Фройд би плакав – Ірена Карпа

— А чи доходить все це — пес його знає… — Марлин телефон явно мав занадто розкішні технічні параметри для такої розсшяної особи. Марла заплющила очі і відкинулася на спинку крісла.

Відразу їй під повіками замерехтіла темно‑синя картинка (улюблений колір коханця‑символа). Темна кімната, велике дзеркал навпроти ліжка, двоє людей у тому дзеркалі нестримно кохають ся — чоловік позаду жінки, стоячи на колінах, вигинає її, при тискаючи до себе, пестить їй груди, дивлячись на відображення Жінка закинула голову, але очей не закрила — вона любить власне тіло і з задоволенням спостерігає, як те тіло кохається. Чоловік попри власну красу, до свого тіла ставиться цілком прохолодно милується лише тілом жінки. Він знову й знову гладить їй округлі груди, пружний живіт, вигини стегон, він божеволіє від оксамитової шкіри, він кохає її не як символ, а як єдину справжню реальність, без якої його життя — лише набір розпорядків, дат і часу на квитках. Жінка думає лише про власну сексуальність у цьому темно‑синьому дзеркалі, чоловік думає про смерть, що має прийти до нього в 24 роки. Тобто, через шість років. Жінка каже, що він дурний, але думка про смерть коханця додає їй пристрасті і от уже вона кінчає, уявляючи, як сама вбиває це тепле тіло, як здригаються його сильні м’язи, як тонка цівка крові сповзає із кутика вуст йому па шию і як вона ту кров злизує, а потім лежить біля коханця‑символа, аж поки він не зникне зовсім. Саме так, він має зникнути зовсім, а не просто захолонути і задубіти. Тоді би жінка встала, одяглася і теж розчинилася. А одяг на ній був би з того самого туману…

Маршрутка зупинилася — зупинив дорожній патруль. Марла виплюснулася зі згадок про події чотирьохрічної давності.

— Перший курс, порожній гуртожиток… ну і скільки це мене ще переслідуватиме?

Марла не знала, що вона скаже цій людині при наступній зустрічі. А зустріч наближалася — Марла сама подзвонила йому і повідомила про свій приїзд. Він нічого не знав про Х’ялмара, і Марла мусила змінити ситуацію. Вона не могла залишити все так, як було — чим далі, тим частіше розв’язок проблеми вимагався від неї у снах, у наркотичних (алкогольних) видіннях, у простих розмірковуваннях на тему «Яку ще хуйню я не скінчила?» тощо.

— Ну невже він ні про що не здогадується? Ну яким би робом взяла і сама собі поїхала у сраку світу? (Добре, що не чує цього Х’ялмар…) Все як завжди — знають усі, крім нього. Може, взагалі розказати йому про всі мої зради? Скільки їх було, тих коханців у темпорері‑папках? Десять? П’ятнадцять? Один нікчемніший від іншого. Музи, бляха, недоскубані…

В якийсь момент тієї круговерті швидкоплинних стосунків (швидкоплинність жодним чином не заважала «серйозності, глибині й неповторності» кожного зв’язку) Марла збагнула, що спустошується. Так, ніби вона має у власності величезний коштовний спадок, частину якого віддає кожному новому коханцю. Відтак той пускає коштовності в рух, отримує з них відсотки і підіймається вгору, а Марла, знудившись бавитися з ним, чекає іншого, щоб і його наділити скарбом, а потім усе повторюється.

— Так, ніби розбазарюєш власну удачу, чи що… Харизматичність якась ніби їм переходить.

Отож було вирішено все припинити. Марла кохала Х’ялмара. В цім їй навіть не треба було себе переконувати. Х’ялмар був надто гарним, надто розумним, надто сексуальним і надто хвилюючим, щоб його не кохати. Марла постійно боялася втратити його — а яка може бути надійніша запорука втримання закоханої людини, як не страх утрати об’єкту її кохання? Марла все це усвідомлювала. Вона з усіх сил звела колишні «площини почуттів» докупи, в одну площину, і тепер сама, як велетенський тюлень на крижині, лежала на тій площині, сподіваючись захистити її від нового розшарування. Тепер уже вона не була впевнена у бодай найменшому результаті своїх намагань: площина, крижина, монолітне Марлине кохання всупереч усьому мало відображення самого себе у воді, на якій воно плавало. і лише по тій воді, як по натягнутому на п’яльця полотні, Марла могла вишивати всі ті заготовлені орнаменти з назвами «Нове життя», «Постійність», «Гармонія в коханні».

— Раз тільки гак воно й можливо, значить, так воно цікавіше… — зітхнула Марла, вже вкотре намагаючись відігнати від

себе видіння з темно‑синього дзеркала. — Цікаво, чи не стукне мені в голову нашвидкоруч потрахатися з ним до того, як зроблю страшне зізнання…

Діставшись до порожньої квартири в Києві, Марла ввімкнула Sonic Youth і раптом вирішила помастурбувати. Вона відкрила файл зі своїм новим текстом, прочитала кілька рядків і розшпилила джинси. За кілька хвилин піднесла мокрі пальці до обличчя. На них біліла сперма .

…уа lulblyu tеbуа:( еtо strashno…

Прокинувшись після тригодинного сну людиною, що знає в лице Гермеса Трисмегіста, Марла збагнула, що, якщо їй вдалося 73 пережити коктейль «Гемінґвей». страшного на світі залишилося не так уже й багато. Спочатку Марла сказала тому барменові:

— Мені абсент. Чистий.

— А як щодо коктейлів?

— Жодних коктейлів. Мені абсент. Чистий.

— А як щодо коктейлю «Гемінґвей»?

— Мені абсент. Чистий…

— А це і є абсент. Чистий. Тільки підігрітий спалюванням коричневого цукру.

— Ну, давай.

Гірших відчуттів Марлині смакові сосочки, горлянка, стравохід і шлунок не мали навіть тоді, коли вона швидкісне знищувала свої запаси віскі, з’їжджаючи з квартири.

— Апельсинчиком його, апельсинчиком! — звідкись уже здаля махав руками бармен.

— Че, Марла, плохо тебе? [6] — прокричав їй на вухо Шлля. Нормальна річ — у клубах завжди треба лементувати, навіть знайшовши найтихіше місце в кінці барного, стійла. Можна, звісно, Ще ховатися у туалеті, але і стосовно нього Марла відповіла:

— Пока нет — це був один із рідкісних випадків коли дівчинка розмовляла російською По‑іншому з двома пітерцями (Ілля — та сама «звізда», з якою в Марли дивним чином заварилася дивна дружба Денис — стереотипний зсутулений програміст із вічним ноутбуком в руці нестереотипними «одной‑двумя тисячами» гривень у кишені і вже геть несподіваними для програміста двома мільйонами плюс‑мінус сто тисяч баксів на рахунку) порозумітися не вдавалося

— Плюс минус сто тысяч. Он не знает, сколько у него сайтов, сколько доменов и какая их посещаемость. Такой безалаберный парень. И выглядел он так же — как попало — еще два дня назад. Вот хоть одежду нормальную сходили купили.

Марла зиркнула на Дениса. Прості собі джинси і білий светерок на зворушливо‑цнотливих застібках. Програміст одним словом. Він примудрявся винаймати помешкання у Києві за 800 доларів, але абсент, як і Марла, пив сьогодні вперше.

— Кстати, абсент не настоящий — сказав (уже таки сказав бо музика на мить затихла) на вухо Марлі Ілля.

— Да? — розчаровано скривилася Марла — от блін.

— Насгояшии бы так пить не вышло Там девяносто гоадусов

Марла уявила собі підігрітих дев’яносто відсотків спирту і їй зробилося сумно

— Что дальше? — бармен шпурляв склянками, інколи не потрапляючи в них із пляшок і проливаючи питво на барну стійку. Це його зовсім не кремпувало, і він хвацько витирав абсентні калюжки з під Марлиних ліктів так, що вона навіть не встигала забрьохатись.

— А теперь три текилы.

Текіла (вони попросили найкращої) виявилася дещо справжнішою за абсент. Марла мастила своє праве зап’ястя лимонним соком, посипала сІллю, злизувала це і заковтувала текілою. Власне, найбільше н впирав сам процес облизування власної шкіри.

— Ну та бо що робити, коли немає поряд дєвочки красивої?

Зате були поряд двоє відірваних, такі ж недоречні на вигляд, як і сама Марла. чуваки, був поряд кальян з яблучним куревом і якийсь підозрілий тип в окулярах, що той кальян розкурював. Марла раптом згадала, що останній відвіданий нею клуб залишився у Бангкоку. Там вона пила просто пиво. В крайньому разі, кампарі.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: