрович* — Працювали ми тут нещодавно корпоратив у консалтингу. Ну так публіка, я вам скажу, солідна зібралась, акуратна. I ось уявіть собі, підходить до нас із Петьою виконавчий директор і каже…

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: