Писар. Тепер розібрав. Здихаться? У городі є у нас один чоловік, Казюкою прозивається, так той тілько й порадить, як здихаться.
Старшина. Як самі не придумаємо, то й до Казюки вдаримося, — я Казюку й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самі поміркуємо. Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцімто він покрав мої коні на тім тижні. Мені здається, що Галя від нього відцурається, як почує, що він злодій. Та цього мало. Чи не можна його в москалі віддать? Бо з кіньми справи не виграєм. Ну лишень розкиньте розумом!
Писар. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.
Старшина. Мати-вдова і три сестри.
Писар (шукає по списку). Один син.
Старшина. Мати вийшла заміж та живуть при вітчимові.
Писар (ударив по списку). Ой, постойте, — можна.
Старшина. Чи єсть же таке діло, щоб воно було невозможно? Хіба ми сьогоднішні? Ну, кажіть, як?
Писар. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при ній, а Олекса Жупаненко особо остався — одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так і по списку показано.
Старшина (цілує писаря). Голова!
Писар. Постривайте, а як по справці скажеться…
Старшина. То друга річ, нехай оказується, а тим часом не буде мішать.
Писар. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалується?
Старшина. Куди їй к бісу жалуваться! Та ми її охолодну запрем на той час, поки приймуть Олексу; а мені би Галя побачила, що Олекса в москалі пішов, то вона моя.
Писар. Як так, то й так! Значить, підженем свою полізу. Глядіть же: дві сотні з баришів і могорич! А тим часом аайте здорові, я піду до Гершка, там ще щоти зоставив, треба кінчать.
Старшина. Я вже знаю, які то щоти, лучче б ви їх не кінчали, бо ще рано, може трапиться яке діло, а як щоти скінчите, то…
Пиcap. Я свою степень понімаю! От тілько статистіка мені в печінках сидить — та нічого, не ударим в грязь лицем: таку статистіку підведем, що тілько руками становий розведе. (Виходить.)
ЯВА VI
Старшина (один). От і хороший чоловік, тілько торка багато! А голова золота! Ну, здається, діло іде на лад! Коли б мені тілько це діло виграть — годі! Буду в церкві щопразника отаку свічку ставить!.. О, здається, це Сидір іде. Так, він, і Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспівать.
ЯВА VII
Сидір і Олекса.
Сидір. Так, так, голубчику! Нічого тут крутить і сюди і туди, у на то свідки, що ти коней віддав злодіям!
Олекса Та бога ви побійтеся, я вам десять свідків подам, що як у старшини коней покрадено, я був аж у Висці, на весіллі, там і ночував, там і на другий день зостався і тілько в обід третього дня приїхав.
Старшина. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звістку, що злодій піймався і на тебе показав.
Олекса. А щоб він катові на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни і мій дядько Панас був старшиною, як і ви, а що тепер зубожіли, то це не порок, може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку біду накликаєте на мене.
Старшина. Бач, у дядька пішов! Дуже цікавий! Гляди, щоб і тобі, як і дядькові, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твій дядько — бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.
Олекса. Дай боже всім такого розуму.
Сидір. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.
Старшина. А вийди, Сидоре, в сіни, я з ним побалакаю. То він тебе соромиться!
Сидір виходить.
Чуєш, парубче, я тобі і коні подарую, і діла ніякого не заведу, і ще дам сто карбованців… тілько відсахнись ти від Галі Королівни — я її сватаю! Іди куди в найми, скажи, що кохаєш другу — одкинься від неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе і в острог посадю, і в москалі віддам — все одно пропадеш.
Олекса. Так ось воно що! Ви б так і казали: це ви купуєте у мене мою дівчину? Ні, дядьку, бідний я, правда, і сто карбованців гроші, але я повісився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублів для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Ні, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите — то й випустите. А в москалі піду, то не по вашій волі, а так, значить, слід, тепер усі ідуть. Тілько мені писав дядько Панас, що я вільготний…
Старшина. Я тобі покажу вільготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалі віддам, то ще й різками випорю, волосним судом. Сидоре! Візьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зіллячко!
Сидір. Іди.
Олекса. Гріх вам буде, дядько! Я всім людям розкажу, за віщо ви надо мною згнущаєтесь.
Старшина. Посади його та поклич писаря.
Сидір. Та онде й він, і Гершко біжать сюди обидва.
Сидір з Олексою виходять.
ЯВА VIII
Старшина (дивиться у вікно). Диви, й справді, неначе їх хто в потилицю турлить, — біжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопіт—розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа…
ЯВА IX
Гершко і писар разом в двері вскочили і застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.
Писар (в дверях). Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тілько, бо ти захакався, як собака.
Гершко. Не журіться за мене, глядіть, щоб самі не впали!
Старшина. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понімаете!
Писар (підходе). Всеконечно понімаю! Ето не ваша, а моя печаль!
Старшина. Що ви там натворили?
Писар. Все як слід. Постойте, я вам по порядку. Тілько що я випив послідню чарку і закусив хваршированою щукою, у нього славна щука…
Старшина. Та кажіть вже: чи ви побились, чи що?
Писар. Боже сохрани! Вот (цілує жида), значить, мир і любов! А тілько дело важное єсть. Гершку, повествуй!
Гершко. Пам'ятаєте, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?
Старшина. То бий вас сила божа, які полохливі! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де він! Кажіть толком — що там трапилось?
Гершко. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тілько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидір гвалтував, що він коней ваших покрав; і той Панас сюди збирається. Я затим і прибіг, щоб вам сказать.
Старшина. Та ні, то не він! Де йому тут узяться? То тебе лякали.
Гершко. Він! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу — загнав його по саму колодочку.
Писар. Верно, как статистіка!
ЯВА X
Входить Бурлака, в постолах, в свиті, з торбою за плечима і з чабанською гирлигою в руках. Писар присіда біля столу, жид задом крадеться за двері і щеза.
Бурлака. Здрастуйте вам. Не пізнали?
Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). Ба ні, пізнав. Давно прийшов?
Бурлака. Та оце тілько що ввійшов в село! Як же ти поживаєш, Михайло? (Іде до нього, хоче почоломкаться.)
Старшина. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак), то треба й говорить якось іначе.
Бурлака (трохи одступа назад). Це так товарища стрічаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув від людей, що ви стали великий, пан, що до вас ні приступу тепер, та і не вірив, аж воно і справді так. Вибачайте ще раз.
Старшина. Яке мені діло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стійло. Чого тобі треба?
Бурлака. Бачите, я йшов додому спочивать, на старість надоїло мені між чужими людьми тиняться. Сивіть почав, і ні до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племенник — Олекса Жупаненко, — думав у нього доживать старість. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а мені й кажуть, що його тільки що заарештовано. Так я й додому не заходив; розпитав, хто старшина, зараз і сюди — думаю собі: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажіть мені, будь ласка: за віщо ж хлопця посаджено під арешт?
Старшина. А ти що мені? Начальник, чи як, що я тобі буду розказувать, за віщо кого в холодну посадю?!
Бурлака. Ба ні! Ви мені начальник, а всякий начальник повинен заступаться за правду і кожному мирянину давать і пораду, і одповідь на його питання!
Старшина. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тілько за цим прийшов? Мені ніколи, іди собі з богом!