Депеш Мод – Сергій Жадан

— Чому?

— Де ти бачила, щоби молоковози поливали вулиці молоком?

— Молоком? — тут Маруся замовкає, очевидно, в неї зараз знову візія, але я встигаю висмикнути її назад.

— Хоча, — кажу, — справді схожі. Принцип той самий. Щось собі возять в бочках. Пожежні машини теж схожі.

—І цистерни з нафтою, — каже Маруся.

— Да, — кажу, — цистерни з нафтою теж, у принципі, схожі на молоковози.

— Я тоді підійшла до поливальної машини зі своїм термосом, — говорить далі Маруся, — і тут, ти розумієш що — на мене потрапив струмінь води, він вдарив якраз по мені, по тілу, по обличчю, по руках, навіть термос із рук вибив. І ось тут, ти розумієш, я піднесла руки до обличчя, по них стікала холодна вода, і понюхала їх. Знаєш, чим вони пахли?

— Чим? — питаю.

— Гасом.

— Яким гасом?

— Не знаю, — каже Маруся. — Але точно — гасом. І я, знаєш, що подумала — це в принципі могло бути зроблено спеціально, розумієш — вони спеціально домішують у воду для поливання тонізуючий газ, скажімо, для того, аби з одного боку населення простимулювати перед початком робочого дня, а з другого — спрямувати енергію цього самого населення в продуктивне річище, оскільки гас цей мав би бути виготовлений на основі психотропних штук, народ би по-своєму заводився і весело валив на виробництво.

—І ти все це написала?

— Так, — каже Маруся, — написала. Мені візія була. Я ще почала вигадувати різні варіації на цю тему, там, скажімо, всі елементи, присутні в гасі, потрапивши в повітря, починали діяти лише через 45 хвилин. І якщо

поливалки викидали гас у повітря, наприклад, о 6.15, до 7 він діяв лише частково і був якраз надзвичайно шкідливий для людського організму.

— А це для чого?

— Щоби вирівняти розпорядок дня в містах. Якщо ти випихаєшся на вулицю до 7 — ти хапаєш свою пайку шкідливих речовин і тебе цілий день викручує, розумієш? Натомість, якщо ти виходиш із дому, ну хоча б рівно о 7 — ти нормально закачуєшся правильною сумішшю і цілий день ковбасишся на благо батьківщини, виходить економно і раціонально.

—І ти про все це написала?

— Ага.

— Знаєш, — кажу я, — я б на твоєму місті все-таки поговорив із татом. Пара бетеерів — і про твій гас ніхто не дізнається… Або одна водородна бомба, — додаю, подумавши.

12.00–13.00

— Ні, — каже вона, — я краще просто перепишу. Напишу про щось інше. Скажімо, про трамвайне депо.

— Уявляю собі цю роботу, — кажу. — Слухай, у нас тут насправді проблема. У нашого товариша батьки померли.

— Всі? — перепитує Маруся.

— Ні, — кажу. — Частково. Вітчим.

— А що за друг?

— Карбюратор. Пам'ятаєш його?

— А який він?

— Ну, — кажу, — в нього таке смішне обличчя, далекосхідне. Вилиці високі, очі вузькі, пам'ятаєш?

— Це такий, — говорить вона, — схожий на китайця?

— Скоріше на монгола, — кажу.

— А яка різниця?

— У монголів немає писемності.

— А в китайців?

— А в китайців писемність була, ще коли не було монголів.

— Так; — говорить Маруся, — я його пам'ятаю. Ти колись із ним приходив. І що тепер?

— Ну, що, — кажу, — тепер нам треба його знайти. Завтра похорон. А його ніде немає. Уявляєш?

— Да, — говорить Маруся, — лажа. А як ти кажеш його звати?

— Карбюратор.

— Дивне ім'я.

13.00–14.00

— Карбюратор?

— Ну.

— Слухай, — Маруся врешті підіймає голову і дивиться на мене більш-менш притомно. — Так це той ваш чувак, у якого тато помер?

— Вітчим.

— Та один хуй, — цілковито прокидається Маруся. — Мені вчора телефонував ваш знайомий, цей, такий повний, брудний.

— Какао, — кажу.

— Що?

— Звати його так — Какао.

— Кошмар, — каже вона. — Ось, так він вчора телефонував, вас шукав.

— Тобі телефонував?

— Ну, а кому? — Маруся пробує підвестись на ноги. — Розшукував вас, говорив якраз про цього вашого, як ти сказав?..

— Карбюратора.

— О, — Карбюратора. Сказав, здається, що знає, де він.

— А де він?

— Карбюратор?

— Та не Карбюратор, — я теж підводжусь, — цей — товстий ублюдок?

— Він у Гоші. Звідти і телефонував.

— Хто такий Гоша?

— Ти що? — питається вона. — Ти де живеш? Гоша — це редактор нашої наймоднішої газети. Ця ж ось скотина, здається, у нього працює, — Маруся показує на сонного Собаку.

— Це редактор, чи що? — нарешті доходить до мене.

— Ну, а я тобі про що кажу?

— А як до нього наш Какао потрапив?

— Звідки я знаю, — говорить Маруся і йде до кімнати.

— Почекай! — кричу я їй. — А ти його телефон знаєш?

— Не знаю, — кричить Маруся звідкись із кухні. — Адресу знаю. Я з ним спала кілька разів, у нього вдома. У нього велика квартира, тут недалеко, на Гоголя. Він там сам живе.

— Все одно, почекай, — я знаходжу Марусю на кухні, вона порпається в холодильнику, дістає звідти банячок із медом, падає в крісло і починає їсти. — Почекай, — повторюю, — а що він тобі ще сказав?

— Що ще? — Маруся на хвилину замислюється. — Більш нічого. Сказав, що знає, де цей ваш… ну, коротше, у котрого тато помер… себто — вітчим. Сказав, що коли захочете — можете знайти Його в Гоші.

— А як він там опинився?!

— Та звідки я знаю! — не витримує Маруся і починає кричати. — Звідки я знаю? Може, Гоша його десь зняв!

— Як зняв? — не розумію я.

— Мовчки! Взяв — і зняв. Ти що — не знаєш Гошу?

— Не знаю.

— Гоша — підар номер один у цьому довбаному місті. Він за цим принципом і редакцію собі підбирає. Я з ним із принципу переспала, типу — принцип у мене такий. Тож, може, він десь зняв цього вашого смердючку, відтрахав, а тепер утримує його в себе на Гоголя, я не знаю, одне слово, — вона замовкає і далі злизує свій жовтогарячий холодний мед.

14.15

— Слухай, ми йдемо.

— Угу, — каже вона.

— Дай адресу Гоші.

Маруся дістає якийсь записник, обтягнутий жовтою шкірою, щось у ньому пише, вириває аркуш і простягує мені. На, говорить, тільки там треба дзвонити довго, квартира велика, він може спати і просто не почути. Скажете, що від мене, а то він вас не впустить, зрозумів? зрозумів, кажу, спасибі тобі, ну все — валіть, каже вона і відразу ж про нас забуває. Ми вже виходимо, і тут — вже в дверях — я повертаюсь і кажу їй:

— Маруся, — кажу я. — Слухай, тут така річ.

— Ну?

— Може, візьмеш нашого Молотова?

— Молотова? — перепитує вона.

— Ну, да, Молотова. Нам його все одно в напряг тягати за собою, а тобі може підійде. Все-таки член цк.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: