Депеш Мод – Сергій Жадан

І ось вже четвертий день поспіль він стриже купони, виголошуючи по три проповіді на день, у нього тут уже свої фанати, вони віддано реагують на кожне сопливе схлипування преподобного, перекладене для них якоюсь тьоткою в сірому офіційному костюмі, яка працює в преподобного перекладачкою, і яка його, здається, не розуміє, у всякому разі перекладає вона що попало, а самому преподобному, очевидно, просто в падло її корегувати, очевидно, откровення боже накриває його з головою, його просто пре під час проповіді, на нього навіть почали ходити планові, вони по-своєму розуміють старого, це ніби така всесвітня солідарність всіх обковбашених придурків, яким у той чи інший спосіб, кожному по-своєму звичайно, відкриваються божі таємниці, ось їх разом і пре, а тут ще й музика звучить.

Музику грають саме вони, преподобний провів серед них ретельний кастинг, вибрав в основному студентів консерваторії, лише Малий Чак Бері походив із панків, його преподобний взяв за почуття ритму, загалом для нього освіта не була визначальною, головне, щоби вони добре виглядали на сцені, ну, там жодних євреїв, жодних монголів, у жодному разі щоби не чорні, коротше, справжній фашистський ублюдок, але народу подобається.

Преподобний накручує себе в гримерці, ковтає якісь пігулки, п'є багато кави без кофеїну, і голосно рецитує щось із голі байбла, примушуючи перекладачку повторювати, перекладачка понуро мовчить, преподобного це заводить ще більше, в нього вже перші приступи божого откровення, в нього це як срачка, його просто розриває і все тут. Заходить хтось із адміністрації, час, говорить, час іти, народ вже чекає, преподобний сьорбає з великої пластикової кружки свою безпантову каву, обливає нею свою білосніжку сорочу, шіт, говорить, факін шіт, перекладачка пробує перекласти це чуваку з адміністрації, але той лише відмахується. Ладно, говорить преподобний, доведеться застібнутись на всі ґудзики, будемо як устриці, або як молюски, як восьминоги, одним словом, всі ми під богом ходимо, додає він і виходить в коридор. За лаштунками, під самою сценою, преподобний на мить зупиняється, його увагу привертає повнуватий юнак у пісочному костюмі, нічого собі юнак, думає преподобний і на мить пригальмовує. Ти хто? питається він, і в закулісних сутінках на мить зблискує корпус його наручного годинника, Какао завмирає і на мить втрачає дар мови, що ж ти мовчиш? нетерпеливиться преподобний, у тебе є ім'я? Какао киває своєю великою головою, але ім'я не називає. Ну, ладно, втрачає преподобний рештки терпіння, велика ласка господня, хай вона ляже і на таких їбанатів як ти, перекладачка хоче це перекласти, але преподобний перебиває її — потім-потім, каже він, і йде на сцену, важко тягнучи над собою жовтого неопалимого німба.

Какао вибалушено дивиться на те місце, де стояв преподобний, довго приходить до тями і ватяними ногами йде шукати сортир, врешті знаходить, з останніх сил відчиняє двері, вповзає всередину і починає блювати. Я давно помітив — він коли нервує, коли в нього стреси чи що, він обов'язково блює, просто біда якась, коли починається сесія, до нього краще взагалі не підходити, такий чоловік. «Господи, — думає Какао, — о господи. Невже це справді я, невже це справді до мене щойно підходив цей чоловік? Не може бути, я звичайно знаю собі ціну, в мене гарні друзі, в мене мама в бібліотеці працює, мене в Макіївці непогано знають і в Міловому, але щоб отак! Не знаю навіть, що і подумати», — думає він і знову починає блювати. «Як же це, — думає він, відплювавшись, — це ж кому розповім — не повірять. Скажуть, що ти трусиш. Блін, сам собі не вірю — жив як жив, чесно робив свою справу, нікому не заважав, нікого не підставляв, можливо, це і є дяка господня. Інакше як, як — просто не розумію, як так сталось, що до мене, просто до мене, безпосередньо, ось так взяв і підійшов чоловік, У ЯКОГО НА РУЦІ ЗОЛОЧЕНИЙ РОЛЕКС!!!»

Какао ще раз схиляється і бачить на підлозі, поруч із раковиною, стосик брошурок із проповідями преподобного, він побожно бере одну, розглядає трішки пожмакане обличчя Джосона-і-Джонсона, розглядає ролекс на його руці, й посміхнувшись, ховає брошуру до кишені свого пісочного піджака.

Дорогі брати і сестри! (Дорогі брати і сестри! — перекладає тьотка в костюмі). Господь маніпуляціями своїх божественних рук зібрав нас тут до купи! (Господь проробив певні маніпуляції, — перекладає вона. — Купу.) Так подякуймо йому за те, що ми тут зібрались — і ви, і я! (Тож дякую вам, що ви тут зібрались, і я.) Я говорю вам, брати і сестри — встаньмо, встаньмо і прочитаймо молитву, в ім'я господа, алілуя! (Алілуя — не зовсім розуміє його тьотка.) Господи, кажу я! (Він каже — «Господи».) Подивись на цих людей, котрі тут зібрались цього ранку! (Зранку вже зібрались.) Їх привела сюди твоя божественна любов, чи не так? (Їх привела сюди не так любов.) Так, Господи! (Так.) Так, алілуя! (Тьотка мовчить.) Але ви можете запитати, чому ти, преподобний Джонсоне-і-Джонсоне, говориш нам про це, ми знаємо все це, про нас так краще покажи чудо! (Ми знаємо про вас все! — погрозливо говорить тьотка, — можете запитати.)

Я хочу розповісти вам одну історію, я хочу вам показати на конкретному прикладі, щоб ви зрозуміли, що я маю на увазі. (Я хочу вам, наприклад, показати, ви розумієте що я маю на увазі.) Одна дівчина з південного Коннектикуту (Одна дівчина з півдня) жила у великій скруті (жила собі на півдні), вона не мала батьків, не мала друзів, не мала власного психолога (вона займалась психологією, була психологом, власним), вона зовсім втратила надію на боже откровення, і її дні тяглись безкінечним потоком (вона все втратила і тяглась без кінця). Алілуя! (Тьотка мовчить.) Одного разу на її шляху трапився божий чоловік, пастор (в її житті з'явився чоловік, мужчина) і він сказав їй — сестро! (це була Його сестра) сестро! (ще одна) зупинись, це кошмарно — ти сама закриваєш двері, через які міг би увійти до тебе Ісус (закривай двері, сказав він, до тебе може прийти кошмарний Джізус). Для чого ти це робиш? (Що ти для цього робиш?) І він пішов від неї, він мав вже досить її зневіри (Старий, виявляється, мав її, і він сказав досить. І пішов.) І вона лишилась сама, і її дні далі тяглись безкінечним потоком (І вона далі тяглась сама) І ось одного разу, коли вона поверталась із закупів (Одного разу вона таки потрапила на шопінг) і переходила через вулицю, якийсь п'яний автолюбитель не зміг як слід пригальмувати і збив її з ніг (вона була вже така п'яна, але не могла спинитись і падала з ніг, як автолюбитель), і коли вона прокинулась в реанімації, на операційному столі (вона прокинулась на столі, ну там п'яна, брудна, в порваному одязі, шалава), під скальпелем хірурга (на ній вже був хірург), вона не могла згадати свого імені (вона не могла його навіть згадати. Да вона все забула, вона п'яна була, алкоголічка кончена), вона втратила пам'ять! Вона зовсім нічого не пам'ятала (пропила все — і хату, і вєщі, гроші зняла з книжки — теж пропила, знайшла хахаля, почали самогон гнати), вона не пам'ятала, звідки вона (звідки вона така взялась — бідкались сусіди), не пам'ятала своїх батьків, свого тата, свою маму (твою маму, казали вони, що за курва підселилась до нас у під'їзд, нам скоро електрику відімкнуть через її апарат), вона забула все своє життя (все своє життя ми тут пашемо, а ця прошмандовка прийшла на все готове ще й хахаля з собою привела), і коли вже всі, навіть лікарі, втратили надію (ми тобі, сука, покажемо будинок зразкового побуту і моральний кодекс будівника комунізму. Ми тобі, падла, ноги повідриваємо. А хахаля твого в диспансер здамо, хай лікується), їй раптом з'явилось боже откровення (а то зовсім оборзєла, сучка привокзальна, з хахалем своїм, прошмандовка, думає, що ми за неї за електрику платити будемо, думає вона тут найрозумніша, тварь морська, і ще цей, хахаль її, йобаний-смішний: здамо в диспансер і кранти, да хулі ми тут із ними ручкаємось — зараз визовемо участкового, обріжемо провода, і хахаля її теж обріжемо, теж мені — моряк торгового флоту, йобаний-смішний, прийшли тут на все готове, прошмандовки, блядь), і Бог сказав їй (на хуй, на хуй з пляжа, дєвочка, ми все своє життя тут пашемо, а ти думаєш що — найголовніша, за хахаля за свого думаєш сховатись, за морячка? Диспансер за твоїм морячком плаче, ось що ми тобі скажемо, да-да — диспансер). Який диспансер? — раптом думає Джонсон-і-Джонсон, що ця факін-сучка перекладає? Він робить паузу, під час якої чути плач інвалідів, і продовжує.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: