Сергій Жадан - Anarchy in the ukr (сторінка 20)

Натомість зовні це виглядає приблизно таким чином — радіостанція визначається з власним форматом, підключає спонсорів і запускає потужну npos мокомпанію. Поступово у неї з'являються постійні слухачі, поступово її ведучих починають пізнавати по голосу і запрошують на різні токшоу. Станцію дедалі частіше слухають водії таксівок і продавці вуличних кіосків. He здогадуючись про кількість таких самих слухачів, як вони, та більше того — просто про це не думаючи, громадяни сплачують щороку певну суму на існування свого улюбленого радіо, не переймаючись загальними концепціями, часто навіть не знаючи, що їхні улюблені діджеї живуть з ними в одному під'їзді; вони просто вмикають радіо і відразу ж під'єднуються до Вагітної Тварини Неба, впускаючи до свого помешкання її нервове дихання, і думаючи, що це і є Баді Гай, так-так, саме це і є Баді Гай.

6. Lou Reed. Berlin.

У мене з'явилась дивна знайома. Десь знайшла мою електронну адресу і написала листа. Там було всього кілька рядків, привіт, писала вона, я прочитала твою книгу. Мені теж подобається Берлін. А ще я люблю серфінг. Дивно, подумав я, де вона знайшла мою адресу? Привіт, відповів я їй, ти що — справді займаєшся серфінгом? Hi, написала вона, я не це мала на увазі, я ним не займаюсь, я його просто люблю. А ти що любиш? В такому разі, відповів я, я люблю онанізм. На кілька днів вона зникла.

3 тобою було колинебудь таке, писала вона в наступному листі, що твої найближчі друзі раптово переставали тебе розуміти. Раптово? не зрозумів я, ні — такого не було. А що сталось? запитав я, посварилась з друзями в школі? Так, написала вона, посварилась. Ну, не переживай, писав я їй, все буде нормально. Що ви там могли не поділити? Шкільні сніданки? Які шкільні сніданки? образилась вона, я в коледжі навчаюсь. Ну, то помиритесь ще, заспокоїв я її, завтра підеш до школи, себто до коледжу і помиритесь. Ти не зрозумів, писала вона, в школі, себто в коледжі, в мене все нормально, і в них теж все нормально, вони вдома якісь дивні, зранку не розмовляють, сваряться весь час. Зранку це де? не зрозумів я, в коледжі? Та що ти причепився до цього коледжу, відповіла вона, зранку — це зранку, коли ми прокидаємось і йдемо на кухню пити каву. Почекай, перепитав я, ви що — разом п'єте каву, себто, ви що — разом живете? Ну, да, відповіла вона, я ж тобі писала — це найближчі друзі. Ми разом спимо. Ага, сказав я, вибач — а скільки у тебе найближчих друзів? Двоє відповіла вона. Ну, і я третя. А що говорять ваші батьки? Батьки нічого не говорять, батьків влаштовує, що ми добре навчаємось і підтримуємо одне одного. Ага, сказав я, підтримуєте. Так, написала вона, підтримуємо. Я їх обох дуже люблю. I вони мене теж, здається, люблять. В якому сенсі? поцікавився я. В хорошому сенсі, відповіла вона. Це дуже зручно — жити втрьох, вони мене підтримують, я їм допомагаю. Кілька місяців тому я навіть завагітніла, але потім втратила дитину, в принципі воно й, на краще — я не знала, від кого саме завагітніла, не зовсім зручно було. Ну так, погодився я — коли не знаєш, від кого саме, це не зовсім зручно. Ну, і'що у вас сталось? — мені вже було цікаво. He знаю, писала вона, щось змінилось останнім часом, власне, з одним із них, із Олегом. Вони насправді дуже різні — один займається математикою, інший, власне, Олег — спортом, волейболом, грає за збірну коледжу, його вже запрошують в університетську команду, думаю, він не буде мати проблем із вступом. I що змінилось? Власне, я сама не розумію що, Олег змінився. Ми почали йому заважати, він весь час намагається десь затриматись або, навпаки — раніше піти з дому, ми й далі живемо разом, спимо разом, але я відчуваю, що все не так, як було раніше, щось змінилось, і змінилось, власне, з ним, цей його волейбол. Ти любиш волейбол? Hi, відповів я, терпіти не можу. Я теж, я серфінг люблю. Ти писала, нагадав я їй. Справді? Ну, гаразд, і ось — він все псує, не знаю, для чого він це робить, може, він не навмисне, але він все псує, я дуже переживаю з цього приводу. Може, він до чемпіонату готується, спробував я її втішити. Hi, чемпіонат уже закінчився, тут справа не в волейболі, тут справа зовсім в іншому, розумієш, це таке дивне відчуття, що від тебе відривають частину тебе самого, мова навіть не про секс, хоча мені з ним добре в ліжку, власне, мені добре, коли я з ними обома в ліжку, але справа не в цьому, справа в тому, що нам всім тепер погано, і йому, йому теж погано, можливо, навіть йому гірше всіх, але він цього не показує, розумієш, він не хоче, аби ми бачили, що йому погано, він тікає щоранку з дому і до вечора грає в свій волейбол, хоча чемпіонат вже давно закінчився, я просто не знаю, що робити, як ти думаєш? А той другий, запитав я, що він? Другий?

Другий мучиться від цього всього, сидить цілими днями на кухні, п'є каву з молоком і слухає музику. А що він слухає? запитав я. Що? По-моєму, вельвет андерграунд, так — вельвет андерграунд. I Лу Ріда. Сидить цілими днями і слухає Лу Ріда. Жахливо, з тобою було колинебудь таке? Hi, відповів я, такого зі мною не було, я не люблю кави з молоком. А Лу Ріда ти любиш? Лу Ріда люблю, відповів я, а кави з молоком — не люблю, розумієш? Розумію, відповіла вона, і що мені робити? Слухай, а вони, ну, ці твої друзі, вони не підари? Hi, відповіла вона — точно не підари, я завжди спала поміж ними, вони зі мною таке робили, хочеш напишу? He хочу, відповів я, краще напиши про серфінг. I загалом, здається, у вас проблема, здається, цей ваш волейболіст вирішив вас кинути, схоже, йому не подобається груповий секс. Як же так? спитала вона, раніше подобався. He знаю, відповів я, можливо, він вас використовував, можливо, він виріс і нс хоче тебе ще з кимось ділити, а можливо, він таки підар і йому все це просто не цікаво. Ти не думала про це? He думала — чесно зізналась вона. Подумай, порадив я, і заблокував її адресу.

Слабак він, подумав я насправді, просто слабак, цей іхній мажор, зірка коледжу, він просто обламався жити справжнім божевільним життям, спати в одному ліжку з двома такими само збоченими і мужніми в своєму збоченстві друзями, котрі ділили з ним презервативи і каву з молоком, котрі засинали, дихаючи з ним в унісон, як зі справжнім братом по зброї, братом no любові, братом по кров'яних згустках і потових залозах. Дуже легко відмовитись від спокуси йти поперек усталеної поведінки і замість викривленої, болючої і солодкої колективної любові вибрати стерилізований колективний спорт, у нашому конкретному випадку волейбол, ясно, що так простіше, замість того, аби спати зі своєю шістнадцятирічною подружкою, купувати їй протизаплідні пігулки і мити їй вранці волосся, куди простіше поступити в університет без іспитів, підв'язати благополучно зі своїм волейболом, перетворитись на середньостатистичного представника фашистського фомадянського суспільства і все своє подальше життя дрочити на глянцеві журнали, так простіше, ясна річ, більшість саме це й вибирають, саме така життєва поведінка чомусь і дотепер вважається нормальною, вона зрештою теж — поплаче, поплаче, але іспити складе нормально, вступить до університету, вийде заміж, працюватиме в офісі, народитьтаки своїх дітей, не маючи ані найменших сумнівів, від кого саме вона їх народила, бажаючи ці сумніви мати, але, на превеликий жаль, анітрохи їх не маючи.

Єдиний, хто міг із цієї ситуації вийти з гідністю, це чувак на кухні, той, який слухав Лу Ріда. Його я розумів, я б у цій ситуації теж слухав Лу Ріда, старий підар Лу Рід міг як ніхто інший розповісти, наскільки безнадійними бувають обставини навколо нас, міг пояснити, як вижити і як не впасти у відчай, коли втрачаєш друзів, коли твої друзі не витримують твого побутового драйву, не витримують того темпу, який ти задаєш, не витягують до рівня твоєї відірваності і асоціальності, зістрибують на ходу з підніжки вагона, який ти перед цим довго і наполегливо розганяв. Його, цього чувака, який пив від безвиході каву з молоком, саме і можна було зрозуміти — найгірше, коли людина, котру ти вважав братом по розуму і по безтямності, виявляється слабаком, не витримує тиску з боку нормального дорослого світу, підлаштовується під нього і замість того, аби разом із тобою весело трахати щоночі вашу спільну подружку, сидить у просякнутій підлітковим потом роздягалці і слухає дебільні розповіді своїх однолітків, які зовсім нічого не знають про темні й найбільш цікаві сторони цього життя, про аморальну виснажливу підліткову любов, якої він так соромиться і якої так наполегливо намагається позбутись, а позбувшись, довго сидить у порожній кімнаті, навіть не помічаючи, що разом із аморалкою зникла його здатність довіряти іншим, що система вміло й прораховано використала його м'язи і легені, що життя виглядає куди привабливіше, коли починаєш його змінювати під себе, що всі однокласники давно його залишили, самого в роздягалці, що чемпіонат, який видавався йому таким важливим, давно закінчився, а він так і не став чемпіоном, і вже ніколиніколи ним не стане.

7. George Harrison. Hear Me Lord.

Мій досвід спілкування з буддизмом обірвався разом із поразкою української революції 2001-го року. Речі, між собою не пов'язані, слід визнати, навіть уявити собі не можу велику жовтневу буддистську революцію, просто так випадково сталось, що в той самий час, коли нечисленні й розрізнені революційні маси щось собі намагались порадити із антинародним режимом, десь зовсім поруч, випадково, повторюся, час від часу з'являлися буддисти, для мене ті події так і залишились у пам'яті з сильним буддистським акцентом. Так сталось, що в 2000му я познайомився з харківською фомадою буддистів. Ми робили антивоєнний концерт, тоді саме почалась друга чеченська, і тут прийшли представники громади буддистів. Вони прийшли строкатим помаранчевочервоним піонерським загоном, тримаючись купи і намагаючись не відставати один від одного. Як у справжнього піонерського загону, в них були барабани, в які вони били довгими дерев'яними патичками, створюючи шум і хаос і розлякуючи на своєму шляху недовірливу харківську публіку. Дізнавшись про наш концерт, буддисти вирішили нас підтримати, сказали, що теж проти війни, запропонували свої послуги і показали фото свого гуру, котрий жив десь у Тибеті, але час від часу катався світом і боровся за ойкумену. В Україну гуру пускати не хотіли, буддистів це неабияк печалило, вони вбачали в цьому прояви режиму, так воно, що найгірше, й було. А чим ви можете допомогти? запитали ми буддистів. Ми можемо прийти, відповіли буддисти, і прочитати молитву за мир. А що за молитва? Буддисти швидко вишикувались у шеренгу, дістали свої піонерські барабани і хором закамлали.

Молитва за мир була складена російською мовою і відзначалась великою кількістю риторичних звернень і узагальнень. Загалом, молитва нагадувала текст присяги бійця радянської армії — мовляв, перед лицем товаришів по буддизму зобов'язуюсь боротись за мир і дбайливо ставитись до наданої мені в користування військової техніки. Тримались вони, як я вже сказав, групою, кожен окремо справляв досить неоднозначне враження, поодинці вони були схожі на молодих зеків, яких одягли в помаранчеві спідниці й примусили камлати молитву за мир. В їхніх очах релігійний вогонь відгонив рожевими відблисками шизофренії. Мені вони подобались.

Перед концертом до мене підійшов представник цього самого антинародного режиму, котрий у них там, в антинародному режимі, відповідав за роботу з релігійними фомадами. У вас що, будуть буддисти? строго запитав він. Так, будуть, відповів я. Що робитимуть? Камлатимуть, відповів я, себто будуть читати молитву за мир. Ага, сказав він стурбовано, за мир. А можна отримати текст молитви? Послухайте, сказав я йому, а ви, скажімо, перед пасхою теж вимагаєте від православної церкви текст молитов, типу там щоб переконатись, що Христос Воскрес і що жодних несподіванок цього року чекати не слід. Знаєте, він вирішив змінити тактику і довірливо до мене пригорнувся, я вас не розумію: ось ви боретесь з антинародним режимом, себто з нами — його голос звучав тепло і приглушено, сука гебешна, де вони цьому вчаться — але для чого вам буддисти? Ну, як для чого, я спробував відсунутись, вони за мир. Ну, я, припустімо, теж за мир, сказав він. Але ж ви не камлаєте? заперечив я. Все одно, я вас не розумію, продовжив він. Ось ви їх запрошуєте, а з них бабки треба збивати, хай платять, уроди, знаєте, скільки у них бабок? He знаю, признався я. Чувак скрушно похитав головою, з чого я зрозумів, що бабок у них до хуя.

Але дивно, подумав я — здається, він не любить представників буддистської громади, як він, цікаво, працює з іншими громадами, може, він їх теж не любить? Може, він атеїст? Або ще гірше — представник якого-небудь сатанистського культу, може, його призначили головним по роботі з релігійними громадами з огляду на його сатанистське минуле, подумали — у нас і без релігійних громад справ по горло, в нашому антинародному режимі, так що доручимо цю справу заслуженому сатаністу, вінто їм напевне дасть просратись, усім цим масонам. Так що, отримавши картбланш, він рішуче приступив до роботи, щоранку приходив у свій кабінет з мідною табличкою «Комітет по роботі з релігійними фомадами», де на столі лежали підручники з окультизму і сатанинська біблія, й починав прийом представників різних громад. Залишившись у кабінеті сам на сам із черговим адвентистом сьомого дня, він навалювався на беззахисну жертву, зв'язував її по руках і ногах і здійснював над її тілом різні ритуальні дійства з профілактичною, так би мовити, метою. Жертва нажахано кричала, представники інших релігійних громад, котрі сиділи в коридорі на стшьцях і чекали своєі черги, нервово пересмикували плечима, в останнього відвідувача він виривав печінку і серце, клав їх у великий поліетиленовий кульок із супермаркету таргет і з почутгям виконаного обов'язку йшов додому. А міліціонери на вахті віддавали йому честь і з повагою говорили — знову Іван Михайлович халтурку додому поніс.

Відкамлавши, буддисти вишикувались у колону й задоволено пішли додому. За ними довго відлунював барабанний бій.

Влітку наступного року вони знову з'явились і запросили мене в гості. Революція зазнала поразки, реакція святкувала цілковиту й беззаперечну перемогу, одне гівно навколо, всі ублюдки, всі продались антинародному режиму з його комітетчиками і сатаністами, друзі порозбігались, літо було довге, але осінь була вже десь поруч, десь зовсім поруч. Вони зателефонували і сказали, що відкривають ступу миру, запросили на відкриття. Ага, подумав я, ось хто не обламався, ось хто стійкий і непохитний, ось чий шиз не може вибити жоден режим, навіть такий антинародний, як наш. Мені сподобалось словосполучення ступа миру і я поїхав на її відкриття.

Пошук на сайті: