Ньюфаунленд (ньюфаундрлен? ньюфаундлен?)
Newfoundland dog, карочє.
Зріст кобеля – 72 см. Зріст суки – 67 см
Переваги
Розумний
Чудовий плавець
Складнощі
Жодних складнощів чи недоліків не відзначено
Поведінка і характер
Спокійний, лагідний і довірливий. Любить похлюпатися в воді, відмінний плавець. Надійний друг ізахисник. Любить дітей.
Прогулянки
Має потребу в регулярних прогулянках твердою землею чи асфальтом.
Догляд за шерстю
Щоденна чистка щіткою збереже шерсть у хорошому стані.
Ну то таке. Вона собі мовчала. Я неквапом підійшов до Юрка і понюхав його. Живий іще. Лікарів би сюди, але ж поки хтось дотерлиґає із найближчого кольорового села… А сам я, певна річ, за кермо отак не сяду. Ба навіть, холєра, й у задрипану швидку так не подзвоню.
– Ну що ти мене витріщилась? – Роздратовано питаюся дівулі. Вона виглядає доволі недолуго, розкривши отак свого перекривленого рота. Крім того, вона усе ще гола. Зовсім гола. Без шерсті. Який несмак! Нарешті вона закрила рота. Сіла на підлогу. Що, може думаєш, я тебе кусати збираюся? Дурепа.
– Витягай давай його з-під ліжка.
(Не рухається).
– Бігом! – Вже гавкаю я. – Ай холєра, хто ж мої убьори свиснув, узнаю – порву.
– Фью-уіть! – Як відповідь знадвору. Вибігаю на балкон. Що за курча мать? На березі, мантиляючи моїми лахами, стоїть та сама Пенелопа, кажись, Вейтс. Лишень що вже вдіта. Озираюсь прибитий, як останнє шавензяло. Гола дівуля не рухнула з місця. Отже, їх є вдоста і тут, і там. Я навіть не кажу дві, бо пес їх там знає. Чи вже й не знає… Мене обдурили, як ганебну чіхуахуу! Гав, курча ляґа, гав!!!
– Альо, шарік, тє тряпкі нужни ілі как? – То знадвору. Раптом робиться дико соромно перед Пенелопою-голою. Їй, у свою чергу, робиться дико страшно. Як я то знаю? Запах адреналіну не переб’єш нічим. Цікаво, чи впізнала вона свій власний голос?
– У-у… – Загув з-попід ліжка Юрко. Гола дівуля не знати чого кинулась одягатись. А може, й правильно зробила. Вже один так свій прикидець провтикав.
– Як думаєш, – (секундна довіра до Пенелопи-ню підло закралась у серце), – щоб забрати в неї мій образ і подобу людську, доведеться піти у трирічне рабство?
– В семирічне, – відрізала вона. – Сексуальне.
От лярва! Не встигла оговтатись, як уже свої розпусні сітки на чесних чуваків накидає. Під шерстю я, мабуть, таки червонію.
– Ну добре, – гаркаю до неї, – витягай його давай нарешті, а я збігаю до тієї, гм, іншої.
– Now I wanna be your dog![3] – З якогось дива викрикує вона, але чаклування не діє: я люблю Sonic Youth.
Все, збігаю сходами вниз: двері, вихід, драбинка, кут хати, нікого на станції не видно, стежка, камінці, камінь. На ньому ВОНА.
– Сідєть, бобік.
(Ах ти ж нахалюга!)
– Что, хароший, нє дрісєравалі тєбя?
(Акцент видавав коломийську бичку. Хоча ні, коломийську бичку, зрусифіковану в Києві).
– Ладна, нє прікол с табой вот так абщьацца, псіна.
(Не називай мене псіна!!! Ого, а чо’ то я говорити до неї не можу?)
– Дєржи сваї лахі, я даже атвєрнусь…
Та й дійсно відійшла собі, кинувши мій одяг на каміння. Та не встиг я й примірятись до свого вбрання (нє, таки встиг, бо вже угледів був навіть свої татунки на передпліччях!) як іззаду мене, як тупого цуцика, чимсь добряче вальнули по макітрі. Ну от, темніє і тепліє. І пішли ви всі.
3
Очунюю від того, що мені розчісують волосся. Гм, дивно, як мінімум. Не раніше ж, як вчора, голився начисто. Чи може, не вчора? Того, хто шкребе мене гребінцем не бачу. Зате боковим зором бачу Юрка, що лежить коло мене на ліжку і гаряче дихає. Він, здається, спить. Спроба прояснити моє „здається” уривається болючим впинанням гребінця мені в голову. Ну та вже, добре, хоч Юрко живий. Згадую про кров на підлозі. Певно, була із Юркового носа. В нього з дитинства слабенькі судини… Ага, рухи із програми виключено взагалі. Розумію, товаришки відьми, питань нема. Ми з Юрком – який прикол! – прив’язані до ліжка тими самими шкіряними ремінцями, що ще на початку весни Юрко був привіз з Берліну для своїх садо-мазо експериментів. Казав навіть, що вже їх випробував. А що, проїжджають же через станцію відчайдушні профури. Пенелопи всілякі…
– Хороші ремінці, еге ж? – Читає та худоба мої міркування.
– Як бачите… – (Кляпа мені не запхали).
– По вісімнадцять ойро за штуку, – приходить до тями Юрко, – чи по дев’ятнадцять?.. – Відключається знову.
– Слухайте, дєвучкі, – навмисне розтягую „є”, – це що у вас, бурлескно-травестійна практика в інституті культури?
– Нє умнічяй, казьол! – Озивається дєвучка з балкону. Курить там, собака. Ех…
– Курити? На це немає часу! – Стібе мена та, що біля голови.
– А попити як, тоже нє? – намагаюсь хоч якось під’їхати. – В мене там пляшка непоганого скотчу у шафі притарена…
– „Таліскер” нєбось?
(Нє, бля, „Осєнь залатая”!)
– Гівна не вживаємо…
Talisker. Sur l’île de Skye, la mer frappe le Talisker de ses parfums lodés.
Fouetté par les embruns de la côte ouest, Talisker est l’unique distillerie de l’île de Skye. L’air de la mer, les algues et une tourbe lodée donnent au Talisker son caractère marin si particulier. Puissant et corsé, Talisker possède une saveur poivrée, teintée d’algues avec un fini long et cuisant. Talisker est l’un des six Classic Malts sélectionnés pour exprimer toute la richesse de six principaux terroirs d’Ecosse.
– Віскі – не найкраща солюція спраги! – Та, що чеше.
(Ах ти ж моя французочка!)
– Солюція-полюція… – Намагаюсь жартувати.
– Слухай, ти й води зара не дістанеш, compri[4], мудак?
– Ого, яка у нас брутальна передова інтєлігєнція… – У мене на секунду пропадає спрага.
– Щоб ти собі й не сумнівався, – чомусь замріяно всміхається (ну, я собі так її уявив, що вона посміхається) та, що на балконі.
– Пенелопа, гм, Вейтс? – перепитую ту, що з гребенем.
– Можеш кликати її доктором Кант, – сказано з балкону, – або лікаркою (…)
Cunt [kΛnt]
ім., груб.,
1) Піхва
Syn: puss, pussy, nooky, slit
2) статевий акт
3) лайно, сука
Syn: rubbish, trash
– Гаразд, люба пані Піхвицька, чи не були би ви такі ласкаві припинити мій триммінг і перейти до рідкої частини збалансованого харчування???
Пофесор Вагіна (наголос не на перший склад) задовбано зітхає і робить рух. Від того моя голова ледь не бехається об бильце ліжка. Хоча, в принципі, бехається. Пісяцька встає і прямує точнісінько туди, де приничене віскі. Я вже й не питаю, звідки то їй відомо.
– Ми знаємо навіть те, ким ти був на Новий рік у першому класі! – Телепатує з балкону втаємничена бичка.
– Ну і ким? – Зненацька продупляється Юрасько.
– Зайчиком, а кєм іщо?
– Зайчик твій тато! – Зловтішаюся я. – Мушкетером я був. Муш-ке-те-ром. З отаке-енними вусами і рапірою.
– Ну, д’Артаньян, на твою рапіру ми ще подивимось… – Хтиво муркоче Пенелопа, псевдо-еротично погладжуючи пальцями горлечко жаданої мною пляшки. Юрко собі гигоче. Мені чомусь не зовсім смішно. Зненацька згадується одна з „найперших стежечок”, звіданих у дитинстві – ґазета Speed Инфо. Надумані підсмажені історійки про те, як три баби ґвалтували мужика, прикувавши його до батареї, та інше не більш еротичне гівно.
– Ого, як у нас особисте несвідоме запрацювало! – Наче дивується Пенелопа. Ляпаю перше, що приходить в баняк:
– Пані ясновидице з балкону, чи можна взнати ваше ім’я?
Юрко при тому замовкає і робить навдивовижу виразний – як у бразильських серіалах – змовницький вигляд. Причому змовницький не зі мною.
– Роксолана! – Дуже просто відповідає балкониста. Юрко зображає розчарування.
– Гм, а я думав, що Наташа. Або Свєта…
Юрко знова дурнувато гигоче. Навіть знаю, з чим він там собі ці імена проасоціював у своїй балабесі: „Наташа – три рублі, і ти наша”, „Свєта – королева міньєта” і те де. Та ні, це просто були найгидотніші для мене імена, крім того, так дійсно звали 98% усіх знайомих бичок. І не тільки чернівецьких.