Депеш Мод – Сергій Жадан

Вбий 7–8 невеликих цвяхів (слідкуй за тим, аби під час вбивання не порвалась мотузка). Змішай 5 ваг. ч. магнієвого порошку з 6 ваг. ч. калієвої селітри і акуратно перемішуй до однорідного стану. Засип цією сумішшю всю відрізану частину гільзи, постійно її утрамбовуючи. Знову відступи від кінця на 0,5–1 см і передави товстою дротиною, перед тим вставивши туди цвях голівкою вгору. Ще раз намотай 10–15 мотків міцної мотузки і вбий до десяти цвяхів. За деякий час (доба—півтори) акуратно намотай розтягнуту гумову нитку по боках бомби. За пару днів зніми гумку і витягни цвях. На місце цвяха встав бікфордів шнур. Встав його якомога глибше, встав його! І залиш пристрій в такому стані сохнути близько тижня на батареї центрального опалення чи на два тижні при кімнатній температурі. Після цього пристрій готовий до використання.

Примітка: Використай його, любий друже, за призначенням, хулі там!

Ще, друже, настійно рекомендуємо тобі нітрогліцерин. Якщо ти справді зможеш його виготовити, значить, ми старались недаремно.

Отож-бо — перед тим, як описати цю дивовижну технологію, хочемо попередити тебе про необхідні заходи безпеки, хоч і розуміємо, що тобі воно все одно. Все ж рекомендуємо не цуратись бодай мінімальних заходів безпеки. Оскільки нітрогліцерин, товаришу, це дуже чутлива речовина, ти собі навіть не уявляєш — наскільки вона чутлива. Ми, чесно кажучи, теж. Радимо тобі працювати з тими кількісними показниками, котрі тут наводяться, принаймні якщо тебе й розірве, то можна буде хоча б зібрати твої пролетарські шматки до купи. Отож — до справи, товаришу:

1. Налий до 75-мл мензурки 13 мл азотної кислоти, що димить (98 %).

2. Помісти мензурку до відра з кригою і дай їй охолонути до температури, нижчої за кімнатну.

3. Коли азотна кислота охолоне, додай потрійний об'єм сірчаної кислоти (99 %) — 39 мл. Кислоти змішуй дуже обережно, не припускайся їхнього розливання.

4. Після цього потрібно знизити температуру розчину до 10–15 градусів Цельсія, додаючи кригу.

5. Додай гліцерин. Робити це потрібно дуже обережно за допомогою піпетки, доки вся поверхня рідини не вкриється шаром гліцерину.

6. Нітрування — дуже небезпечна стадія. Під час реакції виділяється тепло, тому підтримуй температуру на рівні 30 градусів Цельсія. Якщо вона почне підійматись — відразу ж охолоджуй суміш!

7. Перші 10 хвилин нітрування, суміш необхідно обережно розмішувати, намагаючись не торкатися стінок. При нормальній реакції нітрогліцерин утворює шар на поверхні.

8. Після успішного нітрування рідину з мензурки необхідно дуже обережно перелити до іншої ємкості з водою. Нітрогліцерин повинен осісти на дно.

9. Злий, скільки зможеш, кислоту, не змішуючи її з нітрогліцерином, і за допомогою піпетки перенеси його в розчин бікарбонату натрію (питної соди). Рештки кислоти будуть нейтралізовані.

10. За допомогою піпетки відділи нітрогліцерин. Для того, аби перевірити виготовлений продукт, помісти маленьку крапельку на металеву поверхню і підпали. Якщо виживеш, то побачиш, що нітрогліцерин спалахує чистим блакитним полум'ям.

11. Отриману порцію рекомендуємо переробити на динаміт, оскільки нітрогліцерин, падла, має погану здатність вибухати без жодної на те причини.

І пам'ятай — вони дуже б хотіли, аби ти всього цього не робив! Можливо, сам ти робити цього теж не хочеш. Але знай, що насправді всі бомби поділяються на дві категорії — ті, які кидаєш ти, і ті, які кидають в тебе. Тож займи зручну для себе позицію на вирішальній стадії боротьби пролетаріату за власне, блядь, визволення!

9.00

Да, думаю я, ну й книга. Я відкладаю брошуру набік, беру іншу й відразу натрапляю на фразу «Слово Ісусу Христу», о, думаю, це що — якась стенограма, потім придивляюсь — насправді там написано «Слава Ісусу Христу», так теж цікаво, думаю, хоча було б цікавіше, якби це справді виявилася стенограма, уявляєте якісь збори, на якому-небудь заводі, і раптом ведучий оголошує — а тепер слово надається товаришу Ісусу Христу. Регламент — десять хвилин. Думаю, цього було б цілком достатньо.

— Звідки в тебе такі книги?

— Цю, котра про бомби, я в Чапая взяв. У нього їх там ціла пачка була. А про Ісуса Какао дав.

— А в Какао звідки такі книги? — питаюсь.

— А він, — каже Вася, — з мормонами тусує. Хоча ні, не з мормонами, з цими, як їх — із баптистами.

— А яка різниця?

— Мормони можуть мати по кілька дружин.

— Какао це не світить, — кажу. — Він повний мудак.

— Да, — погоджується Вася, — він повний.

— Знаєш, — каже він мені, помовчавши, — я тут читав книги богословів різних, теж Какао приносив. Прикольні, в принципі, богослови. Тільки мене нервує, що там постійно, коли вони цитують біблію, пишеться на кожній сторінці «Від Луки», «Від Івана», «Від Матвія», розумієш? Так, знаєш, ніби в електричці хтось іде, продає отруту і кричить — від тарганів! від щурів! від мокриць яких-небудь! Розумієш?

Я вражено дивлюсь на Васю. «Від тарганів»… Що у людини в голові?

9.30

Дощ було видно, ще тільки він з'явився там — угорі, вже тоді було зрозуміло, що все це зараз опиниться тут, серед нас, лишалось тільки чекати і ось, справді — починається дощ, ми вибігаємо на платформу і біжимо в напрямку вокзалу, біля дверей, під дашком, стоїть натовп божевільних ранкових пасажирів, які намагаються кудись виїхати зі своєї Вузлової, дощ стає все щільнішим і щільнішим, падає на нас, падає на вокзал, на електричку, якою ми приїхали, на кількох мужиків у помаранчевих жилетках, які йдуть платформою і ніби не помічають увесь цей дощ, увесь цей натовп, я раптом думаю, що насправді дощ не такий вже й холодний, нормальний дощ, нормальний літній дощ, падає собі, куди має падати, що тут сильно заморочуватись, і я йду під найближчі дерева, які ростуть поруч із будівлею вокзалу, Вася й Собака плетуться за мною, ми стаємо під чимось хвойним і дивимось з-під гілок на хмари, які розгортаються і згортаються над безкінечними коліями, проповзають з півночі на південь, зі сходу на захід, лишаючи по собі мокрі цистерни й холодні потоки в стічних рурах, і коли все це закінчується, десь за півгодини,

10.00

коли дощ припиняється і починається нормальний літній ранок, вихідний день, до речі, з вокзалу виходить якийсь інвалід, чи просто алкоголік, навіть не знаю — очевидно, просто п'яний інвалід, в одній руці тримаючи невеличкий стілець, а в другій — якусь коробку, стілець він ставить просто на платформу, сідає собі і ставить перед собою коробку, розкриває її, і — нічого собі — виявляється, що це патефон, справжній старий патефон, як у телевізорі, одне слово, інвалід дістає якусь платівку, щось там крутить і машина раптом починає працювати, хто б міг подумати, він задоволено оглядає всіх дембелів і всіх мужиків у помаранчевих жилетках, але ніхто не вдупляється, що це за інвалід і що це за патефон у нього тут на платформі, тоді інвалід помічає нас і розуміє — якщо в цьому бестіарії хтось його і сприймає, то хіба що ці троє сонні, мокрі, знедолені придурки — себто ми, і він посміхається нам, мовляв — давайте, пацани, йдіть сюди, послухаємо райські мелодії для інвалідів та юродивих, коли ще ви таке почуєте, ідіть-ідіть, не бійтесь. Ми підходимо до нього, він нам далі посміхається, хоча, може, він насправді і не нам посміхається, ну, та все одно приємно, що не кажіть, ми сідаємо поруч і слухаємо його жорстке, подерте і потріпане вінілове ретро, Собака теж посміхається і взагалі розпускає соплі, і я так собі думаю — що ось і дембелі, і помаранчеві мужики, і мокрі дерева, і холодні потоки — у всьому цьому нібито нічого й немає, ну,

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: