Ця невдача переконала Конецпольського, що йому доведеться брати запорожців затяжною облогою, а тим часом од короля надійшов наказ — хутчій кінчати з козаками, бо мала бути війна зі шведами. Тому коронний гетьман сам послав гінців до запорожців із тим, щоб там готували умови про примирення. І після тривалих нарад, суперечок та докорів з обох боків між козаками й поляками була складена угода про те, щоб козаки зовсім не ходили на море, жили тільки на королівських, а не на панських землях і мали б реєстр, куди б записалося лише 6000 козаків.
МИХАЙЛО ДОРОШЕНКО
Не задоволені Жмайлом та угодою з поляками, запорожці обрали гетьманом Михайла Дорошенка, діда славнозвісного Петра Дорошенка, і той заспокоїв і розважив козацтво, сказавши, що під час війни із шведами король однаково запрошуватиме на службу всіх козаків, а через те, мовляв, вимога про реєстр не має ніякої ваги.
Війною поляків із козаками одразу ж скористалися татари; і кримський хан Махмут-Гірей, той самий, що мав подати допомогу запорожцям у битві з Конецпольським, на початку року 1626-го з ордою наскочив на Поділля й сягнув, забираючи людей у неволю, аж до Галичини; під осінь прийшов на Україну й Нуреддин-султан і, наблизившись із величезним військом до Білої Церкви, став там табором, розіславши в усі боки свої загони.
Обороняти Україну не було кому, бо поляки й городові козаки саме вирушили на північ битися із шведами, запорожці ж нічого не знали про татарські наскоки, бо вороги рухалися не через Запорожжя, а з Буджака. Коли звістка про напад татар надійшла на Січ, Дорошенко вмить виступив із військом та, перетявши всі шляхи на південь, повернув на зруйновану й спалену Україну і там, наскочивши на головний татарський табір, ущент розгромив орду й, загнавши решту в річку Рось, потопив її у воді. В цьому славному бойовищі гетьман бився, як простий козак, і своїм власним списом простромив вісім татар.
Визволивши під Білою Церквою кілька десятків тисяч люду, який татари зібрали вже з усіх околиць, щоб гнати до Криму, Дорошенко наказав козакам винищувати дрібні ворожі загони й невдовзі забезпечив спокій усій Україні.
Упоравшись із нападниками, Дорошенко послав королеві чимало значних бранців, десять татарських корогов та бунчук і просив вернути козакам їхні стародавні права. Ухиляючись од певної відповіді, король звелів гетьманові скликати всіх реєстровців, які ще не вирушили походом на північ, та зібрати 2000 козаків поверх записаних у реєстрі й негайно вести те військо на битву із шведами. Тільки Дорошенко, пам'ятаючи королівську віддяку Сагайдачному, не скорився тому наказові й надіслав таку відповідь, що він, мовляв, не може лишити Україну не захищену від нападів орди та й не під силу йому змусити козаків служити польській короні, коли над ними чинять усілякі утиски й забороняють їм ходити на Чорне море, без чого вони дуже збідніли.
І справді Військо Запорозьке мало свої клопоти й турботи. Турецький султан, скориставшись ослабленням козаччини в 1625 та 1626 роках через війну з поляками, звелів одбудувати заново й розширити місто Аслам-Кермень на острові Тавань та заступив запорожцям шлях до моря. Січовики цього не стерпіли й на своїй раді ухвалили іти походом на Аслам-Кермень. Року 1628-го Дорошенко вирушив із запорожцями до того міста й Дніпром, і степом, оточив його з усіх боків і, добувши штурмом, вирізав там до ноги всіх турків. Потім, зруйнувавши ту фортецю та забравши чимало зброї й кілька десятків гармат, гетьман повернувся з пішим і комонним військом на Січ, а запорожці, що були на чайках, прямо з Тавані випливли в море й пограбували турецькі береги біля Бургаса.
У той час у Криму між татарами зчинився заколот: хан кримської орди Шагін-Гірей, брат Махмута, який зрадив Жмайла, воював із мурзою Буджацької орди Кантеміром і був на Буджаку розбитий; коли ж він із рештою війська повернувся в Крим, то султан турецький скинув його із ханства, й Кантемір зі своєю ордою вдерся в кримські володіння. Тоді Шагін-Гірей звернувся до запорожців за підмогою, обіцяючи за підтримку коштовні дарунки всьому товариству.
Козаки охоче згодилися разом із татарами бити татар і того ж 1628 року вирушили на чолі з Дорошенком у Крим. Кантемір уже встиг на той час загнати Шагін-Гірея до Бахчисарая і там тримав його в облозі. Дорошенко, здобувши Перекоп, поквапився визволити хана. Але назустріч козакам Кантемір вислав велике військо, і десь біля річки Салгиру спалахнула битва. Нелегко довелося запорожцям: сам гетьман, що знову бився, як простий козак, загинув у бою; проте січовики розгромили татар так, що вони з пораненим Кантеміром мусили тікати на Карасубазар у Кримські гори. Козаки стали їх переслідувати й кілька разів ще билися з ними, і хоча під час тих сутичок запорожці втратили тисячу чоловік свого товариства, але ж Кантеміра відтиснули аж за Кафу, а Шагін-Гірея визволили з облоги.
Затримавшись у Криму, доки хан набрав собі військо, козаки повернулися на Січ, прихопивши із собою чимало татарського добра й десяток польських гармат, які раніше під Цецорою відбив у поляків Кантемір, а тепер вони від нього дісталися запорожцям.
ТАРАС ТРЯСИЛО
Після повернення козаків із Криму на великих радах, що року 1629-го відбулися на Січі з приводу обрання нового гетьмана, товариство розкололося на дві помітні течії. Ті з козаків, що мали на Україні власність і сім'ї (городові козаки), схилялися до того, щоб скоритися забороні ходити на море, аби жити спокійно, у згоді з поляками; інші ж, здебільшого, запорожці, лицарі боротьби з бусурманами до загину, не хотіли й чути про це. І от після довгих суперечок і навіть колотнеч козацтво розмежувалося. Поміркована частина обрала гетьманом Грицька Чорного і з ним вийшла із Січі на Україну; певне ж, запорозьке товариство настановило своїм гетьманом Tapaca-Трясила й лишилося на Січі.
Якраз тоді із шведської війни повернувся затятий ворог козаків Конецпольський. Він розташувався із жовні рами по всій Україні й одразу ж почав проводити в життя Куруківські умови та записувати козаків у реєстр. Грицька Чорного ним було затверджено на гетьманстві (призначив старшим над козаками), і той уже допомагав йому повертати панам тих козаків, які не ввійшли до реєстру; на Січ же він послав сказати, що Конецпольський вимагає, аби запорожці спалили чайки й вийшли б “на волость” (себто на Україну); коли ж січовики не виконали його слова, Чорний виписав із козацького реєстру всіх запорожців.
Такі вчинки реєстрового гетьмана рада Січі проголосила зрадою, й Військо Запорозьке ухвалило йти зі зброєю на Україну, щоб добувати собі, а водночас і всьому людові українському, стародавніх прав.
На початку року 1630-го запорожці під проводом Тараса Трясила вирушили невеликими силами з Січі й, захопивши несподівано Грицька Чорного, скарали його на смерть. З цього почалося між городовими козаками замішання: налякана розправою над Чорним, козацька городова старшина кинулась тікати в Корсунь, де стояло польське військо; прості ж, реєстрові, козаки або вагалися, на чий бік стати — до поляків чи до запорожців, або ж, одцуравшись своєї старшини, відразу переходили до січового товариства.
Щоб збільшити своє військо, Тарас Трясило видав універсал, закликаючи всіх, хто був козаком або хоче ним бути, збиратись до нього й разом здобувати собі права й волю та рятувати від польських утисків православну віру. Під впливом універсалу міщани почали виганяти з міст жовнірів; селяни ж тим часом стали тікати від панів та прилучатися до запорожців… Спалахнуло перше на Україні народне повстання під прапором боротьби за волю та за православну віру. Перше, бо попередні війни з поляками не мали такого розмаху через те, що в них брали участь самі лише козаки; народ же український взагалі залишався осторонь.
Конецпольський, розлютований розправою запорожців над його прихильником Грицьком Чорним, заходився збирати жовнірів, погрожуючи своїм ворогам кривавою помстою, і послав свого підручного, відомого в ті часи харциза й розбишаку Самійла Лаща з кількома сотнями війська втихомирювати повстанців. Наскочивши з хоругвою жовнірів якраз під Великдень на Лисянку й заставши людей у церкві, той вирізав їх усіх, разом із жінками й дітьми та навіть із попом і причтом, що правили службу. Далі він вирізав людей у містечку Димері й, переходячи від міста й до міста, завдавав населенню пекельних мук, залишав за собою криваві річки. Чутки про нелюдські вчинки поляків хутко розійшлися по Україні, й повстанці зі свого боку кинулися вбивати й мордувати кожного поляка, хоча б де тільки його схопили. Місяць тривала ця колотнеча, доки посеред літа 1630 року Тарас Трясило скупчив усе Запорозьке Військо під Переяславом, а Конецпольський, скликавши жовнірів, переправився біля Києва на східний берег Дніпра й пішов у наступ на табір запорозького гетьмана.