Хазяїн (CКОРОЧЕНО) – Іван Карпенко-Карий

Усі розглядають чучело баранчика і сміються, бо в того на шиї медаль. Ліхтаренко радить зняти, бо хазяїн може подумати, що Карло Карлович в насмішку над ним причепив чучелові на шию орден.

 

Ява VIII

 

Ліхтаренко крадькома дає Феногенові гроші, кажучи, що він заробив дещо, то ж і ділиться з ним. І питає, чи не заробив Феноген де. Феноген хитрує, говорячи, що тепер не ті часи… Ліхтаренко каже, щоб він не прибіднявся, бо вже поміщик і матиме незабаром п’ятсот десятин. Феноген здивований, звідки той усе знає.

 

Ява IX

 

Феноген лічить гроші, які йому дав Ліхтаренко, і подумки прикидає, скільки ж самому економу дісталося. І говорить сам до себе: «Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить».

Входять Пузир і Золотницький. Пузир усе розпитує, чи не чув хто яких міських новин.

Золотницький вітає Феногена з іменинником, дарує гроші, примусивши й Пузиря щось подарувати вірному слузі — все—таки тридцять п’ять років чоловік служить, права рука. Пузир знехотя дарує Феногенові валаха. Той радіє, що все дають та дають, такий щасливий день.

Золотницький хоче подивитися копи пшениці. Пузир із радістю погоджується, бо він і сам хотів поїхати.

Раптом Золотницький бачить халат і підсміюється, мовляв, дочка примусила купити? Пузир говорить, що сам купив, та коли він подобається гостеві, то може продати за сто карбованців. Золотницький купує халат, а Феноген бідкається, що даремно бідна Марія Іванівна клопоталася.

Золотницький хвалить Пузиря, що той причепурився, хвалить розумну освічену дочку, яка має ще й талант до музики. Чути, як співають Соня і Калинович. Золотницький починає розпитувати, якої думки Терентій Гаврилович про Калиновича, і все розхвалює того. Говорить, що цей освічений талановитий молодий чоловік якраз пара для Соні.

Пузир, дивується — як, отой «голодрабець»? У Соні вже є жених — Чоботенко, мільйонер.

Золотницький. Високий до неба, а дурний як треба. Найшов жениха! Він же безграмотний баран… І навіщо шукати багатого жениха, коли ти сам багатий. Треба шукати того, чого у тебе бракує.

Пузир. Я так і роблю: шукаю, де б більше купить землі, бо скілько б чоловік її не мав — все бракує.

Золотницький починає розпитувати Пузиря, чи приємно йому носити орден, чи, може, й два, і зірку, і щоб говорили «ваше превосходительство». Пузир говорить, що, безумовно, приємно, але до чого це, не розуміє. Тоді Золотницький каже, що ні він, ні Чоботенко справжніми генералами ніколи не стануть, хіба що «буряковими» та «овечими», а от Калиновим може стати професором, директором гімназії, і йому всі говоритимуть «ваше превосходительство».

Пузир. Чи буде він генералом, чи ні — я не знаю; а чим він є — я бачу, і дочки своєї за нього не віддам.

 

Ява Х

Входять Соня і Калиновим.

Золотницький. Дорога Софія Терентіївна, я тут обстрелював позицію і бомбами, і гранатами і шрапнеллю сипав — не помагає! Неприя-тельуперто не здається. Давайте візьмемо в перехресний вогонь.

Соня здогадується, що батько не погоджується віддати її за вчителя. Пузир говорить, що в неї є вже жених — Чоботенко, дочка відмовляє, що ніколи за нього не піде. Тоді Пузир каже, що він не хоче «зятя з вітру, бідного приймака».

Калинович ображається й говорить, що любить Соню, а не її багатство, і у прийми ніколи не піде, візьме наречену й без приданого, а своє добро Пузир хай хоч і старцям роздасть.

Пузир (обурений). Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кро-вію моєю окипіла кожна копійка, тепер взять і віддать усе моє добро старцям! …Ні! Так не буде. Ви не з того тіста, до якого ми привикли.

Соня. Тату, багатство душі не має і не буде себе почувать нещасним, у кого б в руках не опинилось, а я маю живу душу, котрій натурально бажати буть щасливою з тим, кого любиш! А коли вам жаль вашого добра, хай воно буде при вас, мене ж віддайте отак, як я стою, за Івана Миколайовича, і ми будемо щасливі! Чого ж ще треба?

Пузир відповідає, що вона думає лише про своє щастя, а що буде з ним? Усім бажає добра, а батькові? І додає:

— Скоріше вогонь розіллється водою, ніж я дам своє благословення на такий шлюб.

 

Ява XI

 

Золотницький. Дика, страшенна сила — нічого з ним не зробиш без боротьби.

Калинович каже, що краще було б сьогодні, на іменини, не чіпать цього питання. Соня розгублена і прохає поради в Золотницького. Той обіцяє поговорити з батьком ще раз.

 

Ява XII

 

Золотницький кличе Феногена і просить сказати хазяїнові, що він уже їде й хоче з ним попрощатися. Феноген бідкається, мовляв, справи погані, раз гість їде без обіду.

 

Ява XIII

 

Золотницький вирішує, що треба з Пузирем не сперечатися, а «третирувати» його, «тоді він пом’якшає». І питає у Феногена, що хазяїн робить.

Феноген. Якусь комерцію викладають на щотах. Вони ніколи даремно не сидять.

Входить Пузир і питає, чи знову Золотницький буде його Калиновичем мучити. Той відповідає:

— Мужик ти був, мужиком ти і будеш!… Хоч би уважив на те, що я сватом; сказав би: подумаю ідам одповідь, а то як чабан обійшовся з освіченою людиною. Нога моя не буде у тебе… я зараз їду.

Пузир каже, що як йому завгодно, тільки щоб віддав гроші за халат.

Золотницький. Я вишлю їх на пам’ятник Котляревського, бо ти з губи зробив халяву: обіцяв і не вислав.

Пузир жахається, що пропадають його гроші, і каже, що він за десятку може поставити тому письменникові такий хрест, який за версту буде видно.

Золотницький сердиться і просить скоріше подавати йому коней їхати додому.

 

Ява XIV

 

Золотницький виходить і говорить Калиновичу й Соні, який Пузир упертий та роздратований. І Соня з учителем вирішують їхати разом якнайшвидше звідси. Соня засмучена і знервована, але каже нареченому, що від свого, рішення не відступиться, і якщо батько не дасть за два тижні згоди, то приїде в город, і вони повінчаються. Калинович навіть жаліє батька Соні, адже він втрачає усі свої надії і сподівання. Потім говорить, що гніздечко у нього готове — тихе, привітне — і жде голубку.

 

Ява XV

 

Феноген. А я таки угадав: цей голодранець свата нашу Соню. Ні, брат, не в ті взувся.

Входить Маюфес і питає, чому це гості так рано з іменин роз’їжджаються, може, дізналися про діло? І розповідає, що слідчий з особливо важливих справ посадив у острог таких хазяїнів, як Зенделевич і Петренко, може добратися і до Терентія Гавриловича.

Феноген питає, при чому ж тут його хазяїн. Маюфес відповідає, що Пузир взявся сховати від кредиторів дванадцять тисяч овець. Тоді Феноген говорить:

— А хто ж це докаже? Купив.

Маюфес (хитро вимовляє). Ну, коли мені заплатять, я можу мовчать, але гроші за продані вівці по книгам Михайлова не показані, — треба заплатить шістдесят—сімдесят тисяч!

Феноген каже, що, мовляв, заплатить — і край, але Маюфес заперечує, говорячи, що слідчий — страшний чоловік, поки усе розслідуватиметься, саджає підозрюваних у в’язницю, може й Пузиря посадити. Про це Маюфес і приїхав поговорити з хазяїном, але той поїхав оглядати копи. Феноген питає про маєток для себе, а фактор вимагає від нього розписку, що в разі купівлі йому належить віддати п’ятсот карбованців.

 

Ява XVI

 

Вбігає парубок і кричить, що трапилося нещастя — хазяїн упав і не може піднятися. Треба бігти рятувати.

Феноген. На килим! Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди, я зараз.

Соня пише записку Івану Миколайовичу в місто, щоб прислав лікаря.

Несуть Пузиря, який важко стогне. Марія Іванівна з тривогою питає Феногена, що все ж таки трапилось.

Феноген. Вони поїхали полюбуватись на копи і отут, зараз за ровом, побачили біля кіп чиїхось гусей, що смикали копу, прудко під’їхали до гусей, схопились з бігунків і погналися за гусьми, та спіткнулися через ритвину і сильно упали.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: