Фройд би плакав – Ірена Карпа

— Ми повинні це зробити, Х’ялмаре! — Марла зводить докупи брови і тягне хлопця до чергової крамнички ювелірів. Знайти ексклюзив не так уже й легко. Знайти ексклюзивну прикрасу й коробочку для контрабанди гашишу в одному — вдвічі складніше.

— Дивися… Оця. Яка класна… — Марла попросила дівчинку‑продавщицю дістати зі скляної шафки стару срібну прикрасу‑зберігальницю реліквій.

— Це з Тибету?

— Вона дорога! — зневажливо пирснула мадам з наманікюреними пальцями й лакованою зачіскою, очевидно, дружина власника магазину.

Ага. Змістовна ствердна відповідь…

Марлі відразу перехотілося купувати цю тибетську коробочку, хоч і коштувала вона 60 долларів — реальна ціна як для антикваріату. Ховала свою неприязнь до тьотьки‑снобки Марла так:

— Знаєш, якось стрьомнувато купляти столітню річ… В неї ж також є душа, і хтось жив із цією прикрасою, носив у ній щось важливе. А тепер її за дешево продають, переправивши з Тибету‑Хтозна, як вона діставалася тим перекупникам.

Х’ялмар, як у більшості випадків, мовчки погодився. Вони пішли до наступного магазину («Ширпотрєб!»), і до наступного («Попса!»), а потім ще до одного, ще і ще («Блін, такий відстій, як всюди, а коштує задофіга — як антикваріат…»), аж поки не знайшли, врешті, того, що шукали.

— Х’ялмаре! Тут намистинки порізну продаються! Й амулетики теж!!! — Марла раділа, як циган сонцю.

Крамничка належала батькові й зовсім юному синові. Вони мовчки дизайнували й майстрячили нові прикраси зі срібла, яшми, гірського коралу, хризолітів, бурштину, бірюзи, малахітів та іншого каміння, назв якому Марла не знала. Прикраси виглядали дійсно добре — жодного кічу, жодної повторюваності чи зачовганості. Батько й син тихо нанизували срібні намистини на сталеві нитки.

— Покажіть, будь ласка, отой медальйон із червоним каменем, круглий…

Хлопчик мовчки показує все, що просить Марла. Він тихо і люб’язно посміхається. Марла розглядає всі круглі амулети з камінням усередині, щоби потім купити квадратний із суцільного срібла.

Х’ялмар кудись ходить знімати з картки гроші, тим часом Марла підбирає намистини для свого амулету — довгі, круглі, конусоподібні… їй допомагає господар, розпитує її про Україну і про політику. Марла розповідає, що президент — імпотент, а прикраса їй потрібна для одного дуже вирішального концерту. Каже ювелірові, що Непал — її улюблена країна, а його прикраси — найкращі. Господар дуже скромно дякує. Повертається Х’ялмар і бере дизайн у свої руки.

Знаєш, коли у нас закінчаться гроші й ідеї, я стану дизайнером прикрас…

Угу, _ погоджується Марла, — в тебе це завжди ніби виходило. От бач — і ти не зовсім безнадійний лох…

Ну, тобто, і ти трохи здібний до мистецтва.

— Сука.

— Дизайнер. Мовчи і шукай намистини.

Ввечері вони вирішили пройтися «чіста па клубам», як сказали би київські хохли. Вузенькі вулички висвічувалися скупим світлом (картинка в дисшіейчику камери була темно‑темно‑червоною, як кров із середини тіла). Пороги храмів Шіви, Ганеші, Калі, Вішну, Сарасваті, Шак’ямуні, інших святих в усіх їхніх обличчях і настроях були засипані квітковими пелюстками. Входи до храмів закривалися ґратами, фати — замками. Ходили збирачі сміття і собаки. Майоріли прапори Непалу — по два червоних трикутника з сяючим лотосом по середині й темно‑синьою каймою по периметру. Кожен прапор — половина схематичної ялинки, жодних всеуставлених прямокутників. Час від часу поряд із непальськими висіли прапори Тибету. На них і серед ночі сходило сонце.

В об’єктиві Марлиної камери пробігає група молодих людей. Вони підозріло тихо поводяться як для такої своєї кількості. Відтак виявляється, що двоє по центру несуть чиєсь обім’якле тіло.

— Хочеться вірити, що це їхній дружбан напився… Марла із Х’ялмаром фільмують їх ще й зі спин і знизують плечима.

«Girls Boys Dance Show» — блимає на одній із будівель. Зрештою, не на одній, на кількох.

— Ну що — пішли?

— Думаєш, шоу трансвеститів?

— Нє, дурепа. То би було шімейл‑шо [49]у, а тут — малчікі налєво, дєвочкі направо…

— Ну добре, — зітхає Марла, — все одно пішли.

Виходять на третій чи четверий поверх. Дивнувату музику чути все ближче. На сцені^ схожій на сцену провінційного лялькового театрика, закінчує свій танець живота дівчина в червоному.

— Слава Будді, тут не іслам. Хоч на животики голі подивитися можна… — Марла одночасно посміхається до офіціантки и замовляє ненависну «викрутку». Пес її знає, чого вона це робить. Х’ялмар бере місцеве пиво.

— Знаєш, Марло, ти тут, здається, єдина жінка. Не рахуючи танцюристок і офіціанток.

Марла роззирнулася:

— Ага, прикол…

Чоловіки— непальці різного віку й одного класу (приблизно: середнього) час від часу зиркали на неї. Марла похапцем засмоктала якомога більше викрутки. Офіціантка тільки встигла відвернутися, а тепер шоковано дивилася на Марлу ‑півсклянки за півсекунди.

На сцені тим часом заграла музика з індійського кіна.

— Мабуть, один з останніх боллівудських хітів… Ти дійсно кажеш, що індійська кіноіндустрія потужніша за американську?

— Ато! За виробництвом фільмів і навіть, я думаю, за грошовим оборотом. Вся Азія підвисає на індійському кіні… — Х’ялмар посміхнувся, пригадуючи, либонь, свою участь у зйомках боллівудського фільму («Все, що мені треба було зробити, це спертися на піаніно, потягнути пивка і дивитися на танцівниць. Я та інші європейці мусили грати друзів боса місцевої мафії. Нас повдягали в жахливі костюми вісімдесятих, тоді як індуси всі були страшенно модні й стильні… Той чувак зловив мене на вулиці і так просив прийти знятися до них у кіно, що я аж переніс свій від’їзд до Нью‑Делі»).

Тепер на сцену вибігла парочка — дівчина в блакитному сарі, золотих браслетах на руках і ногах, у намистах та в іншій брязливій красі, і хлопець у чорних штанах та червоній атласній юбці. Вони почали відкривати роти під фонограму з індійської лав‑сторі і злегка танцювати, відтворюючи, очевидно, картинку екранного оригіналу. Дівчинка робила напівтанцювальні рухи «я тікаю, але не хочу втекти», а хлопець — «я тебе наздожену, і ти про це не пошкодуєш». Зал захоплено аплодував такій пристрасті. Марла також щиро тішилася — хлопчик таки часами непогано танцював. Він як стало видно згодом видно був єдиним більш‑менш професійним танцюристом у цій імпровізованій денс‑трупі, а з десяток інших хлопчиків і дівчаток скидалися на учнів старших класів, що прийшли погратися у КВН на канікулах, та ще й накосити чутарік бабла.

Допили свою випивку, додивилися кінець смішного й милого аматорського шоу, попленталися в готель. Наступного дня вирішено було поїхати у Нагаркот, до Гімалаїв.

At the End of the Universe [50]

Саме так називався готелик у високогірному гімалайськ селі, де поселилися наступного дня Марла з Х’ялмаром. Понервована Марла невимовно страждала, тягнучи важкуватого, як на її натренований з літа організм, наплічника вгору крутими сходами. Сходи були видовбані просто у скелі й вели до крихітно храму Шіви, просто на горбик вище за готель «На Краю Світу Марла була понервована через скупі вісті від Іллі і його постій сумніви щодо неї та їхньої подальшої співпраці на зоряних фронтах. Дійшло до того, що вже сам Х’ялмар, втішаючи, казав:

— Не переймайся ти так… Все буде в тебе гаразд. Він підпише з тобою контракт…

А коли Марла бідкалася, чим їй взагалі займатися в житті мудрий Х’ялмар знаходив раду й тут:

— Поки в тебе є люди, що завжди любитимуть тебе, — Ілля, Артан, я — вони завжди допоможуть.

— Це ж чому? — не врубалася Марла.

— Тому що МИ ЛЮБИМО ТЕБЕ, дурепу.

Марла кисло посміхалася. Ілля писав: «Можна все ще зупинити, поки не пішло далі…» Що зупинити? Кров, сніг, проект взаємини? Певно, він мав на увазі все. І Марлі було зовсім страшно. Так, ніби вміст шлунку будь‑якої миті готовий вирватися на волю, а земля непокоїться в очікуванні землетрусу. Марла, дівчинка‑нестабільність, все‑таки час від часу срала рідким гівном, відчуваючи загрозу якимось своїм набудованим замкам майбутнього. Слава Богу, за теперішнє вона не переживала. І, зрештою, якщо добре подумати, за майбутнє також. Тільки от питання в тому, скільки часу треба їй на те, щоби добре подумати.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: