Хазяїн (CКОРОЧЕНО) – Іван Карпенко-Карий

— Усі рвуть, де тільки можна зірвать, а я буду дивиться та завидувать, як люди багатіють? Я не такий! Завидують тілько недотепи!

Феноген дивується, звідки такі люди беруться, на що Ліхтаренко відповідає: «Хазяїни викохали!» І каже, що раніше на війні билися, бусурманів обдирали, а тепер своїх рідних. Тоді нікого не жаліли, — якщо не ти вб’єш, то тебе вб’ють, — тепер не візьмеш ти, то візьмуть з тебе.

Феноген з Ліхтаренком цілуються й вирішують стати товаришами.

Ліхтаренко научає Феногена, щоб він не ловив гав при перегоні овець удаваного банкрута Михайлова. Адже «вор у вора краде», там, де раніше брав копійку, тепер хай бере десять. Зате коли щось таке робитиме Ліхтаренко, то щоб допомагав. Феноген обіцяє й просить його не забувати.

 

Ява XII

 

Входить Зозуля й каже Феногенові, що той наговорив хазяїнові, а Ліхтаренко не заступився, і він зостався тепер безневинно осоромлений і без хліба.

Феноген цинічно відповідає, що його покарано для прикладу іншим, щоб боялися й берегли хазяйське добро, не брали потай. Зозуля клянеться, що він нічого не брав. Ліхтаренко заявляє:

— То хтось другий взяв; з пальця ж не висмоктали?!

Зозуля питає, чого ж він повинен за інших страждати.

Ліхтаренко. …От тепер тебе розщитали, гріх покрився, все затихло, і хазяїн заспокоївся, не буде гризти других. Потім, може, ще що пропаде, скажуть: Зозуля взяв, а тебе вже нема, і знову тихо і для других полегкість. Тут колесо так крутиться: одних даве, а другі проскакують!

Зозуля з подивом і жахом питає, невже їм не жаль його, молодого, його честі та сім’ї? Він же нічого не взяв, і навіть красти не навчився, бо тільки торік закінчив землеробську школу. Тепер йому навік закритий шляху житті, ніхто його на службу не прийме.

Феноген говорить, що ніхто йому поганої характеристики не даватиме, а спитають — вони скажуть, що сам не захотів.

Зозуля з відчаєм питає, чи й хазяїн так думає? Феноген з Ліхтаренком запевняють його, що хазяїн сам звелів його розрахувати. Юнак знову клянеться, що в нього скоріше б рука відсохла, ніж би він щось чуже взяв, і знову питає, невже їм не жаль його. На це йому відповідають, що всі клянуться, «кого приструнчить лихо».

Тоді Зозуля їм говорить:

— …Серця в вас немає, а честь давно вже потеряли, бо ви самі злодюги і не повірите нікому, що він не краде так, як ви. Бодай же дітям вашим до всіх їх діл таку, як ви до мене, мірку прикладали! Кати бездушні ви! (Пішов.)

Ліхтаренко тільки й сказав, що це той дурень, якого і в церкві б’ють. А Феноген додав, що коли б Зозуля попросив, поплакав, то може б і прийняли знову. А він носа підняв, обпаскудив усіх, що коли б хто почув, то подумав би, що вони справді злодії.

Ліхтаренко. Таким дурнем колись і я був… А хто б тепер повірив? Ха—ха—ха! Життя навчить. Молоде — дурне!..

 

Ява XIII

 

Виходять Калинович, Соня і Пузир. Пузир хвалить Калиновича за голос і говорить, що йому б піти у протодиякони. Соня зауважує, що вчитель більш забезпечений, ніж протодиякон, але, на думку Пузиря, місце священика «видніше», ніж учителя. І пригадує, що був у нього чабан, який теж так гарно співав.

К а л и н о в и ч. Де ж і голосам буть, як не в народі, що виростає на волі, серед степу широкого! А у вас, кажуть, єсть такі степи, що нагадують собою степ Гоголя?

Пузир. Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!

Соня. Гоголь, тату, писатель; він в книжці степ описав дуже гарно.

Пузир. Ха—ха! Який там в книжці степ? От якби він побачив справжній степ без краю, на котрім де—не—де мріють отари овець, а тирса вище пояса, мов шовком, землю укриває і шумить, шумить… Я всю молодість провів у степу…

Калинович дивується, як він поетично малює степ, і прощається.

 

Ява XIV

 

Прибігає Харитон і повідомляє про нещастя: Зозуля, одержавши в конторі розрахунок, повісився. Калинович сумно говорить, що його роздавило хазяйське колесо.

 

ДІЯ ТРЕТЯ

 

Ява І

 

Феноген, один, читає листа від Маюфеса, який повідомляє про те, що знайшов йому добрий шмат землі — 500 десятин біля вокзалу для купівлі. Разом з тим пише про новину, що Петра Тимофійовича посадили у в’язницю. Феноген вагається, казати про це хазяїну чи ні. І вирішує промовчати.

 

Ява II

 

Входить Марія Іванівна й питає, чи вже вдягнувся іменинник. Феноген каже, що ледве умовив його одягти «крохмальну сорочку і новий сюртук». Зараз хазяїн сидить і «якусь комерцію на щотах викладають».

Марія Іванівна, говорить, що справила в подарунок чоловікові красивий і дорогий халат, але боїться, що він сердитиметься за розтрату. Тому просить Феногена допомогти їй, умовити Терентія Гавриловича купити в Павлини халат за 50 карбованців, решту вона сама тихенько доплатить. І дає Феногену «на чай».

 

Ява III

 

Феноген радіє, що гарно почався день, зранку вже має «п’ять рубликів».

Входить Пузир, і Феноген йому каже, що туту них Павлина, кравчиня з города.

Пузир. Знаю. Чого їй треба? Це вже хоче покористуватись іменинами і здерти що-небудь. Терпіть не можу цієї бідноти. Як побачу старця, то, здається, тікав би від нього скільки сили.

Але все—таки велить покликати. Павлина заходить, вітає з іменинами, показує халат. Феноген розхвалює халат з усіх сил; нарешті разом умовляють Пузиря купити. Хазяїн каже, що, мабуть, карбованців десять переплатив, та хай уже буде на бідність. Павлина не витримує й говорить, що цей халат коштує більше двохсот карбованців. Його замовив Петро Тимофійович, але того посадили в острог і тепер йому не до халата. Пузир розгублено й стривожено говорить, що справа погана…

 

Ява IV

 

Пузир питає у Феногена, як він думає, чи це правда? Феноген каже, що це, мабуть, із заздрощів люди «плещуть».

Феноген подивився у вікно й каже хазяїнові, що приїхав Золотницький і з ним учитель Калинович. Пузир дивується, чого це такий значний пан приятелює з якимось учителем. І взагалі, чого цей Калинович до них унадився, «як свиня в моркву»?

Феноген припускає, що це до Соні.

Пузир. Отакої! Де ж таки? Рівнялась свиня до коня, та шерсть не така…

 

Ява V

 

Пузир один і дуже стривожений звісткою про те, що Михайлова посадили у в’язницю. Боїться за себе, адже й він причетний до махінацій купця.

 

Ява VI

 

Заходять економи, Куртц і ще кілька чоловік. Вітають з іменинами, орденом і обжинками, підносять хліб і вінки з колосся.

Пузир розпитує про господарство — скільки кіп зібрали, говорить, щоб починали раніше копання буряка, бо його дуже багато. Ліхтаренко повідомляє, що мануйлівці тепер у нього в руках, — забрав і селянську, і казенну землю в оренду на десять літ. Пузир розпитує, почому взяв землю й говорить, що дорого. Ліхтаренко запевняє, що все це окупиться за рахунок дешевої робочої сили. Пузир докоряє, що міг би й дешевше взяти, та не зумів.

Ліхтаренко. Не можна було ніяким способом: десять разів мусив напиватись з мужиками, музику наймав, сам танцював, насилу витанцював! Одних розходів на підкуп несогласних та на угощеніє — п’ятсот сорок вісім рублів тридцять дев’ять копійок.

Пузир бідкається, що такі розходи, але все ж хвалить Ліхтаренка й обіцяє 5 відсотків з прибутку від оренди. І говорить, що на «земському собранії» дізнався, що під Херсоном голод, мужики продають худобу за безцінь, тож треба поїхати туди і скупити якомога більше овець.

Куртц жаліє бідних мужиків і підносить хазяїнові в подарунок чучело баранчика. Пузир дякує і йде до гостей.

 

Ява VII

 

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: