Тієї осені вони частенько залишались вдвох у церкві після вечірньої служби. Вона просила настоятельку залишити її на самоті, він залазив через вікно на задньому дворі.
Вона молилась, а він замиловано спостерігав за нею у магічній тиші й світлі свічок. Доля складалась для нього більш ніж добре – дівчина відповіла взаємністю на його почуття та прагнення. Навіть пообіцяла одного вечора віддатись йому… десь у наступну середу, після того, як промовить свою щоденну вечірню молитву.
З тієї середи й почалось його поступове незворотне гріхопадіння. Стомлена, вона стояла на колінах у центрі підлоги холодної і чомусь дуже похмурої саме в той день будівлі. Він не міг звести з неї погляду, якби то був голод до їжі, він певно би вже потонув у своїй слині. Його слина стікала, волога кипіла, ставала холодною, неприємно роздратовуючи. Він чекав, ніби похмурий хижий звір, що от-от дістане свою здобич, жадану, єдину у цьому світі здобич, вгонить свої ікла у її шию і нарешті відчує приємний потік гарячої свіжої крові. Він підганяв її губи, що шепотіли незрозумілі йому слова. Але ось вони зупинились. Дівчина падає на спину. Вона не померла. Знову ці сновидіння. Він пригадує, що одразу після вечірньої молитви вона засинала, не повертаючись до грішної реальності аж до ранку. Біжить до неї. Вона чарівна, як завжди і як ніколи. She’s my cocaine[15]. Йому страшно зимно солодко бридко. Тут усе сповільнюється, майже завмирає. Only you could be the one[16]. Повільно лягає біля неї, вдихає її тепло. Вона ніжно сопе, час від часу щось шепоче, дихає ротом – її пухкі губи тепер сухі, пішли зморшками. Доторкнувся до неї налякано. Не втримався – обійняв усе її маленьке тіло руками й ногами. You’ll follow me down[17]. Віднайшов те, чого так прагнув, забрав його, попередньо загорнувши у вчорашню газету, засумував, хотів водночас померти та жити вічно. Знову волога. Футболка прилипла до живота. На щастя, пішов дощ, і коли він тікав із церкви, дощ приємно змивав із нього всю бридоту. Та лише, на жаль, не залишав його чистим зсередини. Ніч, дорога, щастя, ніч, сум, НАВІЩО. Саме зараз на всі децибели його мозку грала забута Hey nah, nah, nah . Innocence is over[18]”.
Метод ґенетичної критики (грецьк. genēsis – походження, породження) – виникає у Франції наприкінці 20-х р.р. ХХ ст. (Б.Ноель, А. Грізійон, М. Добіаз, Л. Е (нє, не опечатка – Луї Е). Близький до біографічного методу Сент-Бьова.
Спрямований на відродження істиної ідеї тексту, прикладається головно до вивчення творчості живого письменника. Із сукупності чернеток, листів, записок, начерків, касових чеків, телефонних рахунків тощо письменника створюється ґенетичне досьє, що вимагає хронолоґічної структурованості.
Текст, що вивчається, слід розглядати в ключі як екзоґенезу (психосоціального культурного контексту, що знаходить відображ. в чернетках тощо), так і ендоґенезу (джерел, вказаних самим автором: прочитаних друкованих та електорнних текстів тощо) (…)
(Фзято з лекції проф. Т. Бовсунівської. КНЛУ, 2003)
9
I’ll shoot a moon
Right out of the sky
For you baby[19]
– Кльово, і музичка при ділах, – каже Роксоляна, не ясно, з якого дива вибравши Тома Вейтса, а не яку-небудь FM-станцію з ублюдським шансоном. Юркові поміж тим дозволено вийти до кухні, де він сумлінно й беззмістовно (бо ж харчі в нас зберігаються не в кухні) брязкав. Щодо мене, то я вже навіть звик отак лежати і втикати в стелю. Пенелопи ще нема. Може, хвала Богу, поламалась десь по дорозі? Може, не вписалась у серпантинку і відлетіла в рай небесний/пекло інфернальне via прірву з міленькою річечкою?
– Ну що, Четвер, по тязі тобі тут лежати покрученим? – Перебиває солодкі мрії Роксоляна. – Бач’, якби ти не отето, зара’ би тоже на кухні шуршав… Ти ж любиш, правда?
– Що люблю?
– Шуршать там. Ну, тіпа, хавку мутити.
– А, хавку…
– Слухай, а де ти такі мастюхи набивав? – вона вже скидається на дуркуватого підлітка (педика?), що чіпається до тебе на пляжі (а коли я востаннє був на громадському пляжі?), прагнучи засвідчити свій, як вони, сироти, кажуть, рєспєкт.
– В Берліні. – Обламую подальші розпитування. А фіґ там:
– В Копі, нєбось? – Ого, звідки така обізнаність?..
– Угу.
– А, ну панятна. Харе, ти тут полежи, хі-хі, а я схожу на кухню. Не скучай, гав-гав Четвер!
– Та пішла ти.
І вона й насправді пішла. Том Вейтс дуже доречно оспівував мій стан, закликаючи зняти геть свою шкіру й танцювати довкола кісток. Ех…
Тьху ти, ну чого в голову полізли історії з підарасами? Хочєш пєрсік? – Нє. – Як тебе звати? Бере під лікоть так нє-ежно, аж відскакуєш від нього на два метри, а потім не знаєш, як той лікоть відмивати, блін. Ненавиджу підарів. І не треба мені казати, що я латентний гомік, нє! Я – яскраво виражений підаробор! А непогана б назва для піґулок вийшла…
10
2) Фраґмент псевдощоденника (14 розмір шрифта даного тексту не співпадає з 12-тим розміром, що ним автор користався зазвичай. Можливо, спроба даної фальсифікації здійснена попередніми псевдо-дослідниками творчості Ю.П., студентами-маґістрантами, для підтасування фактів та отримання бажаного висновку в їх маґістерських роботах). Приблизна дата: перша пол. 2000-х.
Fingerlicking[20]
Певно, розвиток його припинився ще на оральній стадії, бо чим ще можна було виправдати безглузді нестримні пориви щось лизати та легко посмоктувати. У такі моменти Ю був надміру схвильований, прикривав рота руками, щоб не випустити на волю оскаженілого язика.
Усі тутешні дівчата вже по горло накористались цим його безглуздям і тепер бридились його слини, оскільки в ній після всього залишався весь можливий одяг, а про суху ділянку шкіри годі було й мріяти. Тепер на випадок нападів Ю ховав на горищі червону подушку у формі серця, яку йому презентувала до дня коханців одна з колишніх рятівниць. Тканина на ній вже сильно розтовклась від частеньких змочувань та тертя. Пір’я забивалось у горлянку, і легка задуха повертала Ю у нормальний стан. А потім він страждав від страху заразити увесь світ цим хворобливим потягом до лизання.
NB: З огляду на явну фіктивність документу, даний уривок не є рекомендованим для жодного аналізу, окрім нейтронно-радіаційного, нейтронно-активаційного чи, в крайньому випадку, техніко-криміналістичної експертизи.
11
– Альо, тут хтось продає?! – Мені здається, саме так прийнято закликати продавців до їх проф. діяльності в сільських магазинах. Чи як вони тут їх називають? Склепи? Крамниці? Склепи мені подобаються більше. Така, гм, полісемія…
Полісемія (грецьк. polýsemos – багатозначний) – багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. Наприклад, слово „склеп” означає: 1) місце сімейного поховання; 2) діал. крамниця (…)
– Хто тамо ґвалтує? – вилізає нарешті вуйко з загашника.
– Ніхто мене тут не ґвалтує, сама кого хоч’…
Ґвалтувати – 1) Здійснювати насильницькі дії сексуального спрямування. Детальніше: ст. 117 КК України.
2) діал. Репетувати, кликати на допомогу (при зґвалтуванні і просто так).
– Шо-с мо’ хтіли, паніко?
Боже, що він каже? Що таке „мохтіти”?
– Та ні, дякую, машина в порядку, ніякої паніки…
Паніка – 1) Нестримний страх, що відразу охоплює людину чи багатьох людей. Поход. від імені грецького бога Пана, перша поява котрого на сцені грецького театру викликала нечуваний переполох і втечу пібліки.
2) діал. Варіант звертання до особи жіночої статі, провідмінюване згідно правил Нового Правопису загальновж. зверт. „пані”. Син.: курво, дівко, жіночко, ґражданачька (…)
– Ну то шо зайшли, як ніц не хочете?
– Та хочу, хочу!
– То не хочете, то вже хочете… А леду вам печеного.
Оксиморон (грецьк. oxymoron – дотепна нісенітниця, від oxys – гострий, moros – безглуздий) – різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, просунутий гопнік, печений лід (діал. лед), чеченолюбивий росіянин тощо).