Бурлака. Ні, я тобі заткну! Украв громадські гроші Е та й баришуєш з жидом; підлогом хотів парубка віддать у москалі, щоб жениться на його дівчині; підлогом наділи у людей поодбирав; підлогом хочеш і мене запакувать, та ще й рота затикаєш? А не діждеш ти, фойднику всесвітній, щоб я мовчав!
Старшина (до провожатого). Бери його, це твій ареш|тант, і веди в холодну, а то я тебе запру!
Провожатий хоче брать.
Бурлака. Не зачіпай, дурню! Він бреше. Ти бачиш, І' я осьде у волості стою і не втікаю ні від тебе, ні від нього, нехай сам бере, як йому треба! (Підступа до старшини, .а той відходить до писарського стола.)
Писар ні в сих ні в тих.
Чого ж ти тікаєш від мене? Я хочу тобі подякувати за твій приговор!
Старшина (перелякано). Чого тобі треба?.. Не лізь! Омельян Григорович, де ви у бісового батька? Він тут задавить мене!.. Пишіть протокол!
Писар. Де два б'ються, третій не мішайся.
Бурлака (припер старшину до столу). Злодюга, де твоя честь? У!! (Неначе хотів кинуться на нього, та опам'ятався.) Тьфу! Смердючий, рук паскудить не хочу! (Відходить.) В Сибір! За що ж? Я не вкрав, не вбив, кривди нікому не зробив; хотів овець оборонить від вовка, а вони самі йому в зуби лізуть! Пропадайте ж, коли так! (До старшини.) Пам'ятай, Михайло, що буде каяття — не буде вороття, і з Сибіру є сюди шлях!.. (Виходить.)
Завіса.
ДІЯ П'ЯТА
У Галі в хаті.
ЯВА І
Галя (сидить за столом замислившись). Нещасна моя Доля! От уже друга неділя, як Олексу приняли у москалі, а дядько Панас пішов з села і вістки не подає. Мати сердяться, щодня силують, щоб ішла за противного, осоружного старшину. Що його робить у світі божому, і сама не знаю.
Зеленая ліщинонько,
Чом не гориш, та все куришся,
Гей, молодая та дівчинонько,
Чого плачеш, чого журишся?
Ой якби я суха була,
Я б горіла — не курилася,
Ой коли б знала, що за ним буду,
То не плакала й не журилася.
І не плакала б, і не журилася.
А як його не вернуть, а мене присилують вийти за старого Михайла, сама собі смерть заподію.
ЯВА II
Олена (входить). Добривечір, сестричко!
Галя (сполохнувшись). Ох, як ти мене злякала! Ну тебе!
Олена. Ото, яка-бо ти стала полохлива! А все через те, що журишся. Ти вже й на себе не похожа. Не журися, сестро, бог милостивий, Олекса вернеться: мати казали, що якусь бумагу дядько Панас подав, і началник обіщав відпустить Олексу зовсім.
Галя. А мати коли бачили дядька Панаса?
Олена. Та вже, мабуть, днів п'ять, як вони приїхали з города.
Галя. Чом же й досі ти не забігла до мене? Розкажи ж, сестро, що мати казали, чи бачили Олексу?
Олена. Та я за тим же й забігала, щоб розказать. Я сама тілько вчора прийшла від Шуляка — була коло машини. Оце зараз іду до Палажки, щоб віддала хліб, — вона у нас позичала, — а мати ждуть сьогодня Олексу кажуть, що безпремінно буде. Вони, ненько, цілий сувій полотна віддали якомусь писареві, щоб скоріще Олексу пустили. Обіщав, що в п'ятницю, цебто сьогодня, Олекса вернеться.
Галя. Дай боже! Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всі громадяне судили у волості!
Олена. Ох, чула! Бодай не казать! Вітчим казали, що дядька Панаса засудять кудись далеко.
Галя. За віщо ж?
Олена. Не знаю.
Галя. І ні один не заступився?
Олена. Заступався, кажуть, Петро, боже, як заступався, і ще дехто; так Петра кудись послали, а сьогодня сход; оце зараз пішов вітчим туди. Прощай, сестро, мені ніколи.
Галя. Посидь трошки, матері нема, пішли до Савчука на той бік, а мені важко одній сидіть, аж плакать хочеться.
Олена. З радістю посиділа б, та нема часу. Якщо Олекса прийде сьогодня, то я дам тобі звістку.
Галя. Скажеш йому, щоб до мене зайшов, мені якось ніяково іти до вас.
Олена. Добре. Він тебе визве, як перше викликав! Прощай! (Виходить.)
ЯВА III
Галя (одна). Бідний дядько Панас! Вони за всіма оступаються, а всі проти них! А може, єсть такі, що жаліють, але що з того: тут він тебе жаліє, а тут же біда трапилась, не посміє голосу одвести, щоб зарятувать чим! (Мовчить.) Ох, як важко на душі! Дядько Панас був мені і Олексі замість рідного батька, а скілько він помагав і другим?! От тобі дяка яка! Коли б йому звістку подать про те, що тут без нього сталось, може б, він сюди не вертався?:. (Мовчить.) Яле тепер мені з Олексою щастя буде, коли такого чоловіка, що замість рідного батька був, запакують… і запакують, певне, через мене!.. Господи! Не допусти дядькові Панасові попастись в руки ворогам його! Тілько подумаю про це, то зараз за серце вхопить, мов гадина коло нього обів'ється! Нудно ж мені тепер отут в селі сидіть, покинула б все і пішла б світ за очі, якби не мати!
Ой глибокий колодязю,
Золотиї ключі,
А вже ж мені докучило,
В світі горюючи.
ЯВА IV
Входить Бурлака і слуха послідні слова пісні.
Бурлака. Чого тобі, дочко, горювать? Твоя доля ще не вмерла!
Галя (здригнувши, обертається). Дядько! (Кидається йому на шию і цілує.) Батьку мій ріднесенький!
Бурлака. Годі, дочко, годі, заспокойся!
Галя (усміхається і сльози утира). Як мені радісно і як мені тяжко, що ви прийшли!
Бурлака. Чого ж так: і радісно, і тяжко?
Галя. Ви ще не знаєте, що тут…
Бурлака. Знаю вже. Я давненько прийшов в село, та декуди заходив і де про що довідався. Старшина хоче здихатися мене. Вже скілько днів поїть громаду, щоб зробили приговор вислать мене в Сибір. Сьогодня й я його бачив у волості, він хотів арештувать мене, та побоявся силою лізти, бо нікого у волості, як на те, не було. У мене в голові миттю пронеслась думка там же задавить його, анафему, і вже підступив до нього, всередині аж трусилось, і в голові почало шуміть. Якби ще одна хвилина, одна ураза — і закипіло б отут. (Показує на груди.) І зробив би те, що тілько думкою пронеслось в голові; але він так злякався і таким гидким мені здався, що я тілько плюнув йому межи очі та й пішов. Там сход збирається. Заходив оце до Петра, — дома нема, кажуть, кудись послали. Тепер не буде кому і заступиться. Важко мені, дочко, на душі, гріха боюся, а без гріха не обійдеться, бо мене всього вогнем палить, як я подумаю, яку неправду хочуть дурні вівці зробить! Просив Семена, щоб прийшов сказать, що там громада зробе. Якщо приговорять, — то, щоб не лізти гріхові в вічі, я зараз-таки вп'ять змандрую. Поїду знов у город, там найшов доброго чоловічка, він порадить, як і що робить. І зайшов тілько для того, щоб тебе побачить і розказать тобі, що Олексу не сьогодні-завтра вернуть. Я доказав, що його підлогом одрізнено від матері і показано одинцем. Недовго воювать старшині, скоро повинен приїхать на слідство непремінний член.
Галя. Тяжко бачить, що ви нам щастя готуєте, а собі напасть накликаєте. Не радісно мені тепер і Олексу бачить, коли вас на старість зашлють в чужий далекий край.
Бурлака. Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що б ти сказала, якби чоловік топився, а я кинувся рятувать його та й сам потонув? «Божа воля», — сказала б. Отже, й тут так. Я потону, а ти і Олекса будете жить. На безталанні одного виростає щастя другого! Все од бога! Та ще поборемося, може, ще й не потону. Не журися, будь розумна, люби, Олексу по-прежньому, то й будете щасливі, а я свій вік прожив горюючи — мені однаково. А мати де?
Галя. Та пішли на той бік, вже скоро повинні б і прийти. Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б?
Бурлака. Хотілось дуже їсти, та й перехотілось спересердя.
ЯВА V
Семен входить.
Бурлака. Ну що?
Семен. І не розбереш, такий гвалт. Більша половина так іде, щоб підписать приговор, і вже пішли у волость.
Бурлака. Продають! (До Галі.) Якщо є лишній хліб, то дай мені на дорогу та знайди мої сакви і пояс, що я зоставив у вас, як їхав у город.
Галя. Зараз, дядечку, сакви й пояс, здається, в комору мати поклали. (Виходить).
Бурлака. А ти, Семене, біжи зараз запрягай коней та повезеш мене у город. Я зараз до тебе зайду.
Семен. Я скоро справлюся, а ти не барись. (Виходить.)
ЯВА VI
Бурлака (один, довго мовчить). От тобі й дожив віка меж своїми людьми! Ріс, у степу, старіти став у степу, в степу й помру! Важко на серці! Один, скрізь один! Чудно склалась моя доля! Чи воно без талану чоловік уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже стара голово, де прихилишся? У Крим… Знов перекопські степи… Там всякий кущ і камінець буде нагадувать молодість, що марно, марно пройшла!.. Ох! Що, де я? Ще розкисну чого доброго! Якось так гидко на душі, і ніби аж плакать хочеться, цього ще ніколи не було.