висватать, а та йому гарбуза піднесла, і то він так мститься. Він вас усіх заставе робить на нього, як ви будете
мовчать!
Дід. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидір Кавун
та писар орудують всім. Котрі багатшенькі, тягнуть за ними. От хоч би й з наділами: хто не мав сили—поприбирали у наділи до себе, а тепер ніяк не відтягаємо. Поки діти були малі, то й я свої наділи віддав, — аби виплачували; а тепер діти підросли, став требувать назад, — кажуть, ніби я продав, ще й документи якісь показують.
Бурлака. То це, виходить, підлоги.
Дід. А підлоги.
Бурлака. Так чого ж ви дивитеся? Сход має право повертать усі наділи тим, кому вони належать.
Дід. А так, так!
Бурлака. От сьогодні виберемо щотчиків, пощитаємо його. Як я розібрав діло, то він багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже. А там і до наділів доберемось.
Дід. Та це правда.
Петро. Ні, братці, не так нам Михайло допік, щоб і тепер йому мовчать! Аби був чоловік, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звісно, ми люде темні, а він з писарем і робе, що схоче.
Микола. А що ти йому зробиш? Базікаєш тілько!
Дід. Він скрізь руку має, а ми що?
Петро. Одсохне йому та рука, як Опанас візьметься.
Микола. Там уже побачимо.
Петро. Та й побачимо! Треба, братці, тілько за Панасом тягти, а як підемо урозтіч, — нічого не вийде.
Павло. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика прикусиш.
Микола. Бо й прикусе!
Петро. Аби ти не прикусив, а я не з тих.
Микола. Та то ти сміливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те заспіваєш.
Петро. У холодну! Дзуски! Короткі руки! Хто ж поведе? Хіба ти, може?
Микола. Як звелять, то й я поведу.
Петро. Знаєш, що я тобі скажу?
Микола. А що?
Петро. Та то…
Микола. Кажи ж, що?
Бурлака. Постойте, братці. За віщо ви сваритеся? Ви старшину вибрали, ви його й змінить можете. Тілько ж як ви будете свариться, то нічого не вдієте. Це йому буде ковінька на руку.
Павло. Хто ж тобі казав, що всі хочуть старшину скинуть.
Сидір. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?
Павло. І ти будеш такий самий.
Бурлака. От бач, уже й знайшлися ті, що з однії миски сьорбають! Нехай і тебе виберуть, нехай і цей самий буде, але ж подумайте: де він того добра набрав? Хіба не чули, що вчора балакали, як старшина на громадські гроші купує хліб через жида? Силою хоче від парубка дівчину взять, згнущається над усіма, — це гірше султана!
3-й чоловік. Та не гомоніть-бо так голосно, он старшина стоїть у вікні, ще почує.
Петро. Нехай слуха, коли вуха має! Вони замотали більше двох тисяч оброчних, а з нас шкуру деруть!
3-й чоловік. Та цитьте, бо почує.
ЯВА VII
Громада стає купками, купками іде і розмова. На однім місці сцени.
Дід (балака до тих людей, з котрими виходить). Та вже ти мені що хочеш кажи, а наділи треба повертати тим, що в уставну грамоту записані!
З гурту. Так це так: сьогодня я не можу оплачувать і віддам вам наділ, а через яке врем'я знову вертай.
Павло (підходить). Дід через те так кажуть, що їх син покинув наділ та й пішов з села; мені той наділ накинули, як ще земля була дешева, і я за нього платив літ сім, а тепер син вернувся, земля подорожчала — вертай йому наділ!
Дід. Не тілько мій син, багато є таких! Що ж їм, без землі зоставаться, по-твойому, чи що?
Павло. Про мене, нехай їм дають землю, а я наділа не віддам.
Дід. Як присудять, то віддаси!
На другім місці сцени.
2-й чоловік (до 3-го, котрий одійшов від Петра і підійшов до 2-го чоловіка). Воно, я тобі скажу, як придивиться гарненько, то виходить Петрова правда. Аби б тілько Опанас взявся.
3-й чоловік. Та й я так кажу, тілько на бісового батька так репетувать, почує ще, то поки там що, а в холодну запре, от тобі й справа.
4-й чоловік. Як вовка бояться, то й в ліс не ходить! З гурту. Та ти сміливий щось!
Ті, що слухають, регочуть. На переді кону.
Петро (до 3-го чоловіка). Чого ти боїшся? Ну, почує, так що? Адже ми по закону!
Чоловік розводить руками і йде до чоловіків 1-го, 2-го і 4-го.
Микола (до Петра). Терпіть не можу, як воно розпустить пащеку! Хоч би від себе, а то, мабуть, Опанас навчив. Випив та й верзеш.
Петро. Брешеш! Я стілько ж випив, як і ти! А по-твойому як? Лучче мовчать? Нехай мотають, нехай обдирають — еге?
Микола. А чим же ти докажеш?
Петро. Чим? Як чим? Та тим…
Микола. От бач, що й сам не тямиш, що балакаєш.
Петро. Опанас докаже!
Микола. Що ти мені Опанасом тикаєш! Опанас позавчора тілько прийшов і вже він розумніший за всіх став.
На ганку показуються старшина з писарем і слухають.
Петро. Бо й розумніший, де ж тобі до нього! От почуєш, то тоді і язика прикусиш.
Микола. Почуєм!
Петро. Забрали громадські гроші, поклали у кишені, а ми мовчи?! Ти, мабуть, поділився з ними, що мої речі не до душі тобі?
Микола. Я знаю, що ти в холодній сьогодня посидиш, і Опанас тобі не поможе.
Петро. Не діждуть! Вони мошенники, а я нічого не замотав, та ще й у холодну!
ЯВА VIII
Старшина (з писарем виступаючи вперед). Здрастуйте, з празником будьте здорові!
Всі затихли і повертаються до волосного будинку. Дехто одказує: «Спасибі! Будьте й ви здорові!»
Сьогодня, мабуть, сходу не буде, бо багато п'яних. От зараз первого Петра візьміть і посадіть у холодну, йому дуже жарко!
Бурлака (виступаючи вперед). А за віщо ж то його і в холодну брать?
Старшина. А тобі яке діло? Ти чого сюда прийшов?
Бурлака. На сход.
Старшина. Яке ти право маєш мішаться не в своє діло? Знай свою отару!
Бурлака. Я свою отару знаю, і доглядаю, і обороняю, а ви свою ні за що маєте!
Старшина. Не смій зо мною так балакать!
Бурлака. Вибачайте, господин старшина, що я вам скажу: і ви не смієте зо мною так балакать! Хіба це я погане що-небудь кажу. Я питаю вас, за що чоловіка в холодну садовить?
Старшина. А ти що таке? Ти прийшов сюди мене вчить? Ти не маєш права на сході бути, який ти хазяїн, ти чабан!
Бурлака. Ви не кричіть, бо й я вмію кричать. Ви не лякайте мене — я ляканий! Я знаю, що вам не хотілось би мене отут бачить!
Старшина. Нам не треба пройдисвітів. Ходив цілий вік біля овець, то й ходи, а на сході зась!
Бурлака. Михайло Михайлович, глядіть, щоб я вам чого-небудь не сказав!
Старшина. Іди, кажу, звідсіль!
Бурлака. Наше одно село волость составля, то на сході всякий хазяїн має право голосу.
Старшина. О! Ти дуже розумний! Грамотій. Жалуйся на мене, що я тебе вигнав з сходу, а тим часом геть звідціля!
Бурлака. Знаєте, що я вам посовітую: ви всіх їх повиганяйте та вдвох з писарем і рішайте діла. А поки вони будуть, буду і я. Я такий же хазяїн, як і вони.
Старшина. Такий, та не такий!..
Бурлака. Через що ж то так? В мене є і хата, і наділ є, і оплати я всі віддав.
Старшина. І оплати всі віддав, та й іди тепер, звідкіля прийшов. От що! (До писаря.) Прочитайте йому той закон, що ви мені показували.
Писар хутко іде в волость.
А тим часом візьміть Петра у холодну, щоб п'яну пащеку не розпускав!
Микола. Ходім, Петре, я вже бачу, що ти доказав!
Петро. Не гавкай, щоб і ти не завив.
Писар (виносить книгу і дає Бурлаці). Прочитай 71-ю о волосних сходах.
Бурлака (бере книгу і, розгорнувши, віддає назад). Подивись сам у цю книгу! Мабуть, ви всі діла рішаєте по цій книзі?
Писар (хапа книгу і читає ніби про себе). «Собрание отборных песен.» (Ні в тих ні в сих, вертить книгу в руках.) Чи не штука! Оддав дякові, вмісто цієї книги, закон. Одинаковий перепльот!
Старшина. Що це?
Писар (виходить). Статистіка зовсім голову заморочила.
Старшина (кричить йому вслід). Давайте цинкуляр!
Бурлака. От бачите, у вас і закона нема при волості.
Старшина (сердито). Іди звідціля, кажу тобі! А то ти договоришся, що я тебе по 38-й!
Бурлака. Ні, не піду. Вам би хотілось, щоб і я, як другі, мовчав? Та цього не буде! (До громади.) От, люде добрі, яка річ: у нас по волосних книгах є гроші, а в наличності їх нема! Я це докажу! Господин старшина знає, де гроші, та тілько не хоче, щоб ви знали.
Старшина. Так ти мене злодієм робиш?
Бурлака. Ні, не я вас роблю злодієм, ви уже самі зробили себе злодієм. Зберіть щотчиків, нехай пощитають волость!
Старшина (до громади). Хто дума, що я злодій?
Петро (підніма руку вгору). Я!
Старшина. Хто сказав «я»? Петро! (Сердито.) Візьміть його у холодну зараз, — він п'яний!