Адріан Кащенко - Оповідання про славне військо запорозьке низове (сторінка 11)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.docx)Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.docx620 Кб4392
Скачать этот файл (Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.fb2)Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.fb21785 Кб4357
Інші підстаркуваті козаки доживали свого віку в монастирях, а перед тим, якщо мали гроші, то заводили на Січі й по дорозі до “місця смиріння” страшенну гульню. Кого здибає, було, такий “прощальник” на шляху, зараз же частує, а проходячи повз містечка, купує на базарах усілякі гостинці й роздає їх дітям; а то ще найме музиків та й танцює, аж доки наблизиться до монастирської брами, а тоді вмить схаменеться і все, що в нього лишиться, віддає на монастир.

 

МОНАСТИРІ, ЦЕРКВИ И ОСВІТА

Найбільше любили запорожці монастирі — Самарський, Мотронинський, Межигірський та Братський.

Монастир у Самарі заснували двоє старих козаків десь року 1576-го, себто за часів гетьмана Богданка (Ружинського). Він стоїть і нині в лісі за дві версти від запорозького міста, що зветься тепер Новомосковськом. Мотронинський монастир містився в лісах Чигиринщини, Межигірський — біля Дніпра, недалеко від Києва, а Братський — в самому Києві, на Подолі.

На Запорожжі в останні його часи, крім січової церкви, існували ще й церкви в паланках. Монастирі й церкви не тільки задовольняли духовні потреби козаків, а водночас були осередками освіти й запомоги калікам та недужим. При всіх церквах Запорожжя працювали школи і шпиталі. Освіту дітям давало біле духовенство; в січових же церквах та монастирях — ієромонахи з різних місць та Києво-Печерської лаври.

У січовій школі вчилися не тільки діти (молодики та приймаки), а часом і дорослі запорожці, серед яких значна частина була добре письменна.

За шпиталями при церквах так само наглядало духовенство. Вплив його на запорожців був такий великий, що, скажімо, року 1775-го, під час нападу на Січ війська генерала Текелія, священик умовив козаків не проливати кров і скоритися волі цариці.

 

БОРОТЬБА ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ З-ПІД ПОЛЬЩІ (1590-1649 роки)

 

УТИСКИ КОЗАЧЧИНИ

Перша доба козацького життя — часи, коли воно виникло та набувало сили — закінчилася смертю короля Стефана Баторія Той король хоч і завдавав козакам кривд і намагався тримати їх у своїх руках, а проте визнавав козацтво потрібним для оборони України й Польщі від татар і не тільки не мав на думці його знищувати, а навіть наблизив права козаків до прав шляхетства Наступник Стефана Баторія — король Жигмонт III, що став королем року 1587-го, був зовсім інших поглядів на козацтво й невдовзі виступив його запеклим ворогом

Козацькі морські походи 1584 — 1589 років так роздратували турецького султана, що у Стамбулі великий візир гримав на польського посланця, наче на наймита, страхаючи, що кине на Польщу величезне військо і всіх поляків поверне на бусурманів Почувши такі погрози, король Жигмонт III занепокоївся й року 1590-го скликав сейм, щоб порадитися із шляхтою що робити Польські пани дуже ремствували на сваволю козаків Запорозька воля була їм найгіршою болячкою, бо баламутила їхніх українських підданців, нагадуючи селянам, що й вони можуть бути такими ж вільними, як козаки Під час сейму шляхта вимагала від короля, щоб козацтво зрештою винищити Король і сам був не від того, та тільки коли постало питання, як же оборонятися од турецького війська, що все-таки посуне на Польщу, то всі згодилися на тому, щоб Запорозьке Військо лишалося й надалі, але приборкати його так, щоб воно не жило своєю волею, а тільки справляло королівську службу

Постанови сейму зводилися до того, щоб коронний гетьман ішов із військом на Запорожжя й упорядкував по-новому Військо Запорозьке, а саме всіх свавільників із Січі вигнати, а над слухняними поставити ротмістрів та сотників із польської шляхти, всіх козаків завести в реєстр із тим, щоб їх було не більше як 6000, і щоб вони присягнули на вірність польській короні, щоб без відома коронного гетьмана нікого на Січі не брали, призначити двох комісарів, які б стежили за січовим життям, і, кого спіймають на сваволі, щоб передавали до суду, заборонити по всій Україні продавати селянам порох, олово та зброю, наказати урядникам і війтам нікого не пускати на Запорожжя, а тих, хто дозволятиме, карати на смерть, нарешті, заборонити козакам без дозволу коронного гетьмана переступати межі сусідніх держав як суходолом, так і водою.

Такі постанови сейму зовсім не стосувалися запорозького життя та військових звичаїв, бо вони забороняли: запорожцям обирати свою старшину вільними голосами, мати необмежену владу військовій раді та записувати до Січі всякого, хто постукав у двері куреня. Могло статись одне з двох: або мало скасуватися Військо Запорозьке, або нові порядки мусили залишитися тільки на папері. Так і вийшло.

Зачувши про постанови сейму, запорожці зібралися на раду і з великим обуренням ухвалили зустріти польське військо й коронного гетьмана зі зброєю в руках. Тієї ухвали було досить, щоб Польща залишила Січ у спокої. Але король відплатив запорожцям тим, що коли минула турецька небезпека, то замість 6000 козаків було заведено до реєстру тільки одну тисячу, та й то не запорожців, а городових козаків.

За постановами сейму здійснювалися утиски лише тих городовиків, які не увійшли в реєстр, та ще українських селян, що хотіли тікати від панів або на Запорожжя, або за Дніпро — на схід, де були вільні землі. Чутки про це досягли й Січі, й на першій же військовій раді пролунали голоси, що треба Запорозькому Війську заступитися за українське селянство й покарати панів за їхні утиски. Проте січова старшина й більшість запорозького товариства вважали за неможливе зі зброєю нападати на військо свого ж короля, та ще й тоді, коли воно не зачіпало Запорожжя. Тому козацька рада не ухвалила походу Війська Запорозького на Польщу.

 

КРИШТОФ КОСИНСЬКИИ

Невдоволена такою ухвалою ради меншість запорозького товариства обрала собі гетьманом курінного товариша українського шляхтича Криштофа Косинського, якого особисто скривдили князі Острозькі, й року 1592-го під його проводом козаки вирушили на Україну карати польських панів. До лав Косинського прилучилося чимало городових козаків — “випищиків”, яких було позбавлено козацьких прав через те, що не вмістилися в реєстр, і гетьман, згуртувавши навколо себе понад 5000 городовиків, напав на маєтки князя Острозького, здобув зброєю замки в Білій Церкві та Богуславі, пограбував панське добро й забрав там гармати і зброю.

Те саме вчинив Косинський і з Переяславом, а далі пішов із козаками господарювати на Волинь, руйнуючи польські маєтки й замки. Але цей похід тривав недовго, бо коронний гетьман, князі Острозькі, Корецькі та інші пани, власники зруйнованих маєтків, зібрали проти Косинського велику армію й, найнявши навіть угорське військо, оточили його під містом П'яткою.

У князя Острозького тоді служив сотником реєстрових козаків Северин Наливайко, що згодом сам підняв повстання проти поляків. Тепер він бився проти своїх, і це навіть викликало непорозуміння між запорожцями й городовиками, що з часом переросло у ворожнечу.

Поляки перемогли під П'яткою козаків, і Криштоф Косинський мусив скоритися коронному гетьманові й дати йому слово більше не зачіпати шляхетських маєтків.

Після того Косинський із запорожцями пішов на Січ, але, перепочивши там трохи, знову підмовив частину товариства і, діждавшись весни 1593 року, вирушив із Січі на Україну й підступив біля Черкас до маєтку самого коронного гетьмана Михайла Вишневецького. Щоб легше позбутися непроханого гостя, господар підкупив кількох харцизяк, аби ті по-зрадницькому знищили козацького гетьмана, й вони, підстеживши, коли Косинський з кількома товаришами гуляв у корчмі біля міста, зайшли туди, ніби випити, а далі, зчинивши з козаками сварку, вбили і гетьмана, і його запорозьких товаришів.

 

ГРИГОРІЙ ЛОБОДА

Втративши свого ватажка, січовики вернулися на Запорожжя й, зібравши раду, розповіли, що сталося. Кошовий отаман Війська Запорозького Григорій Лобода, почувши про ганебну зраду Вишневецького, пішов із частиною війська під Черкаси, щоб помститися.

Коронний гетьман на той час уже розпустив своє військо й, побачивши козацьку силу, змушений був іменем короля підписати із Лободою угоду про те, що запорожці можуть вільно ходити на Україну, купувати собі порох та зброю, а українські люди не мали б перешкод для зв'язку із Січчю.

Не заспокоївшись на цьому, козаки попливли Дніпром до Києва й примусили там воєводу Острозького виплатити їм 12 000 злотих відкупу та підписати, як і Вишневецький з ними, таку ж угоду.

Та не встиг Лобода з товариством прибути на Запорожжя, як там припала вже нова робота. Турки, розпочавши війну із Цісарщиною, перевозили турецьке й татарське військо морем до Молдови повз Білгород, що стояв на Дністровському лимані. Щоб перешкодити бусурманам напасти на християн, Військо Запорозьке під проводом Лободи вийшло в море, підпливло до Білгорода, атакувало місто несподівано, серед ночі, й, перебивши понад 2000 яничар та вирізавши 8000 бусурманів-мешканців, забрало на чайки турецьке добро та білгородські гармати й щасливо відчалило на Січ. 

На початку року 1594-го запорожці знову вистежили, що кримська орда разом із турками рушила на війну з Цісарщиною й стала перевозити військо через лиман в Очаків. Щоб завадити здійснити цей замір, кошовий отаман Війська Запорозького Богдан Микошинський вийшов із козаками на 50 байдаках під Очаків, але, побачивши там великий флот султана, що складався з 8 галер більших і 15 менших та майже з півтори сотні великих човнів-сандалів, не наважився дати йому бій; лише вночі потопив кілька сандалів, забрав із них турків у бранці та й відплив на Запорожжя. А на Січі вже чекав на нього посланець німецького цісаря Рудольфа II — Еріх Лясота.

 

СПІЛКА ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО З НІМЕЦЬКИМ ЦІСАРЕМ

Наприкінці XVI століття Європа перебувала в дуже скрутному становищі від нападів турків. Вони поруйнували й заполонили на берегах Чорного та Середземного морів усі італійські колонії (Генуезькі та Венедські), дуже притиснули іспанців, давно підтоптали собі під ноги Візантійське грецьке царство, всі слов'янські народи Бал-канського півострова й, нарешті, розгромили військо німецького цісаря й, відвоювавши в нього Угорщину, загрожували навіть столиці всієї Цісарщини — Відню.

Турецькі військові заходи стурбували самого папу римського Григорія XIII, і той спільно з німецьким цісарем Рудольфом II почав збирати велику силу, щоб разом з усіма народами Європи розбити турків і вигнати їх з європейських земель. Прочувши про бойовий хист запорозьких козаків, папа й цісар послали до них просити, щоб запорожці допомогли німцям перемогти турків в Угорщині.

Посланець папи римського Комулео не наважився їхати на Січ диким степом, лише обмежився тим, що в травні мав розмову з тими козаками, яких зустрів на Поділлі; посланець же Рудольфа II Еріх Лясота в червні 1594 року прибув Дніпром через пороги на Січ і, дочекавшись повернення з походу кошового отамана Микошинського, урочисто вручив Запорозькому Війську надіслані цісарем клейноди — велику військову корогву та срібні сурми.

Про цю подорож на Січ та своє перебування там Лясота склав надзвичайно цікаве оповідання. З нього ми довідуємось, що татари в ті часи тримали понад порогами, на лівому березі Дніпра, свої чати й залоги й нападали на козаків, коли ті невеликими ватагами рухалися з України на Запорожжя; що Січ Запорозька року 1594-го містилася на одному з островів Базавлуку біля Чортомлицького Дніприща.

Річка Чортомлик впадала в Дніпро напроти Лугу Базавлугу, що поділяється на кількасот островів; із них лише на одному, що хоч і дуже змитий водою, а і в наші дні біля Чортомлицької Дніпрової протоки, проти теперішньої слободи Капулівки, понині вгадуються ознаки давніх будівель. Без сумніву, на цьому острові, прозваному пізніше Городищем, й стояла наприкінці XVI століття Запорозька Січ. Історик Аполлон Скальковський називає її “Баторієвою” через те, мабуть, що її закладено за часів короля Стефана Баторія; інші ж дослідники не відрізняють її від Старої Січі (Чортомлицької), що існувала й за кошового Івана Сірка, й, навіть малюючи Базавлуцький острів, звуть його Чортомлицькою Січчю. Проте хто огляне руїни на березі й острові, зрозуміє, що залишки на острові давніші.

Далі, з оповідання Еріха Лясоти, ми знаємо, що на Базавлуцькій Січі запорожці жили вже не в куренях, а по хатах, які лише називалися куренями, що військо мало свою канцелярію й військового писаря (Левка Вороновича) і що Базавлуцький острів у ті часи був невеликий, так що коли Лясота вручав запорозькому товариству передані цісарем гроші, то військова рада збиралася не на острові, а в степу — на березі проти Січі.

У своїх нарадах із козаками Лясота не всього досягнув, чого бажав. Хоча йому й допомагав своїм впливом колишній кошовий Лобода, запорожці запевняли, що охоче, як і завжди, воюватимуть проти бусурманів, не шкодуючи свого життя, але вони не можуть зараз, як їх просить Лясота, йти в Угорщину наздоганяти татар через те, що вони взимку захопили мало не весь запорозький табун та й на Січі лишилося тільки 3000 козаків, а волохи — дуже зрадливі люди, тому запорожці й не зважувалися вирушати з такою малою силою в похід через Волощину й Молдову; до того ж, Лясота не міг висунути певних умов щодо харчування війська та плати за його участь у війні.

Таким чином, посланець німецького цісаря виїхав із Січі, тільки заручившись обіцянкою запорожців, що вони воюватимуть проти турків на своїх шляхах і на Чорному морі.

 

ЛОБОДА Й НАЛИВАЙКО

Тим часом Северин Наливайко, який служив у князя Острозького, довідавшись, що папа Римський та німецький цісар закликають запорожців підтримати їх, облишив князів Острозьких і на власну руку почав збирати козаків на Україні, щоб наздогнати татар, які пішли на Угорщину. Про те, як це було, розповідає нам народна пісня з дещо пізніших часів:

Корсунський полковник Хвилон,

як став в охотне військо виряджати,

Осавулів по вулицях розсилав,

Червонії прапорки у руки давав;

Осавули по вулицях пробігали,

Червонії прапорки у руках пронощали,

Козаків на Черкень-долину

в охотне військо викликали.

Крикне-покрикне на винників,

на броварників,

На п'яниці, на костерників:

“Годі вам по винницях горілок курити,

По броварнях пив варити,

По лазнях лазень топити,

Годі вам по грубах, по запічках

валятися,

Товстим видом мух годувати,

Очей своїх молодецьких

димом викуряти,

Своїми молодецькими плечима

сажу витирати:

Ходіть з Хвилоном,

корсунським полковником,

На Черкень-долину

в охотне військо гуляти.

Пошук на сайті: