Сергій Жадан - Гімн демократичної молоді (сторінка 2)

Гогою вони навчались в одному класі, після чого Сан Санич пішов у борці, а Гога в медичний. ОстаннІ кілька років вони не бачились — Санич, як зазначалось вище, активно займався рухом за соціальну адаптацію боксерів, а Гога, як молодий спеціаліст, виїхав на Кавказ і взяв участь у російсько-чеченській війні. Причому на чиєму боці він її взяв, визначити було важко, оскільки виступав Гога як підрядчик, закуповував у російського мінздрава медикаменти і перепродував їх адміністраціям грузинських санаторіїв, де лікувались чеченці. Погорів Гога на анестетиках, необачно замовивши надто велику партію, що дало мінздраву всі підстави підняти накладні і поставити самому собі справедливе питання: навіщо регіональній дитячій полікліниці, на яку були виписані всї накладні, така кількість наркотиків? Так Гога змушений був повернутись додому, по дорозі відстрілюючись від ображених кавказьких перекупників. Повернувшись, він з ходу взяв кілька партій гіпсокартону. Бізнес ішов непогано, але Гога вже захопився новою ідеєю, котра займала щоразу більше місця в його фантазіях і проекціях, — він вирішив піти в клубний бізнес. Саме в цей тривожний момент наші герої і зустрілись.

— Послухай, — сказав Гога другові дитинства, — я в цьому бізнесі людина нова, мені потрібна твоя допомога.

Хочу відкрити клуб. — Ну, ти знаєш, — відповів йому старий приятель, — я в цьому взагалі не дуже розбираюсь, але якщо хочеш, можу розпитати людей. — Ти не зрозумів, — сказав йому Гога, — мені не треба розпитувати людей, я сам усе знаю, мені потрібен компаньйон, розумієш? Я хочу, щоб ти робив цей бізнес зі мною, мені так вигідно, розумієш — я знаю тебе з дитинства, я знаю твоїх батьків, я знаю, де тебе в разі чого шукати, якщо ти надумаєш мене кинути. Ну і головне, ти ж тут із усіма працював. Ти справжній компаньйон. — I що, — спитався Санич, — ти справді збираєшся на цьому заробити? — Розумієш, — відповів йому на це Гога Ломая, — заробити я можу на чому завгодно. Ти думаєш, я це для бабок? Да в мене на Балашовці п'ять вагонів гіпсокартону стоїть, я їх хоч зараз продам — і на Кіпр. Але розумієш, у чому мій пафос — я не хочу на Кіпр. I знаєш, чому я не хочу на Кіпр? Мені майже тридцять, зрештою, як і тобі, правильно? Я мав бізнес у чотирьох країнах, мене розшукує прокуратура кількох автономних республік, я давно мусив померти де-небудь у тундрі від цинги, я тричі потрапляв під артобстріл, у мене брав шприци Басаєв, мене ледь не розстріляв красноярський омон, одного разу в машину, в якій я їхав, потрапила блискавка, довелось потім міняти акумулятор. Я плачу аліменти одній вдові в Північній Інгушетії, іншим не плачу, у мене половина зубів вставні, одного разу я ледь не погодився продати нирку, коли потрібно було викупити партію металообробних верстатів, Але я повернувся додому, у мене гарний настрій і здоровий сон, половину моїх друзів уже перебили, але половина ще живі, ось ти теж живий, хоча які в тебе були шанси. Розумієш, якось так сталось, що я вижив, і раз уже я вижив, то я собі подумав — ну, о'кей, Гога, о'кей, тепер все нормально, тепер все буде добре, якщо тебе не розстріляв красноярський омон і не вбило блискавкою, ну то який ще Кіпр тобі потрібен? I я раптом зрозумів, чого мені насправді хотілось усе життя. Знаєш чого? — Чого? — запитав його Сан Санич. — Усе життя мені хотілось мати свій клуб, розумієш, свій клуб, в якому я зможу сидіти кожного вечора і звідки мене ніхто не викине, навіть якщо я почну ригати в меню. I що я зробив? Знаєш, що я зробив? — Гога засміявся. — Я просто взяв і купив собі цей довбаний клуб, розумієш? — Коли купив? — перепитав його Санич. — Тиждень тому. — і що за клуб? — Ну, це не зовсім клуб, це бутербродна. — Що? — не зрозумів його Санич. — Ну, кафе «Бутерброди, знаєш? Роботи там до хуя, але місце хороше, в районі Іванова, скину гіпсокартон, зроблю ремонт, і всі мої неврози лишаться в минулому. Тільки мені потрібен компаньйон, сам розумієш. Подобається ідея? — запитав він Санича. — Назва подобається. — Яка назва? — Назва клубу: «Бутерброди».

I ось вони домовились наступного ранку зустрітись у клубі. Гога обіцяв познайомити компаньйона з майбутнім арт-директором. Сан Санич під'їхав вчасно, його напарник уже був на місці і чекав на вулиці під дверима «Бутербродів», «Бутерброди» виглядали не найкращим чином, ремонт тут востаннє робили років тридцять тому, а враховуючи, що їх і побудували років тридцять тому, можна сказати, що ремонт тут не робили взагалі. Гога відчинив навісний замок і пропустив уперед Сан Санича. Сан Санич зайшов до напівтемного приміщення, заставленого столами і пластиковими кріслами, ну ось, подумав він печально, треба було лишатись в «Боксерах за справедливість. Але відступати було пізно — Гога зайшов слідом і причинив за собою двері. — Зараз прийде арт-директор, — сказав він і сів на один зї столів, — давай почекаємо.

Арт-директора звали Славік. Славік виявився старим торчком, на вигляд йому було за сорок, але це можна було списати на наркотики, він запізнився на півгодини, сказав, що були пробки, потім сказав, що їхав підземкою, одним словом, темнив, Був у старій джинсовій куртці і носив великі мудацькі сонцезахисні окуляри, скидати котрі в темному підвалі принципово відмовився, — Де ти його взяв? — спитав тихо Санич, доки Славік ходив і розглядався приміщенням. — Мама порекомендувала, — так само тихо відповів Гога. — Він у палаці піонерів худруком був, потім його вигнали, здається, за аморалку. — Ну, ясно, що не за релігійні переконання, — сказав Санич. — Ладно, — відповів йому Гога, — все о'кей. Ну що, — крикнув він Славіку, — подобається? —'В принципі, подобається, — заклопотано відповів Славік, підійшов до них і сів на пластиковий стілець. Ще б цьому мудаку щось тут не подобалось, подумав Санич і навіть телефон відімкнув, щоб ніхто не заважав, тим більше, що дзвінків усе одно не було. Ну і що, — Гога відверто тішився з ситуації, — що скажеш, які ідеї? — Значить, так, — Славік тяжко видихнув повітря і дістав якусь голіму папіросу, — значить так. — Він якусь мить помовчав, — Георгій Давидович, — звернувся він врешті до Гоги, — я буду з вами відвертий. От мудак, подумав Санич. Гога задоволено мружився в сутінках бутербродної. — Буду відвертий, — повторив Славік. — Я в шоу-бізнесі вже двадцять років, я пірацював іще з укрконцертом, мене знають музиканти, в мене є зачепки на грєбєнщікова, я організовував харківський концерт U2... — У Харкові був концерт ю-ту? — перебив його Сан Санич. — Ні. Вонн відмовились, — відповів йому Славік, — і ось що я вам скажу, Георгій Давидович, — Санича він відверто ігнорував, — те, що ви купили цей клуб, це кльова ідея, — Думаєш? — засумнівався Гога. — Так, це справді кльова ідея, Я вам говорю відверто, я в шоу-бізнесі знаю все, я робив перший рок-сейшн у цьому місті, — тут він, очевидно, щось згадав, втратив думку і надовго замовк. — І що? — не витримав нарешті Гога. — Да, — кивнув йому головою Славік, — да. Блін, та він же обдовбаний, захоплено подумав Санич. — Що да? — не зрозумів Гога. — Єс, — Славік знову закивав головою, — да. Сан Санич приречено потягнувся за телефоном, у принципі, на своїй попередній роботі він таких убивав, але тут була інша ситуація, інший бізнес, зрештою, хай самі розбираються. — Я вам, Георгій Давидович, ось що скажу, — раптом заговорив Славік, і несподівано для всіх видав таку тєлєгу —

клубний бізнес, — почав він здалеку, — справа стрьомна, перш за все тому, що ринок уже сформований, розумієте, про що я? Всі зробили вигляд, що розуміють. Це все через середній бізнес, він, блядь, цей середній бізнес, розвивається в першу чергу* Ось ви купили приміщення, — звернувся він скоріше все-таки до Гоги, — хочете запустити нормальний клуб, з нормальною публікою, з культурною програмою, хуйо-майо. — Славік, давай без агітації — перебив його Гога. — Гаразд, — погодився Славік, — але головне що? Що головне в шоу-бізнесі? — Гога поступово перестав посміхатись. — Головне — це формат! Да, да, — радісно закивав Славік і навіть заплескав у долоні, — єс, це воно... — I що з форматом? — запитав Гога після важкої паузи. — Та хуйня повна з форматом, — повідомив Славік. — У цьому бізнесі вже все зайнято, всі місця, — він засміявся. Ринок сформований, розумієте? Хочете зробити фастфуд — робіть фастфуд, але в мїсті вже є сто фастфудів, хочете кабак — давайте кабак, я культурну програму влаштую, це без проблем, хочете диско — давайте диско, хочете паб — давайте паб, Тільки ні хуя у вас не вийде, Георгій Давидович, ви вже вибачте, що я так відверто ні хуя. — Це ж чому? — ображено запитав Гога. — Тому що ринок уже сформований і вас просто задушать. За вами ж нікого немає, правильно? Вас просто спалять разом із вашим клубом.

— I що ти пропонуєш? — Гога занервував, — ідеї в тебе якісь є? _ Єс, — задоволено промовив Славік, — є, є одна кльова ідея, по-справжньому кльова ідея. — Ну, і що за ідея? — відчуваючи недобре, запитав Гога. — Потрібно зайняти вільну нішу, якщо я зрозуміло висловлююсь. I в цьому бізнесі ніша є лише одна — потрібно відкрити гей-клуб. — Який клуб? — не повірив Гога. — Гей, — відповів Славік, — себто клуб для геїв. Потрібно заповнити нішу. — Ти що — йобнувся? — запитав Гога після чергової паузи. — Ти що — серйозно? — Ну, а чому ні? — насторожено перепитав Славік. — Нє? ти що, — Гога розпалювався, ~~ серйозно хочеш, щоб я, Георгій Ломая, відкрив у своєму приміщенні гей-клуб? Все — тебе звільнено, — сказав він і зіскочив зі столу. — Почекайте-почекайте, Георгій Давидович, — тепер уже занервував Славік, — ніхто ж не буде писати на ньому великими літерами «Клуб для підарів, правильно? — Ну, а що ти будеш писати? — запитав його Гога, одягаючи пальто. — Напишемо «Клуб екзотичного відпочинку, — вигукнув Славік, — і назву дамо яку-небудь цільову. Наприклад, «Павлін. — «Інсулін, — передражнив його Гога. — Хто в цей твій павлін ходити буде? — В тому-то й річ, що буде, — запевнив його Славік. — Я ж вам говорю — ніша вільна, у двохмільйонному містї жодного клубу для геїв! Це ж золота жила. Навіть не потрібно працювати на цільову аудиторію, вони самі прийдуть, тільки бери їх теплими. — На ці слова Гога гидливо скривився але знову сів на стіл, хоча пальто й не зняв, Славік сприйняв це як добрий знак, дістав ще одну папіросу і продовжив: — Мене самого перемкнуло, коли я подумав про це. Це ж капітал, який лежить на вулиці, підходь і забирай, Я досі дивуюсь, як ніхто до цього не додумався, це ж місяць-другий, і вкрадуть ідею, сто пудів украдуть, я вам говорю! — Славік усе більше нервував, схоже, справді боявся, що вкрадуть. — Фактично? ми опиняємось поза конкуренцією!

Ну, скажіть, — звернув він нарешті увагу на Сан Санича, шукаючи в того підтримки. — О'кей, — сказав нарешті Гога, — в принципі, ідея непогана, — Ти що, серйозно? — перепитав його Санич. — Ну, а що, може бути. — Ясно, що може! — захоплено вигукнув Славік. — Да почекай, — перебив його Санич і знову звернувся до Гоги. — Послухай, ми з тобою, звісно, друзі і все таке, але я проти. Я майже два роки в «Боксерах за справедливість працював, вони ж мене прокленуть, ти що? Ми ж домовлялись нормальний бізнес робити, а не якийсь павлін. — Ну> скажімо, не павлін, — сказав Гога, — павліном його ніхто називати не збирається. Придумаємо нормальну назву. Або залишимо стару. — Це ж яку? — не зрозумів Санич. — «Бутерброди»! А що, — знову заусміхався Гога, — нормально звучить: клуб екзотичного відпочинку «Бутерброди», А, Славуня? — Славуня кивнув, потім кивнув ще раз. Чогось більшого від нього чекати було важко. — Да ти не парся, — сказав Гога компаньйону, — геїв на себе візьме ось він, — він показав на Славіка, — нам із тобою головне до літа ремонт зробити, а там подивимось. Зрештою, — подумав він уголос, — чому б і не гей-клуб? У всякому разі блядей не буде.

 

Пошук на сайті: