Іван Карпенко-Карий - Сава Чалий (СКОРОЧЕНО) (сторінка 4)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.docx)Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.docx40 Кб2500
Скачать этот файл (Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.FB2)Ivan_karpenko_kariy_sava_chaliy_SKOROCHENO.FB234 Кб2036
ДІЯ П'ЯТА

 

Світлиця Сави, гарно убрана килимами. На стінах зброя. Під стінами турецькі канапи; напереді стіл. В глибині колиска.

 

ЯВА IX

 

Сава один, сіда до столу.

 

С а в а. В Немирів завтра не поїду, а напишу ясновельможному листа, що повертать свій рід у католицьку віру я не згоден, бо це б зневажило мене перед очима всіх панів, яко одступника від предківської віри, за котру вчора ще боровся з ними! (Пише, потім перестає, піднімається і слуха). Проклятий пугач, як засміявся погано!.. (Сіда і пише). І де він взявся? Учора двох убив, і більш, здається, тут їх не було. (Пише, по хвилі здригнув, підняв очі на вікно і слуха). Що це? Здалося, наче знову хто сказав «добривечір»! А, дурість! Ну, добривечір, то й добривечір... Коли б мерщій вертавсь Шмигельський. Я цілий день сьогодня жду його і тим себе так розтривожив, що ніяк не віджену тяжких думок, все більше й більш нагнічують вони мій мозок... Дивна річ... Коли я жив в степу,в норі, у лісі, не знав тоді такої я тривоги... А тепер, от як не силкуюсь, нічого не зроблю з собою!.. Особливо сьогодня. Оці награди мов ранили чим гострим і отруїли мою душу... От чую, наче хто шепоче мені і зараз, що праця та, яку я у своїх думках лічив корисною народові, була і єсть па користь лиш панам! І чую я, що єсть тут правда — страшна, страшна правда!.. За те, що гайдамак, своїх братів, ловив і смерті предавав найкращих оборонців прав народних, за те, що церкву Божую спалив,— полковник я і шляхтич!.. Шляхтич? Рідня, виходить, всім панам!.. Ох, як мені нудно і на серці трудно! Здається, зараз би вернувся до своїх у ліс, у нори... Зося піде скрізь за мною... А там я вигодую сина свойого Саву козакам на славу! І він закриє батькові гріхи! Ох, ні'.. Заросли мої шляхи тернами — немає повороту... Нема! Нема! (Б'є кулаками об стіл, говоре нервно, ніби хоче заглушити тривогу душі). І не треба! Дитячий страх напав на мене, і я себе мордую. Щоб край утихомирить, то треба припинити дику волю гайдамацьку, поки не захопив цей рух увесь народ!.. Так... так!.. Як море зрадливе сьогодня на лоні своїм гойдає тихо байдак і мов присипляє плавця, а завтра в мент один скаженіє, і б'є на тріски той самий байдак, і топить у хвилях своїх навісних необачного плавця — отак і народ: коли розірве ланцюг покори, подібен морю навісному! Покірний ще сьогодня й тихий, він в мент один страшну підніме бурю і Посполиту Річ потопить в крові і все оберне у руїну! Пріч же сумні думки, пріч! Не проти народа я воюю, а проти гайдамак; народові ж бажаю миру і спокою, щоб він під панською рукою добув широкої освіти і прав на вільне й корисне життя для всього краю. (Здригнув і прислухається). Знову хтось сказав «добривечір»! (Іде до вікна і, заглянувши, одскакує). Що це? Ввижається мені! Чи й справді то Шмигельський?! (Підходе до вікна). Пан Шмигельський, блідний і з уха кров дзюрчить! Пане Іване. Чого ж ти... Щез!.. Це мана... Це так мені здалося...

 

ЯВА X

 

Чалий і джура.

 

Ч а л и й. Це ти в вікно заглядав?

 

Джура. Ні.

 

Чалий. Нема нікого?

 

Джура. Ба,приїхав зараз козак з хоругви пана Шмигельського.

 

Чалий. Де він? (Хутко, не діждавшись одповіді, вийшов).

 

З других дверей виходить Зося.

 

ЯВА XI

 

Зося. Джуро, що там сталось, що пан так прудко вийшов? Мені здалось, що пан Шмигельський приїхав.

 

Джура. Ш, пані, козак з його хоругви.

 

Зося. То, певно, він вернувся?

 

Джура. Не знаю.

 

Зося. Здається, йдуть! Ти не кажи, що я виходила, щоб пан не гнівавсь.

 

Джура. Слухаю, пані.

 

Зося зникає за двері.

 

ЯВА ХII

 

Ч а л и й і надвірний козак. У козака голова перев'язана.

 

Чалий. От через що я так тривожусь, цілий день душа нещастя чула! Ну, ну, далі розказуй...

 

Козак. Я певен, що всі там полягли, до одного усі. І їх там полягло багато. Коли уранці після бою до мене знов вернулося життя; то я побачив, що балка вся завалена була козачим трупом, немовби хто позвозив їх багато так навмисне. Шукав між трупом я сотника пана Шмигель-ського, але його там не було. Коли на гору вийшов, то на горі з десяток наших коней уже здихало, бо в них розпороті були їх животи, а далі паслось скілька коней, так я піймав одного і от до тебе прискакав з цією звісткою лихою.

 

Чалий. О Боже мій, яка потеря! Це Гнат, його робота, бачу... Ти знаєш місце добре?

 

Козак. Знаю.

 

Чалий. Так ти нас проведеш туди. Іди тим часом спочивай, обмий і перев'яжи свої рани. Джуро, дай йому добрий кухоль меду, скажи, щоб зараз коней трьох сідлали, і сам вертайсь сюди.

 

Джура й козак вийшли.

 

(Сава сід,ає і пише лист). Сто душ лягло на полі і з ними кращий друг! Друг, котрий підтримував всяк час мій дух, друг, що вмів розгонити найтяжчі хмари життєві, які гнітили часто мозок мій, і душу, й серце!.. О, тепер я попалю усі ліси, я виверну все гайдамацьке гніздо, я запла-тю за смерть ІПмигельського вам всім сторицею,страшно, страшно заплатю!

 

Входить джура.

 

ЯВА ХIII

 

Чалий і джура.

 

Чалий. От три листи: один, що згорнутий удвоє,— в Немирів! Другий, що край един заламаний,— у Тульчин; а третій, одкритий,— в Рубань! Птицями нехай летять всі три!

 

Джура. Тоді у нас нікого не останеться в дворі, бо Харко й Трохим пішли на слободу і досі не вернулись.

 

Чалий. Так ти на слободу йди зараз і в двір до мене поклич Кульбабу; скажи йому, щоб він узяв з собою всіх своїх товаришів, що колись були у гайдамаках. Вони мені потрібні і за послугу будуть мати добру плату. Іди ж мерщій! Л не забув, куди який послати лист?

 

Джура. Цей — в Немирів, цей — у Тульчин, а цей — у Рубань.

 

Чалий. Так.

 

Джура пішов.

 

Годі вагатись, годі!

 

Входять 3 о с я.

 

І ти не спиш ще на лихо?

 

З о с я. Яке там лихо? Я чую тривогу; скажи, що сталось? Я ні жива ні мертва!

 

Чалий. Молю тебе, не заважай мені! Сотня Шмигельськсго пропала, і я піду шукать її. Скоро збереться сюди вся близька міліція, і я виступлю зараз, по дорозі захоплю решту — і в поход!

 

З о ся. То нехай коней зараз запрягають, і я поїду у Немирів з сином, бо тут без тебе я не зостанусь.

 

Ча л и й. Я вже послав на слободу, і зараз сюди прийде Кульбаба, а з ним п'ятнадцять таких молодців, що і на сотню підуть. Для всіх роздам я списи, порох, кулі і мушкети. Це буде твоя варта. Коли ж захочеш їхать, то завтра вже поїдеш у Немирів; а варта все ж таки нехай стоїть в дворі... Іди ж, моя голубко, і спи спокійно, тебе одну я не покину! Знай, що у дворі у тебе буде п'ятнадцять добрих молодців! Іди і спи спокійно. Мені немає часу, треба ще написать ясновельможному, бо все, як бачиш, раптом перемінилось.

 

З о с я. Я слухаю тебе, і спокій мов росте в моїй душі. Прощай, мій сокіл ясний! Боже, як не хочеться з тобою розлучатись. Згадуй свою Зосю, а я щохвилини буду з тобою розмовлять, бо біля мене малий Сава! Прощай!

 

Сава. Будь здорова, моя зоре. (Цілує її).

 

Зо с я. Зайдеш же сина перехрестиш. (Вийшла).

 

ЯВА XIV

 

Сава один. пише.

 

Сава. Увесь тремтю від злості... Коли б мерщій міліція... (Пише). Кипить моя душа!.. Я не так до вас приймуся... Коли б піймавсь мені тепер сам Гнат — я і його без жалю на палю посадю! (Пише).

 

По хвилі входять тихо Гнат, Медвідь і Кравчина.

 

ЯВА XV Чалнй, Гнат, Медвідь і Кравчика.

 

Гнат. Добривечір!

 

Чалий повертається і схоплюється а крісла.

 

Здоров, здоров,пане Саво! Здалека ти нежданії гості маєш, чим будеш вітати?

 

Чалий (шука очима броню). А чим же я таких гостей привітаю... Послав мені Господь сина, буду в куми звати.

 

Гнат. Не кумувать тобі,Саво,з нами,не пить горілки та медів з преславним товариством, а заплатити перше треба за сукні та за адамашки, що ти нажив, пане Саво, з козацької ласки...

 

Чалий хоче взять шаблю. Медвідь йому дорогу заступає. Сева хоче взять рушницю, що в другім кінці стоїть,— Кравчина заступа йому дорогу.

 

Сава, нахиливши голову, хвилю мовчить.

 

Чалий. Чого ж брати мої хотять? Чи битись, чи миритись?

 

Гнат. Прийшов час, Саво, розплатитись за кривди ті, які ти нам і людям всім своїм зробив.

 

Чалий. Я лиш обороняв від кривди вашої весь край. Один проти другого ми у поле виступали, озброєні, мов лицарі на герць! Тепер же ви утрьох на мене, безоружного, напали,— цього не дозволя честь лицаря такого, як ти, Гнате! Коли вже воля Божа є на те, щоб з вами розплатився я, дозволь же і мені мою ти шаблю взяти, тоді один я проти трьох кривавий бой прийму, а Бог нехай рішить, і мертвий той нехай поляже, хто кривди більше наробив!

 

Гнат. На поєдинок ти не маєш права з нами, бо потеряв козацьку честь! За те, що кіш у Чорнім лісі наш спалив, напавши зрадою на нього; за те, що ти ловив товаришів своїх і в руки панські віддавав; за те, що церкву ти спалив,— тебе громада наша смерті присудила, і виповнить присуд громадський ми взялись... Проти громадського суду оборонятись шкода!.. Колись, хрестами помінявшись, ми перед образом дали присягу оборонять людей своїх від людської кривди і напасті; присягу ту зламав ти, брате, тепер вона тебе вбиває!

 

Всі троє обступають Чалого і проколюють його шаблями, проколовши,

 

одступають.

 

Чалий (падає). Простіть... Я смерть прийняв за рідний край... Я кров'ю змив свою вину... Прощайте. (Умирає).

 

Гнат. Прощай!.. Краще, брате,гнить тобі в землі, аніж з ляхами вкупі на наші голови козачі меча здіймать і на безчестя козачєству всьому свій лядський рід тут розмно-жати.

 

Завіса.

Сторінка 4 з 4 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 > У кінець >>

Пошук на сайті: