ЯВА VII
Входить Галя, несе сакви і пояс, на которому в піхві ніж чабанський прив'язаний.
Галя. Нате, дядечку, сакви — тут я поклала кусок сала і хліб.
Бурлака. Спасибі тобі. Що ж це матері нема так довго? (Зніма з пояса ніж і підперізується, надіва через плече сакви.) Нехай ніж зостанеться, бо по городу недобре якось з ножем ходить. (Кладе ніж на стіл.)
Галя. А хіба ви зараз-таки й підете?
Бурлака. Мені нічого тут ждать, дочко, бо вони знущаться будуть надо мною. Поїду в город, і якщо по закону не можна буде дулі піднести громаді, то подамся знову в степи — там легше жить з вовками-сіроманцями, ніж тут з темними людьми, ще дурніщі від овець, а лукаві, як сам сатана.
Галя. Дядечку, голубчику! Я .покину все, прийду до вас і буду доглядать вашу старість!
Бурлака. Золоте в тебе серце! І я рад, що воно достанеться. моєму племеннику. Живіть тут, як вам бог дасть; про себе ж дам тілько тоді звістку, коли можна буде обох вас біля себе поселить і хазяїнами зробить. Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать про ваше з Олексою щастя, надасть мені сил легше перенести все те, що зо мною може бути. Ви молоді, ваша доля попереду, а моя що? Мені не страшне ніяке горе! Досада тілько їсть мою душу, як згадаю овець, котрих поїдом їсть Михайло, а вони ще й прислужують йому. Та що маєш робить? Ет, тілько розвередиш болячку, як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матері не діждуся, а мені не хочеться з Михайлом знову побачиться.
Галя (обніна його). Мій батько, наша оборона, не здолаю свого горя! Я день і ніч буду молить бога, щоб він послав вам луччий талан на старість. О, якби ви знали, як у мене серце болить! Я рада лучче зараз умерти, ніж роз'єднаться з вами, та ще, може, й навіки!
ЯВА.VІІІ
Ті ж і Олекса, входить хутко і весело.
Олекса. Здрастуйте! О, й дядько тут! (Обніма Панаса і цілує. До Галі.) Зоре моя, чого ж ти така смутна, не ясна? Мене зовсім пустили, тепер ми будемо щасливі! Ти мовчиш? А ви, дядьку, що це, в дорогу.наче налагодилися? Я ума не приложу, що тут скоїлось?
Бурлак . Я в дорогу, а зоря твоя пояснішає, як хмара, що трошки затягнула її, одійде далі. Галю, не сумуй! От твоє щастя! (Показує на Олексу.) Живіть любенько, і мені в далекій стороні буде радісно згадать про вас. Прощайте ж! Де буду — дам звістку.
Олекса. Що ж це таке, дядьку?
Бурлака. Старшина підвів громаду зробить приговор, щоб заслать мене на Сибір, так я оце піду шукать правди, а не знайду — утечу туди, де людей нема! Мені ніколи балакать. От вам мій заповіт: поберіться на цім же тижні — я «вас благословляю. (Обнімає Олексу, а потім Галю.) Е! Ще розплачусь. (Іде до дверей.)
Двері одчиняються, і в хату входять Михаило і чоловіка п'ять з дрючками; Панас одступа трохи.
Шукають моєї погибелі! Серце чуло лихо, недурно воно щеміло!
Старшина. Тепер, голубе, тобі нікуди тікать більш! (Показує на людей з дрючками.) Й ще надворі стілько ж.
Бурлака (до старшини). Диявол ти лютий — гірш диявола! (До понятих.) Ви куди лізете? Чого вам треба? Нехай він зна, чого шука, а ви хіба знаєте? Кожний з вас і рідної дитини своєї не захистить, як оцей диявол захоче її з'їсти. Він кров вашу п'є, а вам дасть чвертку горілки, купленої на ваші ж гроші, то ви раді помагать його диявольським замірам!
Старшина. Що ви на нього дивитесь? Він всіх вас у вічі лає! Беріть його, йому найкраще місце в острозі. Накладай на нього заліза, щоб знов не втік.
Сидір Ось і путо.
Бурлака. Бідні, бідні ви люде! Темні! Хто більш усього вас любе, — того ви женете від себе. Що ж я вам зробив? Чим против вас провинився? За що ви таким соромом покриваєте мою голову на старість? За те, що вам хотів послужить? Іуди, іуди! Продаєте вашу душу і совість!
Галя (падає на шию Бурлаці і ридає). Дядечку, голубчику, сиротами нас покидаєш…
Старшина. Що ви слухаєте його теревені! Сидоре, накладай на нього заліза!
Бурлака (здригнув, мов гадина полізла за пазуху, а потім до старшини). Згнущайся, згнущайся! Тепер твоя сила!
Сидір наклада заліза.
(До понятих.) Будьте ж ви тричі прокляті! Весь гріх на ваші голови ляже!
Старшина (придивляється, як путо надіто). Поверни замок у той бік — ногу буде мулять.
Олекса. Дядьку, Михайло Михайловичу, господин старшина! Змилуйтесь, не згнущайтесь над дядьком. Пустіть його; він не втіче! Що хочете, зроблю для вас: два годи буду наймитом без жодної заплати.
Бурлака. Олексо, не проси його, смердючого, розбійника! Не варт він того, щоб до нього й балакать, а не то просить таку гадину!
Старшина. То ти ще й тепер будеш лаяться? Безштанько, голодранець! На ж тобі! (Б'є Бурлаку в лице.)
Бурлака. О-о-о! (Хвата з столу ніж.) Так здихай же, пекельна душа! (Кидається на старшину.)
Галя (переступа йому дорогу). Дядьку, не занапастіть себе!
Старщина. Візьміть його, розбійника!
Бурлака хвата його за барки.
Рятуйте!
Писар (вбігає торопко). Михайло Михайлович! Приїхав ісправник і непремєнний член, волость запечатали…
Бурлака (випускає старшину, кида ніж). Впору приїхали! Не допустив мене господь многомилостивий до великого гріха!
Старшина стоїть як громом прибитий.
Завіса.
1883. Єлисаветград