Хазяїн (CКОРОЧЕНО) – Іван Карпенко-Карий

Зеленський пояснює, що у нього інші умови, а Пузир йому заперечує, що умови люди роблять. Зеленський знову говорить, що в Мануйлівці, де він служить, люди більш заможні, бо, крім своїх наділів, беруть в аренду «оброчну казенну землю», артілі позаводили. А робітник тільки там дешевий, де немає землі, де бідність.

П у з и р. — Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!

І переводить Зеленського в Чагарник, а Ліхтаренка — в Мануйлівку, щоб він і там «зробив бідність».

Зеленський бідкається, а Феноген стогне й кахикає за дверима.

Пузир. — Порфирій дасть десять тисяч! Ви не умієте з народом, а Порфирій уміе…

…Мануйлівці запустили недоїмку і не заплатили. Через тижденьта оброчна земля, що держать в оренді мануйлівці, оддається з торгів на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуєш?

Ліхтаренко каже, що спробує, а Пузир відповідає різко:

— Це тобі не борщ, тут пробувать нічого, треба взять! Ти розумієш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Наділи мужицькі на десять літ в оренду взять! А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш; а поки при землі, мужики все одно, що бури, нічого з ними не зробиш!

Зеленський говорить на свій захист, що він пробував, тоді Пузир його грубо обриває:

— Ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!

Зеленський зауважує, що в Мануйлівці є такий вчитель—артільщик, що й Ліхтаренко об нього зуби поламає.

Пузир. Порфирій, настали’ зуби! Опит є, стежка протоптана, шквар! …Нам нужен дешевий робітник, розумієте? А без дешевого робітника хазяйство вести годі!

Зеленський проситься, що в Чагарнику платня менша, а в нього сім’я, Феноген знову стогне за дверима. Пузир обіцяє зберегти таке ж жалування, як і раніше. І велить Куртцові їхати в степи на прийомку овець, які він ніби купив. Карло Кар-лович говорить, що для утримання і догляду такої кількості овець йому потрібен помічник. Пузир не погоджується і каже, що йому допомагатимуть чабани, а восени він його голову «оливою гарно» помастить. І велить вигнати старшого чабана Клима, який ніби при продажу худоби за десять карбованців передав покупцеві Крячковському двадцять овець зайвих. Куртц намагається захистити хорошого чабана, але Пузир невмолимий:

— Мені нужні люди надежні, чесні, а як ви станете самі покривать мошенників, то мене обберуть як липку. Вигнать!

 

Ява IX

 

Феноген заходить, стає навколішки перед Пузирем, цілує йому руки за те, що не скривдив Зеленського, і говорить:

— От, Клима ви вигнали, бо я дізнався за валахів [овець] і сказав, а тепер я вам скажу, що Ліхтаренко… Дивиться крізь пальці… та ще й сам руки вмокає!

Далі розповідає, що коли здавали пшеницю, то Ліхтаренків помічник Зозуля десять мішків скинув у жида Хаскеля, який хліб скупає і має магазин у містечку. Пузир дякує Феногенові:

— Спасибі тобі, Феноген! Ти один у мене вірний слуга! Кругом крадуть і крадуть.

 

ЯваХ

 

Повертається до Пузиря Куртц і говорить, що такого не може бути, щоб чабан Клим був нечесною людиною, адже шахмейстер перевірив усе за конторськими книгами. Клима обмовив, запевняє він, чийсь злий язик, і це просто паскудство.

 

Ява XI

 

Пузир питає Феногена, що він тепер скаже, а той відповідає, що Карло краде сам, а Клим допомагає. Пузир доручає Феногенові проїхатись по отарах та прослідкувати.

Входить Ліхтаренко, і Пузир починає допитуватися, як це у нього крадуть пшеницю — помічник Зозуля цілий віз вивантажив у Хаскеля.

— Може, який лантух або два — то буває; де ж ви бачили, щоб у великій економії ніхто нічого не вкрав?! Та хоч би у мене сто очей було, то й то не встережеш!… Всі крадуть по-своєму, та без того і не можна, Терентій Гаврилович! І розсиплеться, і загубиться, і вкрадуть яку мализну…

Хазяїн сердиться, говорить, за що ж він тоді економам гроші платить.

Ліхтаренко. А за тих сто тисяч пудів пшениці, що я здав на вокзалі, а ви гроші взяли!… Терентій Гаврилович, ви тілько не гнівайтесь, а розсудіть гарненько. Будемо так говорить: ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комору! Я візьму те сало голими руками і однесу сало в комору, і покладу; сало ваше ціле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову — яка ж вам від цього шкода?

Пузир сердито проганяє свого економа, а Зозулю все—таки велить звільнити з роботи.

 

Ява XII

 

Феноген (говорить до Пузиря). От чоловік! І риби наловить, і ніг незамоче!

Пузир (відповідає). Я знаю, що він більше всіх краде, та зате і мені велику користь дає!

Хазяїн розбирає пошту й дізнається з листа, що його дочку хоче сватати син великого землевласника Чобота. Феноген застерігає його, що треба спитати Соню, адже вона може й не погодиться. Пузир дивується — як це так, щоб не погодилася. Адже майбутній наречений — один у батька, а батько — хазяїн на всю округу.

Далі Пузир довідується, що одержав орден Станіслава другого ступеню на шию і радіє:

— Недурно пожертвував на приют. Восени поїдемо на засідання в земський банк — нехай усі ті, що сміялися з мого кожуха, губи кусають!

Феноген. Та ви зробіть собі, Терентій Гаврилович, нову хорошу шубу і хороший сюртук, бо орден буде у вас на шиї, а кожух зверху, то вас знову швейцар виганятиме з прихожої, як торік виганяв.

П у з и р. Я розхристаюсь, як будемо входить; тілько на поріг, а тут йому перед самим носом блись — орден! Ну, та й швейцар мене тепер пізнає! Дався я йому взнаки; пам’ятаєш, як молив потім, щоб я його простив, — у руки цілував, навколішки ставав!

Ф е н о г є н . Перше опаскудив, на сміх усім кинув, а потім просив… Такого хазяїна виганяв з прихожої, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий він, тридцять літ носите, дуже торохтить і сильно лоєм тхне.

Пузир обіцяє задля ордена пошити собі шубу з лисячого хутра.

 

Ява XIII

 

Приходить Золотницький, сусіда, дворянського роду. Він вітається й підсміюється над Пузирем, називаючи його Крезом [міфологічним великим багачем]. Пузир цього не розуміє й говорить, що він не такий уже й кремезний, як гостеві здається. Золотницький продовжує іронізувати, що Пузир усе в тому ж халаті, і питає, чи багато він ще прикупив землі. Пузир відповідає, що немає поки що підхожої, і питає Золотницького, чи не продає він Капустяного — свого маєтку.

Золотницький. Дай віку дожить, не виганяй ти мене з Капустяного! Потомствених обивателів і так небагато в околиці осталось, все нові хазяїни захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успієш ще захватить і Капустяне, й Миролюбівку.

Пузир каже, що не доживе до того часу, а потім прицінюється, за скільки б Золотницький продав маєток. Той, сміючись, каже, що за два мільйони, думаючи, що таке Пузиреві не під силу. Хазяїн же говорить, що хай продає, то й побачить, під силу чи ні… Золотницький розповідає, що будує цукровий завод, і пропонує Пузиреві стати компаньйоном. Той відмовляється, мовляв, це не його справа. Золотницький умовляє поїхати з ним до міста, ознайомитися зі справою. Пузир погоджується, бо йому треба в місті орден одержати. Гість з приводу ордена жартома вимагає шампанського, Пузир каже, що в нього немає. Тоді Золотницький пропонує поїхати в місто і там поставити шампанське. Пузир відразу ж згадує, що не може їхати, бо в нього і справи вдома, і взагалі він нездужає…

Золотницький. Уже злякався, що шампанського треба ставить. Ну, я сам поставлю; а тим часом давай чого-небудь попоїсти, бо ти не догадаєшся нагодувать, а я голодний!

Пузир вибачається, що у нього немає вишуканих страв, усе по-простому: борщ, каша та, може, ще яблучний пиріг.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: