Фройд би плакав – Ірена Карпа

— Вже краще заведу собі собаку.

Тепер Ілля чекав її на Мальті. Плани непересікання законної дружини із фактичною… Тиждень на Мальті в шоу‑шитних справах. Тиждень м’якого квітневого сонця і можливих втеч з Іллею на човні у відкрите море. Шоу‑шит обмежувався єдиним концертом для бізнесменів із порушеним потовиділенням і їхніх силіконових дружин. Марла зважувала все з іронією. Кожну свою зреалізовану мрійку — з сумішшю наркоманського кайфу й негайної іронії. Так легше було не задихнутися і не впасти в гординю. Останнє було особливо небезпечним. Особливо для Марли.

— Жалюгідно було би почуватися ідеалом самої себе… Це так закінчено, як смерть. А Богу таки дякувати… Небо за вікнами — тебе не може бути забагато.

Вона дивилася на хмарки в ілюмінатор, на непалюче сонце середини весни, на сусідів по салону, що тримали на колінах кошики із сірими пласковухими кицьками, і рухалася туди‑сюди площиною останніх семи місяців. Літаки, люди, таксі, мови, температури, смаки, пісні, шуми й оргазми — все, що зіткало полотно того нового життя, про яке вона колись розмірковувала над Андамановим морем. Новотвірне існування.

— Тільки хто ж із нас чекав таких потужних змін? Готова ж була до одного чоловіка, до прицвяшеного животіння в дикій і не зовсім Азії, до можливого шлюбу із тим чоловіком… Гм. Недаремно ж колись на моє питання щодо вартості народження дітей у шлюбі Щось дало відповідь: «Відсутність Божественного Просвітлення…»

ОХІ

Кіпріоти не зовсім хотіли приєднуватися до євроспільноти. Ще вони не зовсім прагнули у своїй країні росіян і українців. Коли ж пускали їх, намагалися розвести на купівлю норкової шуби. Або користувалися послугами самок їхніх видів у борделях. А ще вони ненавиділи турків. Росіяни на відповідь українців «Ні, ми з України…» відказували: «А, ну значит, русские — одна ведь держава бьіла — разделили только вот…» Римські понтифіки не мали права носити на одязі зав’язані вузли. Бірманці продовжували криваво страждати. ООН і надалі тулило африканським дітлахам генетично модифіковану їжу, заборонену до вживання в «цивілізованому світі». Японські вчені придумали електронним домашнім тваринам електронних кліщів у вуха, відтак — засіб проти них, все розпродалося за лічені години. Американці патентували вирощування рису і подавали в суд на в’єтнамських фермерів. І тільки на Мальті все було спокійно.

— Марлі спокійно на Мальті, — сказала Марла Артурові, — Марлі нудно на Мальті, — сказала вона йому за півгодини, — Марлі охуєнно на Мальті! — Повідомила вона ще трохи згодом, вклацкавши півпляшки непоганого місцевого вина.

— І жили вони в готелі «Мармітаж» із акварелями на стінах, і слухали вони SЕХ РІSTOLS… — мрійливо констатував Михась.

А, ну, значить, все одно росіяни, одна ж держава в нас була, розділили взяли її тільки! (Рос).

До концерту залишалося п’ять днів — «Пухнасті Насті» проводили їх, ганяючи на трьох роверах і одному моторолері. Марла, натягнувши рожеве бікіні, щоранку вилізала на бортик басейну і, стуливши ноги докупи, а руки розвівши в сторони, щосили репетувала: «Ось прийшов Мальтійський Хрест!!!» і фляцкалася в воду. Довколишні пенсіонери, зайняті сушінням безнадійного старечого целюліту, на третій день уже призвичаїлися до її ритуалу і вже чекали Марлу о пів на десяту, повідсувавши свої тапчани на безпечну відстань. Відтак Марла стрибала по ліжку, час від часу завмираючи, щоби позирити в люстерко, де, як у вікні, розливалося море.

— Eх, шкода, що немає фарб із собою, — жалілася Артанові, — так би малювала Будду. Бо що тепер маю Іллі на день народження спрезентувати?

— Запальничку. Ілля їх завжди губив. А хіба має будь‑який матеріальний предмет характеристику, потужнішу за минущість? Подарувала її рівно опівночі на пляжі, в авто із вимкнутим світлом. А сорок хвилин по тому стало зрозуміло, що ситуація безнадійна — авто загрузло у піску по самі помідори. Спершу з‑під коліс при спробі газувати вилітали грайливі піщані феєрверки, потім — просто димок, і, врешті‑решт, машина просто рохнула, як втомлена самиця бегемота, і замовкла. Марла з Іллею дурнувато гиготіли. Ситуаційка доволі ідіотська: як пояснити потенційним витягальникам, що ти робив о такій порі на пляжі з дівчинкою в неймовірно короткій тенісній спідничці і з пиздуватим виразом обличчя, якщо дружини цих рятувальників — подружки твоєї дружини, котра і так уже яйця несе, гадаючи, де ти лазиш серед ночі? Пояснювати всім, що ситуація геть дурна, що «Насті» забагли купатися, поперлися вночі на пляж, а тут… Ні, ну не кажіть ніц жіночкам, бо вони все неправильно зрозуміють і все таааак потрактують, що ну його все, буде Соддом і Гоморра, Трінідад і Тобаґо… Паршива ситуація. Хоча сорокахвилинний секс, що їй передував, двохсотвідсотково був того вартий. Ба навіть більше. Коли кохаєшся після невеликої перерви — днів на п’ять, скажімо, як от після місячних, — відчуття стають на порядок гострішими. Коли ж ти робиш вимушену паузу на неймовірний термін двох тижнів — практично знов втрачаєш цноту. І не важливо, скінчилися в тебе місячні, чи ні. Просто секс в авті з не зовсім довершеним жіночим періодом призводить до надзвичайно колоритного дизайну салону цього авта. Плюс — пошуки у світлі фар якихось рушників і води, обмивання пальців рук, стегон, статевих органів, відтирання плям сперми і крові з сидінь створює вельми правдоподібне враження збоченського зґвалтування неповнолітньої з її наступним звірським вбивством і запиханням тіла в багажник. Невротики зараз кривлять і так уже покривлені пики, збоченці підуть до кімнати батьків подрочити, а адекватні читачі адекватно продовжують опрацьовувати текст. Марла була адекватною збоченкою і їй було нестерпно весело.

— Ну от, а ти: «Порозкидуй помади, всьо пофіг, хай все так залишиться…» Тут уже мої помади — гігієнічні причому — погоди не зроблять. Скільки там твоїх колег пригребе зара? Давай я десь у кущах перетусуюся, бо таксист мене виїбе…

— Не виїбе. Таксистів зара взагалі нема. Пішли хоч якусь тачку ловити.

Втім, ідея з тачкою зовсім швидко їм перестала подобатися. Гальмувала кожна машинерія — Марлочка в білій спідничці і білих кросівочках — чим не лярвочка? Ілля — в джинсах і мотоциклетній шкірянці — ну чим не сутенер? Доводилося відшивати люб’язних бажаючих.

— Все, хрін із ним, — змирився Ілля. — Хай всі приїздять і все бачать. Я однаково так жити більше не можу… Я не люблю її, але мені шкода… І немає нічого гіршого за це — жаліти когось. Я щось придумаю, якось би все обіграти, щоби обійшлося без порізаних вен.

— А що — вона психічно неврівноважена?

— Врівноважена. Але було чотири спроби самогубства.

— І що — жодного разу не пощастило? Значить, такі були ті спроби. Якщо людина хоче заподіяти собі смерть — вона тихо йде і робить це, а не пиляє собі жили в ванній, подзвонивши перед тим т.зв. винуватцеві чи вже, тим паче, не ковтає в нього на очах пігулки. Фе, мене зара вирве. Ненавиджу самогубців. Хоча, зрештою, що я можу про них знати…

— Угу, — задумливо кивнув Ілля. Тієї ж миті якимось незбагненним дивом під’їхала таксівка. Ілля був порятований в останню секунду, бо тут же назустріч Марлиному таксі виринули фари джипів‑рятівників.

— So you see, it’s like a movie [86]… — знизала Марла плечима, звертаючись до водія. їй згадалася перед від’їздова розмова з Анджеєм, де вони вирішували, яких би режисерів запросили знімати про них фільми. Анджей забаг собі Бертолуччі і стрічку в стилі «Останнього танґо в Парижі», а попсова Марла запросила би Кітано чи й узагалі Лінча. Власне, шматок сьогоднішньої ночі вийшов якось навіть дуже лінчівським. Спершу вони блукали, змиливши виїздом із автостради, не надто обережно просувалися поміж скель, ловлячи примарні придорожні світла, подібні до кривавих паті‑мейкерів, що вишикувалися, показуючи вам дорогу туди, куди ви навряд чи захотіли би потрапити. Час від часу авто вихоплювало фарами із темряви загороджені розкопки, купи повалених знаків і таблички. Потрібне місце ніяк не знаходилося, лише мінялися кольори примарних ліхтарів на скелях. Червоні, білі, жовті. Сіре засліплене фарами каміння, нескінченні повороти, нестерпне сексуальне збудження, бажання смерті по сусідству. Ігриська двох дітей, п’ятнадцятирічних підлітків, що втекли з дому, поцупивши батьківську машину, і тепер носяться на ній, не знаючи, з чого мусить починатися зайняття коханням. Імовірно, вони так і проганяють туди‑сюди, поки не скінчиться пальне у баку, а потім, не знаючи вже, що робити, засоромлено подзвонять додому і тоненькими голосочками кликатимуть породильників на допомогу. Потім тупо сидітимуть на відстані одне від одного, чекаючи прибуття каральної експедиції. Варіант 2: на межі спустошення бензобаку шугонуть із прірви вниз, судомно зціпивши вуста у поцілунку. Варіант 3: заздалегідь прорахують запаси пального, напакують повні рюкзаки життєвонеобхідного лайна і вкрадуть у батьків усі гроші з секретної тумбочки, а потім розгорнуть мапу, тут же зібгають її, викинуть у море і газуватимуть на захід сонця. Тільки краще це робити не на острові, якщо не хочеш передчасно дістатися на край землі…

Еbdon VS McCulloch

Машину Іллі витягли десь близько четвертої ранку. Марла прокинулася о дев’ятій, потягнулася і задала собі звичне питання:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: