Фройд би плакав – Ірена Карпа

— Du vin rouge pour mademauselle? S’il vous plait. [24]

— О, сенк’ю, — чорнявка з кривавими нитями дмухнула на Марлу солодкими пахощами «Сhanel Chance», як з’ясувалося вже згодом Дівчинка (дівулька9) тикнула на одну із пляшечок Марла кивнула на іншу

— Еt moi, je prends le «Chateаu» [25] Сheers’ — то вже до чорнявки Дзеленькнули склянки Марла їсти не поспішала і розмовляти також Застеливши коліна серветкою, вона ліниво цяпкала в тарілці ножем і виделкою, не зовсім побоюючись падіння брунат‑носоусної пасти на неї чи й на її сусідку. Кобіта їла дуже швидко, зігнувшись над своєю тацею, їй, видно, нелегко було втримати столові штрикачі у своїх нелюдських пурпурових нігтях із блискітками. Одяг дівульки був аж до неможливого київським: вузесенькі штанці, мініатюрні чорні чобітки на високих тонких підборах із незрозумілого застосування бляшками, підозріло містка бананоподібна сумочка (телефон, парфуми, косметичка «Lancome», пігулки і від вагітності, презервативи, ключі, серветки, гребінець, люстерко, сигарети «Davidoff slims», запальничка «Trussardi» тощо, можливі варіанти), ультрамодна (як би не страждали страждальці за страждання і тварин) шубка з натурального хутра і просто нереальний перелік | золотих та платинових каблучок, браслетиків, ланцюжків і сережок. Останніх, правда, тільки дві. Масивні блискучі брязкальця мелодійно казали «Дінь!», коли чорнявка ворушила головою.

Марла час від часу боковим зором навіть спостерігала за дівчиною. Згодом та порушила жувальну мовчанку:

— Ду ю спік рашн?

— Иии… А bit. S can understand it quite well but I’m a bit ashmed of speakihg [26], — Марла вже тепер бачила, що кобіта не зовсім рубає те, що їй кажуть, тож повторила іще раз, утричі повільніше:

— Я ро‑зу‑мі‑ю де‑я‑кі сло‑ва, але не‑доб‑ре го‑во‑рю са‑ма.

Втім, розмова якось зав’язалася. Дівчинку звали Ксенею, чи то пак, Ксюшею. Було їй 19 років і вона не любила Париж. Особливо ж ненавиділа французьких парубків:

— На Украінє парні — о! — показала руками уявного борця‑бамбулу. Марла посміхнулася:

— А шоппінг ти любиш?

— О, так! Страшенно люблю. Тільки в Парижі бутіки якісь нудні. Як і люди. Мені магазини більше в Україні подобаються. Чи в Росії. Але в Росії зараз холодно… [27]

І Ксюша захоплено поринула в розповіді про супердешеві українські солярії де за п’ятдесят доларів тобі зроблять «ВСЕ» і про київські клуби (Марлу в цих місцях неприємно смикало), де люди «красиво танцюють, а не смикаються, як Європі», і про російських хлопців, які вони чуйні і про українських (ні, вона таки вживала «українських», хоча навряд чи проводила дія себе хоча би якусь межу розподілу що дужі розважало Марі), котра час від часу демонструвала кобіті свої знання українських лексичних патернів) дівчат, які вони гарні і як майстерно одягаються й фарбуються. Після другої пляшечки бургундського Марлі ця дівчина дивним чином навіть починала подобатися. Вона вже цілком щиро гиготіла з й простеньких давно відомих жартиків, допомагала пояснювати стюардесам, яку саме туш і з яким ефектом хотіла Ксюша вибрати з каталогу «Такс фрі», шукала для неї один євро, котрого не ставало до оплати «без здачі», і просто щось розповідала їй про все незначуще на світі. Марлу певним чином тішила відсутність у дівчини недоумкуватого пафосу напівінтелектуалів і трохи дратував п підлабузницький смішок, що ним зазвичай переслідують іноземців студентки немовних вузів. (Студентки мовних або відразу професійно приступають до справи, або закомплексовано мовчать і перелякано‑зневажливо‑гордовито‑засоромлено викручують зіницями за годинниковою стрілкою) Ксюша була не такою. Не такою як Марла. Вона була дуже гарною і дуже безіндивідуальною (за п’ятнадцять хвилин після їхнього прощання Марла могла згадати хіба що довге чорне волосся і темно‑червоні, кольору венозної крові з блискітками нігті), вона навряд чи вміла готувати, але напевно вже добре трахалася, вона навряд чи щось порядне у своєму житті читала, але, мабуть, непогано розбиралася в живописі мейк‑апу.

— Ти не хочеш в туалет0 — запитала, підіймаючись із крісла Ксюша.

— Пішли, — Марла не хотіла в туалет Але протиснулася до виходу й пішла слідом за дівчиною.

— Зайдемо разом? — спинилася чорнявка перед дверима.

— Авжеж, — знизала плечима Марла Наступної миті вона Ксюшині пазурики у себе на горлі і навіть трохи злякалася — збоченці й маніяки завжди виглядають супернормально. Але вже за секунду, коли дівчина пристрасно цілувала й в губи, Марла вдалася до розмірковувань про те, що певні збоченства цілком комфортно вкладаються у її персональну нормативну систему. Марла розстібнула блискавку Ксюшиного светерка і без особливого почуття дискомфорту (туалет «Боїнга» все‑таки не пентхауз «Реддисона») і сексуального збудження ввімкнула програму «Поступальні рухи по тілу об’єкта Ж», що суттєво відрізнялася від рухів на об’єкті М.

— Які в тебе руки — промуркотіла чорнявка

— Яке в мене дежа вю — прошепотіла ніжно Марла, пригадуючи ці ж самі слова з уст іншої дівчинки на останній вечірці перед від’їздом з України «От фак, я ж пообіцяла їй тоді писати і привезти щось від океану, фуфеля останній. Дівчинка ж хороша була, художниця й білявка» — після тієї думки Марла зловила себе на іншій: «Ага, чорнявки — то вже трохи страшно». Тим часом Ксюша вклякла перед Марлою і, втиснувши й геть у шафки з екстра‑рушничками й emergecy ‑прокладками, заходилася розщіпати Марлині джинси Завдання це виявилося куди легшим, ніж вона того сподівалася широкі штани з купою кишень і купою непотребу в них моментально гупнули на підлогу туалету Тієї ж миті у двері злостиво постукали і оголосили, що посадка близько У Марлиніи голові застрягнуло на раз дві думки «Бляха‑муха, тут же сраль‑ник» і «Ну от, так завжди, на самам інтєрєснам мєстє» Ксюша, подарувавши прощальний поцілунок Марлиному пупові, повільно підвелася Вона здавалася спокійною й цілком нейтральною Марлу, що почувалася геть дурнувато зі своїми згубленими штанцями, це трохи дратувало

— Шкода, — знизала плечима Ксюша

— Угу, — Марла нарешті підібрала з підлоги своє знеславлене мілітарі.

— Пішли?

Згодом вони вже обмінювалися телефонами і домовлялися про зустріч. Коли літак нарешті приземлився і погасли лампи на табличках із застібнутими пасами безпеки, Ксюші зателефонували

— Так, все в порядку. Добре долетіла. Угу. Як малий? Так. Давай, я теж тебе люблю.

— Зустрічають? — ввічливо поцікавилася Марла.

— Та ні це чоловік дзвонив. Він зараз на Мальті. Ми там живемо взагалі‑то.

Уже на слові «Мальта» Марла похолола Наступний кадр був уже стовідсотково соуп‑оперний:

— От, хочеш подивитися на нього? — лукаво, так, ніби щойно кльово когось надурила (чи МАЙЖЕ надурила через невблаганну стюардесу за дверима) підморгнула Ксюша Тут же, в телефоні з’явилася знимка того, про кого вже думала Марла — Іллі.

— От тобі й на — вона аж присвиснула.

— Що, — кокетливо перепитала Ксюша, — важко повірити, що я заміжня? А вже, прикинь, синові майже чотири роки

«От тобі й на, братан Ледве не трахнула твою дружину», а вголос до Ксюші:

— ОК. Знайдемося якось. Папа!

«Та не дай, Боже, нам знайтися… — Марла почекала, доки вийдуть з літака всі до останнього пасажири — Пес ся всрав, фор ева ева.

Світвідсоткове Лайно

— Памілуйтє, батенька, зачєм асквєрнять уста сахарниє пацелуєм бєсформєннай тварі? — казала Марлина ядуча посмішка, подарована Флюгельгорнові. Останній, маючи не особливої краси дружину, намагався знайти максимальну кількість лажі в інших жінках. Принаймні так собі пояснювала Марла його заочні (в денній формі Флюгельгорн повсякчас обіймав‑цілував‑милував її, як рідну душу) коментарі стосовно її зовнішності. Щось на кшталт «Ой! Це Марла на картинці? Дивіться, і фігуру їй тут намалювали» не особливо би її підшкрібало, якби не видавалося в присутності важливих для Марли людей. Іллі, наприклад. Але, на щастя, його це взагалі не займало, хіба лиш викликало посмішку правим кутиком губ.

— Яка ти… Співачка, письменниця, журналістка… — (Марлі всі ті прикладки ставали поперек горла. Всього потроху, нічого досконало), — красива жінка.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: