Сергій Жадан - Гімн демократичної молоді (сторінка 13)

— Ти не завагітнієш? — питався Іван у Єви. — Не від такого ублюдка, — говорила Єва, Іван ображався, але вона хапала його за руки і не давала йому піти, вони цілими днями блукали вагоном займались любов'ю, достойне заняття для двох безтурботних людей посеред безкінечного серпня на одній, усіма забутій сортувальній станції. — Мені зараз сорок п'ять, — пояснювала вона, — за пару років я почну старіти, і тоді все це — і косметика, і срібло, і одяг будуть важити для мене значно більше, я буду ховатись за них, буду надавати їм все більшого значення, зараз я роздягаюсь для тебе і не одягаю білизну, коли ти просиш, так і ходжу цілий день, знаючи, ідо ти думаєш про це весь час, але згодом і це минеться, в старших жінок з'являється прив'язаність до речей, залежність від звичок, які в більш юному віці здаються милими й симпатичними, не заперечуй, ти не знаєш про це зовсім нічого ти навіть не знаєш, якою пастою я чищу зуби> якби ми зустрілись із тобою всього на пару років пізніше, всього цього не було б, розумієш, я просто не дозволила б тобі роздягати себе, тому що в певному віці, роздягаючись, людина позбавляється не просто одягу, вона позбавляється життя. I щоб не позбутись його остаточно, ти не дозволяєш нікому роздягати себе, як би тобі цього не хотілося, і хоч життя триває як і рані шкіра вже починає втрачати цю здатність реагувати на чужі дотики, на стороннє дихання, просто ти цього теж не розумієш тепер, для цього має минути якийсь час? і для мене він минатиме більш боляче, ніж для тебе. Який із цього всього висновок? — зверталась вона до нього, але він не знав, що сказати, і вона сама давала відповідь: — Що б не бро, спробуй завжди кінчати разом із нею, може, тоді щось у вас і вийде.

Наприкінці серпня приїхали Гриша з Савою, спочатку Єва хоча б іноді посилала есемеси, потім припинила їх надсилати взагалі не те, щоби брати хвилювались, але Тамара влаштувала скандал, вони зібрались і приїхали на викупленому в отця Лукіча беемве. Знайшли свого друга, начальника станції, начальник станції сказав, що з малим все ОК, а ось вантажу і далі немає, і платформи їхні стоять порожняком, краще забрати їх звідси від гріха, та й малого краще забрати від гріха, сказав він, брати занервували і побігли шукати свої платформи. Врешті знайшли вагон, видерлись нагору і пішли по коридору, відчиняючи двері купе. В третьому побачили Івана, Єва лежала на ньому зверху і курила біломор. Гриша застряг у дверях. З-поза його спини висунувся Сава, ах ти сука, крикнув він, блядь, що з малим зробила, схопив Єву за волосся і потягнув її на вихід. Іван кинувся було до нього, але Грища завалив його назад на полицю, давай, малий, — сказав, — одягайся — додому поїдемо. Іван почав швидко одягатись, Гриша все контролював, давай-давай, підганяв, давай швидше, нарешті Іван натягнув взуття і вискочив із купе. Гриша побіг за ним. Біля вагона Сава добивав своїми саламандрами Єву, вона лежала на червоній залізничній траві і прикривала руками голову, Сава, утім, по голові й не цілив, б'ючи в основному по животу, що ти робиш?  закричав Іван, але Гриша схопив його за шию> спокійно, малий, — сказав він, дещо налякано дивлячись на брата, — спокійно, він знає, що робить, Гриша, очевидно, сам такого не чекав. Сава ще раз завалив Єві, відійшов убік, нахилився і витер травою кров із черевика. — От, сука, — сказав, — саламандри зовсім нові були, розбив об суку. — Іван стояв і дивився на голу Єву, яка важко дихала і стікала кров'ю, давай-давай, — сказав Гриша, — треба йти, пішли звідси, — Сава перевів погляд на Івана, поїхали, — сказав, — поїхали, — а як же вона? — спитався Іван, – поїхали, – повторив Сава і пішов у напрямку станції. Гриша потягнув Івана за ним. На станції вони запхали Івана до беемве, посигналили начальнику і від'їхали в північному напрямку. Іван дивився за вікно, розглядав хмари, які пливли з моря, розглядав фури, які вони легко обганяли, розглядав будинки й перехожих і думав, що години півтори вони будуть гнати вперед, на північ, а вже потім десь зупиняться, тому що будь-яка подорож потребує зупинок, і будь-який водій, яким би витривалим він не був, мусить в якийсь момент зупинитись. I чим довше ти їдеш, тим довшими стають зупинки, аж доки в якийсь момент ти не зупинишся зовсім, не в змозі рушити далі, на відстані одного перегону від того місця, куди ти мав приїхати, де ти не був так давно і де тебе зовсім-зовсім ніхто не чекає.

 

Особливості контрабанди внутрішніх органів

Особливістю перевезення внутрішніх органів (чи їхніх частин) через державний кордон України є, перш за все, неузгодженість окремих пунктів та цілих розділів митної декларації, прийнятої Україною на Загальноєвропейському економічному саміті в Брюсселі, в травні 1993 року. Згідно із пунктом п'ятим розділу першого згаданої декларації, Україна мусила б відповідальніше ставитись до вивозу внутрішніх органів із власної території на території дружніх нам країн. Проте вже з поправок, прийнятих позачерговою сесією парламенту і підписаних безпосередньо президентом країни, стає незрозумілим – які саме країни вважати для нас дружніми. I тут виникає неузгодженість перша. Кому з сусідів можна простягнути руку довіри та економічної співпраці? Румунам?

Румунські прикордонники виходять теплого серпневого ранку з казарми, сірий полин росте біля воріт і печальний заспаний вартовий обтирає пил із ручного кулемета марки льюїс,  попереду йде капітан, за ним два рядових прикордонники, вони дістають спаковані для них сухпаї, жують свою мамалигу чи які-небудь інші румунські народні страви, один із рядових дістає із зеленої військової сакви літрову пляшку вина, надпиває з горла, передає капітану, капітан теж надпиває, хмуриться і дивиться в плавні, покриті блакитним ранковим туманом, десь туди, на схід, звідки щоранку прилітають чаплі і виловлюють в очереті беззахисну румунську рибу, Прикордонники йдуть мовчки, п'ють теж мовчки, лише інколи хтось із них зганяє з насидженого місця випадкову птаху і та лунко влітає в туман, від чого рядові здригаються, а капітан лише зневажливо причмокує язиком мовляв, що за засранці, що за туман, що за життя таке; в місці, де ріка звужується, вони спускаються до берега і починають пробиратись очеретом, по стежках, протоптаних коров'ячими чередами, попереду йде капітан, за ним солдат із мамалигою, останнім іде солдат із вином, яке він, до речі, вже майже допив. Стоп, раптом тихо наказує капітан, і солдати сторожко знімають карабіни з плечей, ось вона — показує він на велику чорну трубу, що лежить у густому тумані, гублячись у ньому майже цілковито. Капітан підходить до труби, присідає і дістає з похідної планшетки пакет із Штабу. Солдати стають обабіч нього і тримають карабіни напоготові, один із них добиває свою мамалигу, іншому хочеться відлити, але хто йому дасть відлити на посту. Капітан розгортає пакет, довго розглядає намальовану на аркуші паперу схему нафтопроводу врешті підходить до труби, знаходить потрібний кран і рішуче його закручує. Всьо, каже капітан, дивлячись кудись на схід, пиздець вашому реверсу, каже він, і всі повертаються до казарм.

Що далі? Молодий угорець, котрий сьогодні чи не вперше заступив на чергування весь час знічується, коли до нього звертаються водії фур; він розуміє, що вони переїжджають цей кордон по кілька разів на тиждень, а він ще пацан, він ще майже нічого про це не знає, він не знає ще майже нічого про життя і смерть, про любов і зраду, про секс, до речі, він теж майже нічого не знає, він навіть дрочити як слід не вміє, тому коли до нього звертаються жінки, знічується особливо, густо червоніє ї переходить з російської на англійську,

якою жодна з жінок не говорить, і він від цього знічується ще більше. Старий капрал, котрий сьогодні є начальником зміни, ще з ночі десь зник, очевидно, знову дивиться порно по сателіту, або бейсбол, в Америці зараз грають в бейсбол; а він мусить стояти в кабінці і говорити з цими жінками, від яких пахне життям і горілкою, говорити до них ламаною англійською або ламаною російською, слухати від них їхню ламану від життя і горілки українську, пояснювати їм умови перевезення внутрішніх органів і горілчаних виробів, забирати в них зайвий алкоголь, забирати в них електричні прилади і шоколад, забирати в них вибухівку і ручні гранати ргд, забирати в них для капрала журнали гастлер, забирати в них для угорської економіки спирт, ефір, кокаїн, ароматичні палички із запахом гашишу, освіжаюче масло з героїновими витяжками для тайського масажу, геморойні свічки з конопляним екстрактом, циганське жіноче волосся в слоїках, риб'ячу і людську кров у термосах, заморожену сперму в капсулах з-під парфумів кензо, сіру речовину мозку в кульочках із салатом олів'є, гарячі українські серця, загорнуті в свіжу російськомовну пресу, всі ті речі, які вони намагаються провезти в туристичних наплічниках або картатих торбах, у дипломатах, обтягнутих штучною шкірою, або в футлярах з-під лаптопів; він змучено дивиться на футляри з-під лаптопів, напаковані солониною й презервативами, він розгублено розглядає білі безрозмірні бюстгальтери, зроблені з сукна, з якого шиють вітрила й роби для матросів, на ранок до нього підходить жінка, років сорока, але їй ніколи цих сорока не даси, ці українські жінки, вони так виглядають, що їм ніколи не даси їхнього віку, ти й знаєш, скажімо, що їй уже сорок, але дати їй ці сорок ніколи не даси, і від неї теж пахне довгим життям і теплою якісною горілкою, і вона говорить: пропусти мене, я поспішаю — у мене син у лікарні, і губи в неї так відчайдушно перемазані темно-червоною помадою, що угорця раптом перемикає; стоп, говорить він собі, стоп, який син, яка лікарня, щось його насторожує в цьому всьому, можливо те, що вона палить міцні чоловічі папіроси, а можливо? те, що жодної такої лікарні поблизу немає, але він говорить їй — секундочку, і біжить по капрала, капрал ледве встигає защіпнути ширіньку і, страшно злостячись, виходить таки за ним на майданчик для автомобілів, залишивши напризволяще свій бейсбол, бачить стару копійку, на якій припхалась жінка з темно-червоними  слідами крові й помади на устах, і все розуміє — він кличе двох механіків, ті знімають передні крила і знаходять там цілий арсенал — блоки цигарок, цілу купу нелегального тютюну, діаманти, золото і чеки з ломбарду, окрилені першим успіхом, вони лізуть в салон і знімають заднє сидіння, там, ясна річ, знаходять рештки контрабанди, потім ще розбирають дверцята і приладну дошку і загалом розбирають копійку, наскільки це можливо в похідних умовах, проте більше нічого не знаходять і зникають собі з почуттям чесно виконаної роботи, жінка приречено присідає на холодний асфальтовий бордюр й уважно розглядає молодого угорця, і в погляді її ненависть так дивно перемішана з ніжністю, що чувак підходить до неї і просить у неї запалити; вона нервово сміється, показує йому на гору вилученого тютюну, але потім дає свою міцну чоловічу папіросу; так Вони й сидять, щасливі й змучені, вона — тримісячною вагітністю, він — першою мимовільною еякуляцією.

Ну, і ще таке. Три поляки ось уже другу годину намагаються позбутись української проститутки, яка в свою чергу вперто намагається перетнути кордон. Послухай, говорять вони, який Ягелонський університет? Ми ж тебе третій раз цього року пропускаємо, це не говорячи про інші зміни, їдь додому, ми не хочемо неприємностей, але вона їм говорить — стоп, ви не хочете неприємностей, я не хочу додому, давайте вирішимо це питання полюбовно, як прийнято у нас в Ягелонському університеті, я все одно не поїду додому, ви, натомість, мене знаєте, так що боятись вам немає чого, у вас є презервативи? I вони чомусь погоджуються, чомусь їм не стає духу опиратись, саме ніч, найбільш спокійна пора, їх тут, напевно, ніхто не застане, до ранку у всякому разі вони мають спокій і тим більше — презервативи у них є! I вона починає роздягатись, вони натомість роздягатись не поспішають, вони якось прилаштовуються до неї, просто на канапі для відпочинку персоналу, утрьох, ну і плюс вона, звичайно ж, вибудовують химерну конструкцію, в серці якої б'ється вона, і тільки їм усе починає вдаватись, тільки вона звикає до смаку презерватива і до їхнього дещо аритмічного руху, як за вікном лунає вибух, різкий гранатний вибух, від якого скло тріскає і вилітає, і пил підіймається в ліхтарному

світлі; тоді вони раптом згадують про колону циганських автобусів, напакованих японськими, як вони стверджували, телевізорами без кінескопів, їм раптом пригадується, якими недобрими поглядами проводжали їх звечора цигани, котрих вони маринували на митниці третю добу, до них раптом доходить сенс тих незрозумілих проклять і офіційних апеляцій, що їх цигани викрикували на адресу господа бога і польського уряду; тоді вони всі різко з неї виходять, останній виходить особливо різко й боляче, вона скрикує, але п вже ніхто не слухає — поправляючись на ходу, поляки вибігають на вулицю, вона вибігає за ними, і перша ж випадкова куля розвалює їй праве коліно, вона падає на асфальт, на холодний польський асфальт? такий свіжий і такий негостинний, за кілька годин її заберуть українські лікарі, за кілька місяців вона почне ходити — спочатку на милицях, потім — усе життя — з ціпком, так і не потрапивши до жодного справжнього західного борделю, не говорячи вже про Ягелонський університет.

Все твоє життя — це боротьба з системою. Причому ти з нею, курва, борешся, а вона на тебе навіть уваги не звертає. Вона, щойно ти зупиняєш її на вулиці і починаєш валити просто в очі все, що думаєш, демонстративно відвертається до випадкового перехожого і питається, котра година, збиваючи весь твій пафос і лишаючи тебе сам на сам зі своїми протестними настроями. Чому вони вибудовують переді мною загати і лінії оборони, чому вони позбавляють сенсу мої спроби порозумітись із ними, для чого їм мій розпач, невже вони отримують від цього задоволення? Жахливі середньовічні процесії, жорстокі душі контрабандистів, ненависть і приреченість кур'єрів та погоничів караванів, котрі намагаються пропхатись крізь неприступні мури кордонів, разом із усім своїм злочинним крамом, разом із усім нелегальним бізнесом, не розуміючи, звідки взялися ці прірви посеред теплого серпневого простору, хто поділив їхні каравани на чисті й нечисті, хто поділив їхні душі на праведні й грішні, хто поділив, врешті решт, їхні візи на шенгенські і підроблені?

Пошук на сайті: