Роман. Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
Копач. Ні! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що завгодно. Хочеш — комедію, а хочеш — прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш гроші мать?
Роман. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
Копач. Оце! Яке ти сказав слово — украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай… Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.
Роман. То яка-небудь комерція, чи що?
Копач. Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п'ятдесят, — тобі повірять, — і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само провідєніє мені цей путь указує.
Роман. Може, фальшивих?
Копач. А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
Роман. Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.
Копач. То все нічого не доказує. Іщіте — і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра — міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду гроші — годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать, все одно гроші, я за год напишу стілько, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба открить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо — все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік… Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те вїзьми — які предмети: скала… та яка скала? Прямо шапка;
балка так і балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висічені оскардами; один показує на восток, другий — на запад; і посередині в землі одкопав кам'яну фигуру чоловіка, робота чудова, тож оскардами висічена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш і тоді зразу згодишся. Я тебе люблю і хочу з тобою попробовать щастя.
Роман. Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тілько щоб батько не знав.
Копач. Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червонців бочонків п'ять, тоді тілько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит — велике діло!
Входять Параска і Мотря.
Поговоримо потім. Здравствуйте, Івановна!
ЯВА V
Ті ж.Параска і Мотря.
Параска. Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волів?
Роман. Та забалакався, я зараз повечеряю та й піду.
Копач. А ви ще не вечеряли? Це добре діло, бо й я не вечеряв.
Параска. То ідіть же у ту хату, там вечеря стоїть на столі.
Копач. Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потім ти до волів, а я в клуню на солому, можна?
Параска. А чому ні — спочивайте з богом.
Копач. Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав — встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув… Хе-хе-хе! (Вийшов.)
Роман. Скажете, мамо, батькові, що тут приїздив жид і сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обідню пору з грішми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)
ЯВА VI
Параска і Мотря.
Параска. Добре. Іди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.
Мотря пішла.
І що це старий задумав? Щось тут є, а що — не розберу. То не хотів у церкву коней давать, а то і сам поїхав, і цілу обідню стояв навколішках; то не хотів Мотрю сватать за Романа, то посватав; ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радіє чогось, веселий такий. І куди вони оце поїхали? Чи він кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було. Аж страшно мені робиться од цих приборів, і слова тобі не скаже, що задумає робить…
Мотря вносе вечерю і ставить на столі, між іншими пляшками з горілкою, пироги і сметана.
Мотря. Хто це до нас сьогодня приїде?
Параска. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать;
доволі того, що він був веселий і згодився на ваше весілля. А сірники є?
Мотря. Є!
Параска. Ходім же.
Одчиняють двері, з другої хати виходять Копач і Роман.
Копач. Спасибі за вечерю! Тепер залізу на солому, як у пуховики.
Виходять; на кону яке врем'я пусто.
ЯВА VII
Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.
Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.
Савка. Ходім удвох.
Герасим. От тобі й маєш!.. А хто ж буде біля грошей?
Савка. Хіба ж їх хто візьме тут?
Герасим. Е, куме, на гріх майстера нема! Краще я тут посидю — береженого і бог береже.
Савка. І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)
ЯВА VIII
Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.
Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось — хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, — потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили — дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї — гроші… всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок — жид зашамотався, бере мішок, не дає…
«Давай гроші», — каже. Слово за слово, а тут — третій;
я тоді йому тиць замість п'ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.
Входе Параска.
ЯВА IX
Герасим і Параска.
Параска (тихо). Старий!
Герасим. Ой! (Кида свиту на мішок і заступа мішок спиною.) Ти чого, навіжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!
Параска. Та не гвалтуй, божевільний! Я зараз піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі зараз сказать, бо щоб після гірше не вийшло.
Герасим. Яке там діло?
Параска. Жид прибігав до тебе…
Герасим. Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?
Параска. Та з якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
Герасим. Тьфу!! Ну?
Параска. Казав, щоб ти був в обідню пору у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.
Герасим (ненароком глянув на мішок). Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
Параска. Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!
Герасим (несамовито підступи до неї). Я тебе попитаю! Я тобі покажу… я… я… тебе уб'ю… Я тебе задавлю, коли будеш лізти у вічі! Геть пішла!
Параска одступає за двері.
Параска. Тю, тю! Одсахнись… Єй-богу, з ним якась причина, — треба бути насторожі. (Вийшла.)
ЯВА Х
Герасим, а потім Савка.
Герасим. От цікаве бісове насіння, так і .загляда, а жидом перелякала на смерть… Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть світ отнесу йому гроші, переплатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.
Входе Савка.
Савка. Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та, поки глуха північ, я собі піду.
Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.
Савка. Ні, так не буде, я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.
Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.
Савка. Куме!.. Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав в руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди. (Виймо, ніж з-за халяви.) Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.
Герасим (виймо, з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тілько, знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа.) Це я для дороги мав… здіймайте лиш свиту, закривайте вікно, та будемо ділиться…
Закривають вікна свитами.
Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться…. а коли ви так боїтесь, то беріть собі, бог з вами.
Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка.)
Герасим. То вам п'ять тисяч?
Савка. Десять… десять… кажу вам, десять… не розпалюйте мене!
Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять… (Набік.) Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляди.) Оце одна, а це друга, а це третя…
Савка. Стривайте… куме, гляньте…
Герасим.А що?
Савка. Та це не гроші, це чистісенька бумага.