Фройд би плакав – Ірена Карпа

Марла почувалася жахливо гидко, її навіть почало піднуджу‑вати, як після непровареного чаю із немитої склянки. Вона почувалася так, ніби вже в якомусь вимірі зрадила Х’ялмара, чого ще зовсім недавно пообіцяла собі ніколи не робити. А тут — ще й так дешево, із зіркою російського шоу‑бізнесу!

— Але, кажись, я вже не буду в тому кліпі. Бо зажирно для мене на шару в Україну літати. Та й звєзда під кінець розмови образилась, як я їй повідомила, що йду додому спати… Ну та й добре. Та й срав пес.

Тепер, лежачи на ліжку й задумливо пожовуючи краєчок книжки Салмана Рушді, Марла уявляла, як вона вже пише друзям листи‑спростування свого приїзду. Світлини знереальненого кліпу одна за одною підлітали в повітря і падали діряві, прострілені кулями з неіснуючої Марлиної гвинтівки. Місце дії — Джокджакарта…

Alchemical Mc Donald’s

А потім Марла почала катастрофічне втрачати волосся.

— Може, я стаю Йоною? Хоча навряд…

Волосся випадало чималими шматками, залишаючи за Мар‑лою невблаганний темно‑русявий слід. Марла почувала дикий, ледь не містичний жах. Попри те, що, крім ролі гомункула, їй — уже жодної іншої зіграти не доведеться, Марлу більше турбувало питання «Чому це відбувається?». Тим паче, що з її текстів також почали стрімко випадати окремі літери, морфеми, а то й цілі словосполучення.

— Боже! — ледь не плакала Марла, запихаючи чергове пасмо змертвілого волосся до кишені, — ви це бачили?

— Оу, іт’с фанні! — Джесіка‑Волтдісней з очима Бембі подарувала Марлі сяючу макдональдсівську посмішку.

— Ноу, іт’с нот факін фанні! — Марла подумки назвала її целюлітним комбінатом і подумала, що не варто американця записувати в ряди хороших людей тільки через те, що він, на загальний подив, одного разу заплатив за вечерю, на яку тебе запросив. Дивно, але чомусь їх білозубі посмішки фасону «іт’с олл райт!» навіть близько не лежали біля філософсько‑пофігістичного усміху древньокитайського старця. Хоча би порцелянового китайського старця.

А. коли та ж сама Джесіка захопила місце коло Х’ялмарового комп’ютера, відрізавши таким штибом Марлі доступ до IСQ, засобами котрого вирішувалася кінцева доля її поїздки в Україну, Марла не витримала і заревіла. Дарма, що з цією метою вона вийшла з офісу — за якісь три хвилини про її сльози і шмарки знали геть усі. Щоправда, втішати її прийшли лише дві дівчинки‑індонезійки. Що ж, не спрацювала «біла солідарність» цього разу…

Марлі було страшенно себе шкода, хоча вона це уявляла іншими словами. В її неправильної форми голові верзлися найрізноманітніші думки про те, яка вона самотня, мала і безсила, і як сильно їй хочеться подалі з цієї країни додому, але дому в неї немає. Марла вже уявляла, як Х’ялмару з серйозним виглядом і канадським акцентом докладуть, що «у неї стався нервовий брейк‑даун», а потім всі будуть на неї дивитись, як на жертву зґвалтування, і підкреслено підбадьорливо посміхатися.

— Буеееее… — сказала Марла. Хуй вам всім, а не брейк‑даун. У воїнів брейк‑даунів не буває. Навіть у таких шолудивих воїнів, як я.

Відтак Джесика таки звільнила місце під сонцем поблизу комп’ютера, і Марла занурилась у беззмістовне листування з усіма, хто був хоч трохи тому радий. Втім, інколи траплялися й досить корисні моменти. Наприклад: «Варто вживати більше вітаміну В і С. А також кальцію. В рибі він є, в паприці і в хлібі зерновому…» Або: «Не переживай, мала. Головне — то пройти цей період. Мене, коли дружина з хати виганяла за черговий запій, теж ті відчуття бездомності переслідували. Ночував тоді кожної ночі в іншому готелі, бо ввечері встигав нажертися і по п’яні обсцикав матраци, а тоді вже було соромно туди вертатися…»

Потроху Марлу й справді починало попускати. Вона тихцем, без зайвого шоу і картинної трагічності, пообрізала кінчики своїх штучних червоних кісок, де‑не‑де вплетених у справжнє волосся. Відтак обережно ті кіски порозплітала, мріючи якнайменше пошкодити залишки рослинності у себе на голові. Біля коріння з того волосся, що було сплетене з синтетикою, утворилося щось на кшталт природних дредів.

— От тобі, бляха, і Ямайка. Два місяці не розчеши його — економиш сто баксів на салоні…

Зірка тим часом вимагала від Марли негайної фотосесії в тому образі, який потрібен для кліпу. «Строгий верх, короткий низ. Високі підбори. Сексуальний вигляд, дитяче личко. Розмазані тіні під очима і розштріпане каре…»

— Мама. У мене ж тут, окрім в’єтнамок і штанів‑капрі нічого й немає… З усього, що треба, є тільки пика і ноги. Вже навіть ото каре розпелехане під великим питанням…

Але знімки вимагалися терміново, бо, як стверджувала зірка, планувалося велике промо того кліпу — купа анонсів по ТБ, ролики де лиш не плюнь і все таке. і конче в ті ролики треба Марлу. Вже, каже, Бог із ним, хай будуть просто фотографії — якось там їх поприліплюємо…

Марла зітхнула і подумала, що ті високі підбори їй, мабуть, доведеться з картону вирізати і на в’єтнамки наклеювати. Та й то не раніше понеділка, коли — вона сподівалася — приїде Х’ялмар. Він же для неї й фотограф, і радість, і щастя. А наразі вона купувала собі спідню білизну з малюнками японських зомбуючих звіряток і їла дешеві ананаси вкупі з пігулками від болю в шлунку, водночас прислухаючись до молитовного шепоту за дверима кімнати. Там була мушола.

Ґастральні кола

«Dissoluto [5] Марли» — написала Марла на клапті білого туалетного паперу. На тому ж клапті вона хотіла написати список їжі, яку їй ще можна було вживати, але потім передумала.

— Що я — банани не запам’ятаю? А крім них, тут фіг що купиш. Ні тобі молока, ні каші…

Взагалі— то купити можна було все ‑треба було тільки підняти дулу і поїхати до центру міста. Марла просто не хотіла нікого просити її відвезти, а на таксі їй не вистачало нахабності.

Наши люді в булочную на таксі нє єздят! В Марли починався гастрит.

Це значить, що стінки шлунку поїдають самі себе, коли їм нічого більше перетравлювати. Прекрасно. Вкупі з випаданням волосся це просто‑таки перфектний старт програми «Уроборос»… Таке враження, що в якомусь аеропорту замість мене підклали піратську копію мене. Виготовлену на Малой Арнаутской… От того і розкладаюсь на шматки, «…щоби постати в новій якості…» — Марлі звідкілясь завіялася ця думка в голову, але наступної ж миті її перебив черговий відтінок щлункових відчуттів.

— Нічого, головне — протриматися цих три дні. А потім буде Х’ялмар і вже не буде гидко так вмирати навіть. А він у мене щось придумає…

Час від часу Марла поривалася до самбкпинів щодо власної інфантильності й неспроможності дати самій собі раду, але відтак вона знову й знову поринала в цілковите заціпеніння, з якого інколи не так вже і швидко вдавалося вийти. Найсмішнішим було те, що навіть англійською Марла не знала, як сказати «гастрит» — цікаво, що би їй тут лікували індонезійці…

А наступного ранку Марла вже мала в нотатнику свіжий сон‑відповідь на «іі$$о1иііо» і заповітні харчі — молоко і кашу. Остання — розчинна субстанція на кшталт манки — ідеально пасувала для беззубих немовлят і збайдужілої Марли. Сидячи навпочіпки на готельній підлозі, вона гріла кип’ятильником молоко, щоби потім залити ним підозрілий кашо‑порошок.

О тут тобі й алхімія…

Марла ковтала свою манку, не сильно замислюючись над її смаком. Світ (смак манки включно) у Марлиній байдужості до нього поставав на диво прекрасним і заспокоєним. У ньому інколи з’являлися чудові вакантні дірки для нерозкраяного неба з кулястими зграйками птахів, що рухались, як маятник годинника. Або раптово проступали щілини для вуайєристів, охочих підглядати за смертю Сонця. Чи й просто з підвісної стелі світу прямісінько Марлі на голову могло впасти достигле манго.

Однак Марлину байдужість і відкарасканість від сміттєвих тур, бот життя дуже легко вдалося перевірити. Марла саме переходила дорогу — що було геть не легкою справою у місті з п’ятимільйонним моторизованим населенням — коли відчула дикий страх смерті Велетенська вантажівка заревіла не своїм голосом у Марли за спиною — їй назустріч мчав автобус. Розминутися так, щоби не розчавити Марлу, було важко. І Марла кинулася просто під автобус і… встигла. Коліна їй ганебно трусилися, індонезійці в магазинчику щодо нього Марла йшла, сміялися. Втім, вони завжди сміялися. На початку це навіть діяло на Марлу як анти‑стрес.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: