Гімн демократичної молоді – Сергій Жадан

— Ладно, ладно, — перебив його Гога, — знаю я цей консалтинг. — Так що? — подав голос Славік — Берем Бичків? — Берем то берем, — відповів Гога, — тільки як ти собі це все уявляєш? — Значить, так, — перехопив ініціативу Славік, — Георгій Давидович, я все продумав. Що у нас за календарем? — Ну? — запитав його Гога. — Купала! Зробимо гейського Купалу! — сказав Славік і весело засміявся. Бички теж засміялись — Іван Петрович хрипко й застуджено, Петя — дзвінко і не в тему. I Гога теж засміявся, його сміх був особливо нервовий і невпевнений. Вже коли прощались, Іван Петрович повернувся від дверей. — Ваші? — запитав він Гогу і показав на ботфорти. — Да, — сказав Гога, — Друзі прислали. 3 Кіпру. А розмір не мій. — Бичко-старший підійшов і помацав халяву ботфорта, — Хороший матеріал, — сказав він зі знанням справи.

До гейського Купали готувались особливо ретельно. Гога більше не довіряв Славіку і публікою займався сам. Знову було запрошено партнерів ло бізнесу, оптовиків, друзів дитинства та братів Лихуїв, з яких, утім, прийшов лише Гриша, бо Саву було побито в бійці на Тракторному і він лежав у четвертій лікарні з поламаними ребрами. Славіку дозволено було запросити працівниць палацу піонерів, усіх чотирьох. Крім того, набилось багато невідомої публіки, котра купилась незрозуміло на що, але точно не на гейського Купалу. Головною ударною силою були, звісно, Іван Петрович і Петя Бички. Спеціально, як вони сказали, до свята ними було підготовлено номер «Вогні Каїра», що, за безапеляційним твердженням Славіка, котрий був на прогоні, мав усіх порвати.

На сцену Бички вийшли в костюмах фараонів, узятих напрокат у парку розваг. Залунала музика. Спалахнули софіти. Петя Бичко легко прогнувся і зробив мостик. Іван Петрович напружився, крякнув, але теж зробив мостик. Публіка зааплодувала.

Гриша Лихуй, котрий прийшов уже п'яний, скочив на ноги, але не втримався і завалив офіціанта. Охорона кинулась його підіймати і виводити але Гриша опирався. Він звалив із ніг одного охоронця і успішно відбивався від другого. Санич побачив бійку і взявся розводити. Оптовики, котрі вже сиділи без краваток, побачивши, що б'ють Гришу Лихуя, і, забувши минуле, кинулись йому на виручку. Гриша в цей час запустив другого охоронця на сцену, той врізався в стійку, на якій висіли ліхтарі. Стійка не витримала і завалилась на Івана Петровича, котрий стояв мостиком. Молодший Бичко цього всього не бачив, оскільки сам стояв мостиком, публіка кинулась витягати Івана Петровича зпід арматури, але їм заважав Гриша, котрий зчепився відразу з охоронцями і оптовиками, не бажаючи нікому з них поступатись. Тут молодший Бичко повернув таки голову і побачив тата під горою металобрухту. Він сіпнувся було в його бік, але батько загрозливо викинув уперед руку, мовляв, назад, на сцену, ти артист, тож давай — даруй людям радість! I Петя зрозумів його, зрозумів без слів цей останній батьківський наказ. I знову зробив мостик. I публіка теж усе зрозуміла і скрутила Гришу Лихуя і потягла його в туалет, відливати холодного водою. — Давай, Петя, давай? синок, — прошепотів Іван Петрович зпід арматури, ї тут пролунав вибух — Гриша Лихуй, образившись на всіх і не маючи більше сил опиратись, дістав із кишені піджака ручну гранату і кинув її в крайню кабінку. Унітаз тріснув, як волоський горіх, з кабінки повалив дим, публіка кинулась на вихід. Санич намагався зібрати побитих охоронців, Гога стояв біля сцени і нічого не розумів за цим гамором і за цим димом. — Георгій Давидович! Георгій Давидович! — підбіг до нього задиханий Славік. — Біда, Георгій Давидович. — Що сталось? — розгублено запитав Гога. — Касир! — прокричав йому Славік. — Касир, сука, утік! Із виручкою! — Куди утік? — не зрозумів Гога. — Да тут недалеко! — продовжував кричати Славік — Я знаю. Зараз буде спускати бабки на ігрових автоматах! Давайте, ми ще встигнемо! I Славік побіг на вихід. Гога, сам того не бажаючи, пішов слідом. Санич облишив контужених охоронців і рушив за ними. На вулиці їх уже чекав горбань: — Сідайте, — крикнув, — скоріше! — В машину, крім Славіка, Гоги й Сан Санича, запхались ще дві працівниці палацу піонерів, Петя Бичко і, що прикметно, задимлений і оглушений Гриша Лихуй, котрий кричав більше за всіх, так ніби це його виручку щойно украли. Горбань рвонув уперед, Славік показував дорогу, але йому заважав Гриша, на котрому ще й досі димів піджак із одним відірваним рукавом. Горбань злився, але продовжував розганяти машину, працівниці палацу піонерів пищали на поворотах, аж зрештою горбань не втримав керма, і таксівка, вискочивши на зустрічну смугу, вилетіла з дороги і в'їхала в кіоск із газетами. Газети розлетілись навкруги, ніби налякані гуси. Була четверта ранку, було тихо й спокійно, Вулицею проїхала поливальна машина. Двері розбитої таксівки важко відчинились, і звідти почали вилазити пасажири. Першим виліз Гриша Лихуй, у піджаку з одним рукавом, побачив пачки газет, підняв одну і пішов униз по вулиці. За ним зі зміїною пластичністю виповз Петя Бичко в костюмі фараона. За Петею вивалився Сан Санич і витягнув двох працівниць палацу піонерів. Зсередини працівниць виштовхував Славік. Потім витягли Гогу. Гога втратив свідомість, але скоріше від горя. Горбань вийшов сам він, здавалось, згорбився ще більше. В принципі, найбільше постраждала одна із працівниць палацу піонерів, Анжела, — по дорозі Гриша Лихуй вибив їй зуб. Сан Санич відійшов убік і дістав із кишені відімкнений ще вчора телефон. Спробував його ввімкнути. Подивився на час. Четверта п'ятнадцять. Перевірив автовідповідач, чи не було нових повідомлень. Нових повідомлень не було.

За місяць Гога знову зробив ремонт, віддав борги і запустив у «Бутербродах салон ігрових автоматів. Горбань тепер працював у нього касиром. Славік разом із Раісою Соломоновною виїхали на Далекий Схід. Санич із бізнесу вийшов. Гога просив його лишитись, говорив, що на автоматах вони швидко підіймуться, і просив не кидати його самого на цього горбаня. Але Санич сказав, шо все нормально, що відсотків йому не треба і що він просто хоче піти. Розійшлись вони друзями.

Але це ще не все,

Одного разу, на початку серпня, Санич зустрів на вулиці Віку. — Привіт, — сказав він, — у тебе новий пірсинг? — Так, не дала ранам загоїтись, — відповіла Віка, — Чому не телефонувала? — запитав Санич. Я в Туреччину лечу, — не відповіла йому Віка. — Спробую вламати свою подружку повернутись. Погано без неї, розумієш? — А як же я? — спитався Санич, але Віка лише погладила його по щоці і мовчки пішла в бік підземки.

Ще за пару днів Санич отримав повідомлення від Доктора і Бусі. Дорогий Саша, говорили вони, запрошуємо тебе до нас у гості з нагоди дня народження нашого Доктора. Санич поліз у ничку, взяв рештки бабок, купив у магазині «Подарунки» пластмасову амфору і поїхав на день народження. Доктор і Буся жили в передмісті, у старому приватному будинку, разом із мамою Доктора. Зустріли вони його радісно, всі сіли до столу і почали пити червоне сухе вино. — Як там «Бутерброди»? — запитав Доктор. — Немає більше «Бутербродів», — відповів Санич, — прогоріли. — Шкода, — сказав Доктор, — симпатичне було місце. I чим плануєш зайнятись? — У політику піду, — сказав Санич, — Вибори скоро. — Несподівано хтось зателефонував, Доктор узяв слухавку і почав із кимось довго сваритись, після цього сухо вибачився ї, гримнувши дверима, зник. — Що сталось? — не зрозумів Санич. — А, це мама, — засміявся Буся. — Стара швабра. Вона постійно дістає Дока, хоче, аби він мене похєрив, тікає до сусідки і звідти дзвонить. А Доктор не ведеться. Його здоров'я! — Буся присунувся ближче до Санича. — Слухай, Буся, — сказав йому Санич подумавши, — я ось що хотів тебе запитати. Ось ви з Доктором геї, так? — Ну… — невпевнено почав Буся. — Ну, о'кей — геї, — не дав йому закінчити Санич. — I ось ви живете разом, так? Ну, очевидно, ви любите одне одного, якщо я правильно розумію. Але пояси мені таку річ — вам, як би сказати, фізіологічно добре разом? — Фізіологічно? — не зрозумів Буся. — Ну да, фізіологічно, ну коли ви разом, вам добре? — А чому ти питаєш? — розгубився Буся. — Нє, ти вибач звичайно, — відповів Санич, — якщо це щось інтимне, можеш не говорити, — Та ні, чого ж, — ще більше розгубився Буся. — Ти розумііш, Саша, в чому річ, у принципі, це ж не так і важливо, ну, я маю на увазі фізіологічний бік, розумієш мене? Головне ж в іншому. І в чому? — запитав його Санич. — Головне в тому, що він мені потрібен, розумієш? I я йому потрібен, мені здається. Ми проводимо разом увесь свій час, читаємо разом, ходимо в кіно, бігаємо разом уранці — ти знаєш, що ми бігаємо? — Ні, не знаю, — сказав Санич. — Бігаємо, — підтвердив Буся. — А фізіологічно, насправді мені це навіть не подобається, ну, ти розумієш, коли ми з ним разом. Але я йому цього ніколи не говорив, не хотів його розстроювати, — Чому я питаю, — сказав йому Санич. — Є у мене знайома, дуже прикольна, правда, п'є багато. I ось ми з нею одного разу переспали, уявляєш? — Ну, — невпевнено сказав Буся. — I ось у мене та сама ситуація — мені з нею добре було, навіть без сексу, розумієш? Навіть коли вона п'яна була, а п'яна вона була завжди. А тепер вона взяла і звалила в Туреччину, уявляєш? I я не можу зрозуміти — в чому ж тут мораль, чому я, нормальний здоровий чувак, не можу просто бути з нею, чому вона вадить в Туреччину, а я навіть не можу її зупинити. — Да, — задумливо відповів Буся. — Ладно, — подивився на нього Санич. — Я думав, хоч у вас, геїв, усе нормально. А у вас та сама хуйня. — Ага, — погодився Буся, — та сама. — Ну все — піду я, — сказав Санич. — Привіт Доку. — Почекай, — зупинив його Буся. — Почекай трішки. — I вибіг на кухню. — Ось, тримай, — сказав він, повернувшись і простягуючи Саничу якийсь згорток. — Що це? — запитав Санич. — Пиріг — Пиріг? — Так, яблучний пиріг, Це Доктор спік, спецїально для мене. Загалом, знаєш, ось ти про секс говорив. Просто є якісь такі речі, від яких я плачу. Наприклад, цей пиріг. Я ж розумію, що він його спеціально для мене готував. Як я після цього можу від нього піти? Знаєш, у мене був знайомий, який пояснював мені, в чому різниця між сексом і любов'ю. — I в чому? — запитав Санич. — Ну, Грубо кажучи, секс — це коли ви трахаєтесь і ти після цього хочеш, аби вона якомога скоріше пішла. А любов, відповідно, — це коли ви трахаєтесь і після траху ти хочеш, аби вона якомога надовше залишилась. На, тримай, простягнув він Саничу згорток. — I що, — сказав Санич подумавши, — це і є мораль? — Та ні, ніяка це не мораль. Це просто шматок пирога.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: