Фройд би плакав – Ірена Карпа

Високоякісна марихуана спричинила складну ніч, повну безсоння і жахіть. Причому важкою ця ніч була аж для трьох людей, втомлених від невизначеності одне одного: Марли, Іллі і Х’ялмара, хоча останній і спав на іншому континенті, з форою в чотири години. Жахи на Східному Тіморі закінчувалися на чотири години раніше. Марла металася поміж гір, випорпувала з землі якісь фальшиві надгробні плити, шукала собі постелі і цілувала недорозвинені груди дівчаток‑підлітків. Ілля мучився питанням, чому — Марла — Така від нього відмінна — залишається з ним. А Х’ялмар — чому така подібна й рідна істота дременула від нього на злиденну й сіру Україну. Всі по черзі підривалися з ліжок, відчиняли й зачиняли вікна, пили воду й прикладали лід до запалених очей.

— Цікаво, хто ж закінчив естафету…

— Що? — перепитав Ілля. — Знаєш, мені ввесь час здавалося, що якісь задушливі й важкі хвилі відходять від твоєї голови, до мене. Якась невизначеність і вагання…

Марла промовчала. Як не дивно, серед цього містичного нічного пресингу один Ілля, що обіймав її і притискав до себе, коли вона плакала чи стиха стогнала вві сні, видавався острівцем спасіння й заспокоєння… Якоїсь миті уві сні настало звільнення — дух постелив для неприкаяної Марли постіль. Прокинувся Х’ялмар і написав їй, що невизначеність — невід’ємна складова їхнього лайф‑стайлу. Ще пізніше прокинувся Ілля і виголосив:

— Ніколи‑ніколи в житті не вживатиму більше цієї гидоти… Я ледь не збожеволів.

Марла обійняла його й довго цілувала очі, ніс, кутики губ, мочки вух, пестила волосся. Смуток літав із його блакитних очей в її зелені, намотувався їм на голови, не даючи швидко рухатися і чітко мислити.

— А знаєш, — сказав по спливу якогось часу Ілля, — колись ми з ліпшим другом у в’язниці мріяли, що вийдемо на свободу, пограбуємо одразу 50 банків і поїдемо вчитися в Гарвард.

— Добре, що не поїхали, — задумливо протягла Марла, — там страшенно високий відсоток самогубств. А на вступному іспиті замість питань з історії чи математики можуть запросто сказати: «Здивуй мене!»

— Я би, певно, застрілився. Він би здивувався.

— Ну от — і знову самогубство. Така ознака нетерплячості…

Поміж тим, смерті довкола було якось занадто багато. Звістки про смерть усе нових знайомих сипалися з телефонних трубок і з інтернет‑скриньок. Помирали люди, з якими Марла була пов’язана лише дотично, не вникаючи в подробиці їхнього існування, маючи в пам’яті лише якісь хаотичні деталі їхніх тіл і найнезначніші звички. Від того їхнє припинення буття видавалося іще незбагненнішим, туманнішим і містичнішим.

— Мене зараз вирве тим туманом… — Марла ходила, як сновида, ковтаючи якісь піґулки‑стимулятори мозкової ясності. — В Індонезії, на Яві, мерця ховають у день його смерті… Спека. Жахлива спека. Смерть 25‑річного хлопця, не особливо талановитого художника, та все ж людини з готовими до відкриття на світ очима, від мозкової пухлини… Тепер уже ніколи ніц‑нічого не побачить, не поїде в подорож морем із сімома такими ж чорноволосими красенями, як і сам. Як часто він малював цих однакових зі спини людей із довгим волоссям у довгих плащах (розвівається вітром волосся, розвіваються плащі) на своїх полотнах, розкладених і розвішаних у гаражі… Гм. Я ж також там малювала. Була такою ж неробою, як він, їздила на його мопеді, просила його про якісь незначні послуги… Кожен наш запис — частинка Енциклопедії Мертвих.

Марла відкрила тоненьку сіру книжечку Данила Кіша і знову задумалася. «Що, як мерці поприходять до еротичних фантазій живих? Я ж мимобіжно малювала собі картинки голої смаглявої спини Теґу, його розпущеного волосся колись, під час наших перших зустрічей… Це вже потім стало соромно і прийшла неприязнь. Що, як він захоче взяти свій реванш тепер?…» Марла гнала від себе цю смурну метафізику — мала ж бо чим забити голову і на першому рівні існування.

Все валилося на голову суцільною важезною лавиною — сварки, успіхи, непорозуміння, обкладинки глянцевих журналів, інтерв’ю на телебаченні, обкладинки гівняненьких журналів, ефіри на вошивеньких радіостанціях, конфлікти Артура й Іллі, замовчування тих конфліктів, вислуховування істинних думок Іллі в нічному авто, сльози, біль від того, що він страждає невизначеністю, біль від власної невизначеності, короткочасні потепління від «Марло, я тебе кохаю», короткочасні потепління від слабких наркотиків, ненависть до наркотиків і їх гнітючого ефекту, відмова від наркотиків, музика, фотозйомки, розмови із новими дуже важливими fucking людьми, відмова від їжі, мозкові стимулятори, відмова від їжі, милування сексапільними вигинами живота, страшенно ніжні ранкові поцілунки, дуже вірна, тонкочуттєва дружба, світлі пронизливі, проникливі, прошиваючі очі й збуджуюча напівдитяча хлоп’яча посмішка, т.зв. елітарні тусовки, а насправді збориська хохляцького колгоспу, махнутого на своїй безнадійній провінційності, т.зв. елітарні клубні паті, нагульґування текілою і позування для журналу ЕІХЕ, хлопчики‑моделі, готові до вжитку цілими пачками: «Виїби мене, Марло!», відраза до дешевого сексу, нудота, загроза вагітності і дикий страх перед мозковими стимуляторами, що їх не можна приймати вагітним, інтенсивна емоційна напруга, готовність розірвати мозок і зросити кров’ю ноги тим, кого ти любиш…

Контракт.

Контракт.

Контракт.

Контрапункт

Потреба переїзду до Москви

Versus

Підтвердження вагітності.

Бінарні опозиції живуть і множаться.

— І що? Це я маю зробити свій вибір?! А хуй там.

Расk and get dressed before your father hears us [90]

(THE fucking END)

І Марла просто втікала. «Втікала, втікала, втекла!» — вистукувало в її голові. Втікала, попри всю свою хаотичність, дуже навіть обдумано: викликала таксі по телефону, повідомила пункт призначення (Бориспіль [91]), поцікавилася ціною проїзду (60 гривень) і навіть поспівала мантру («Хуяк‑хуяк, мені на літа‑а‑ак»), перевіряючи час на квитку до Амстердама‑Сингапура‑Джакарти (18.48). Всередині їй усе пекло, двоїлося і троїлося — вона зіскакувала з системи. Звільнялася від мрії. Все. Відчинила двері, важко їх рвонула на себе, а потім тихо замикала на ключ, що його викине потім в Індійський океан на перенаселеному острові Ява чи в Тихий на перетурищеному острові Балі. Вона спершу закинула до наплічника, а потім висипала назад гору компакт‑дисків, журналів та іншого медіа‑брухту з її зображенням та відтворенням голосу. Вона знову не матиме нічого, крім вірного Х’ялмара, жовтих в’єтнамок і старенького мопедика. Збігаючи сходами вниз, Марла раптом витіснила з голови свій destination point [92]. Вона вже подумки приземлялася в коханому Берліні, брала гаксівку до Еріх Вайнерт Штрасе за 27 євро (це ж туди й назад із Джокджі в Джакарту злітати!), натискала код збоку велетенських, напівказ‑кових зелених дверей під’їзду, вибігала сходами на третій поверх, пожбуривши геть наплічника, і, ні секунди не вагаючись, дзвонила у Х’ялмарові й Аскові двері. Відтак лигала своє шалене серце й, завмерши, чекала кроків за дверима. Кроків не було. Марла все чекала і чекала, час собі по‑берлінському пофігістично спливав. Кроків не було і близько. Марла сходила за наплічником, підклала його під дулу і тепер чекала сидячи. Потім прийшла і ніч. Марлу хтось торкнув за плече і щось доволі злостиво проговорив німецькою. Сонна Марла збагнула, що їй настирливо рекомендують забратися з порядного під’їзду. Вона щось пробувала пояснити англійською, але нікого то не шкребло, їй просто дали копняка під дулу і вона просто побрела собі геть, у напрямку до Алєксандер Плятц, звідки чомусь хотілося поїхати до Кройцберґа поїсти турецького їдла. У спину дівчинці з наплічником сумними‑пресумними очима з балкону дивився красивий світловолосий юнак Х’ялмар…

— Ва сколька самальот ваш, дєвушка? — ввірвався звідкілясь стандартизований дискурс таксиста.

— Га? Літак? А, майже в сім. Там іще на реєстрацію і вся фігня. За вікнами авта миготіли травневі сіро‑зелені, доволі сонячні і тому не бридкі київські пейзажі. Таксівка їхала якимось дивним шляхом — через Інтернаціональну площу, а це ж за два кроки до будинку Анджея.

— Зупиніть, будь ласка, тут!

— Га? — таксист подумав, що Марла хоче купити цигарок.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: