Адріан Кащенко - Оповідання про славне військо запорозьке низове (сторінка 14)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.docx)Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.docx620 Кб4377
Скачать этот файл (Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.fb2)Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.fb21785 Кб4350
Став лях-потурнак дорогії напитки підпивати,

Стали умисли козацькі голову клюшника розбивати:

“Господи! Єсть у мене що іспити і сходити.

Тільки ні з ким об вірі християнській поговорити...”

До Кішки Самійла прибуває,

Поруч себе саджає,

Дорогого напитка метає,

По два, по три кубки в руки наливає.

То Кішка Самійло по два, по три кубки в руки брав,

То в рукава, то в пазуху, крізь хустку третю, додолу пускав.

Лях-потурнак по єдиному випивав,

То так напився, що з ніг звалився.

То Кішка Самійло та й угадав:

Ляха-потурнака до ліжка вмісто дитини спати клав;

Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав,

На п'яти чоловік по ключу давав:

“Козаки-панове! Добре дбайте:

Один другого одмикайте,

Кайдани із рук, із ніг не скидайте,

Полуночної години дожидайте”.

Тоді козаки один одного одмикали,

Кайдани із рук, із ніг не скидали,

Полуночної години дожидали.

А Самійло Кішка чогось догадав,

За бідного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,

Полуночної години дожидав.

Стала полуночная година наступати,

Став Алкан-баша з військом до галери прибувати,

То до галери прибував, словами промовляв:

“Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте,

Мойого вірного клюшника не збудіте;

Самі ж добре поміж рядами проходжайте,

Всякого чоловіка осмотряйте,

Бо тепера він підгуляв,

Щоб кому пільги не дав”.

То турки-яничари свічі у руки брали,

Поміж рядів походжали,

Всякого чоловіка осмотряли...

Бог поміч: за замок руками не торкали!

“Алкане-башо, безпечно почивай;

Доброго і вірного клюшника маєш:

Він бідного невольника з ряду до ряду посаджав,

По три, по два старії кайдани посправляв.

А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв”.

Тоді турки-яничари у галеру входжали,

Безпечно спати лягали,

А котрії хмільні бували, на сон знемагали,

Коло пристані Козловської спати полягали.

Тоді Кішка Самійло полуночної години дождав,

Сам між козаків устав,

Кайдани із рук, із ніг у Чорне море пороняв;

У галеру входжає, козаків пробуджає,

Шаблі булатні на вибір вибирає,

До козаків промовляє:

“Ви, панове-молодці, кайданами не стучіте,

Ясини не вчиніте;

Ні которого турчина в галері не збудіте!..”

То козаки добре зачували:

Самі з себе кайдани скидали,

У Чорнеє море метали,

Ясини не вчинили,

Ні одного турчина в галері не збудили.

Тоді Кішка Самійло до козаків промовляє:

“Ви, козаки-молодці, добре, браття, дбайте:

Од города Козлова забігайте,

Турків-яничарів у пень рубайте,

Которих живцем у Чорнеє море метайте!”

Тоді козаки од города Козлова забігали,

Турків-яничарів у пень рубали,

Которих живцем у Чорне море метали.

А Кішка Самійло Алкана-башу із ліжка взяв,

На три часті розтяв,

У Чорнеє море пометав,

До козаків промовляв:

“Панове-молодці! Добре дбайте:

Всіх у Чорнеє море метайте,

Тільки ляха-потурнака не рубайте, —

Міждо військом для порядку за яризу

військового зоставляйте”.

Тоді козаки добре дбали:

Всіх турків у Чорнеє море пометали.

Тільки ляха-потурнака не зрубали, —

Міждо військом для порядку за яризу

військового зоставляли.

Тоді галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли.

Та ще у неділю, барзо рано-пораненьку,

Не сива зозуля закувала,

Як дівка-санджаківка коло пристані походжала

Та білі руки ламала, словами промовляла.

“Алкане-башо, трапезунське княжате!

Нащо ти на мене такеє великеє пересердів маєш,

Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш?

Коли б була од матері

Сорому і наруги прийняла,

З тобою хоч єдину ніч перебувала!”

Скоро ся тоє промовляли,

Галеру од пристані одпускали,

Самі Чорним морем далеко гуляли.

А ще у неділеньку

У полуденну годиноньку,

Лях-потурнак од сна пробуждав,

По галері поглядає, що ні єдиного турчина

в галері немає.

Тоді лях-потурнак із ліжка вставав,

До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає.

“Ой Кішко Самійле, гетьмане запорозький,

Батьку козацький! Не будь же ти на мене,

Як я був наостанці мого віку до тебе!

Бог тобі допоміг неприятеля побідити,

Та не вмітимеш у землю християнську входити!

Добре вчини:

Половину козаків у окови до опачин посади,

А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди:

Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти,

Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,

Будуть Алкана-башу з дівкою-санджаківкою

По зальотах поздоровляти;

То як будеш одвіт давати?..”

Як лях-потурнак научав,

Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив:

Половину козаків до опанчин у окови посадив,

А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив.

Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,

Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати

І галеру із гармати торкати,

Стали Алкана-башу з дівкою-санджаківкою

По зальотах поздоровляти.

То лях-потурнак чогось догадав:

Сам на чердак виступав.

Турецьким біленьким завивалом махав;

Раз то мовить по-грецьки,

Удруге — по-турецьки,

Каже: “Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячіте,

Од галери одверніте:

Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,

На похмілля знемагає,

До вас не встане, голови не зведе.

Казав: як буду назад гуляти,

То не буду вашої милості й повік забувати”.

Тоді турки-яничари од галери одвертали,

До города Цареграда убігали,

Із дванадцяти штук гармат гримали,

Ясу воздавали.

Тоді козаки собі добре дбали:

Сім штук гармат собі риштували,

Ясу воздавали, На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:

“Хвалим тя, господи, і благодарим!

Були п'ятдесят чотири роки у неволі,

А тепер чи не дасть нам бог хоть час по волі!”

А у Тендрові-острові Семен Скалозуб

З військом на заставі стояв

Та на тую галеру поглядав,

До козаків словами промовляв:

“Козаки, панове-молодці!

Що сяя галера: чи блудить,

Чи світом нудить!

Чи много люду козацького має,

Чи за великою здобиччю ганяє?

То ви добре дбайте:

По дві штук гармат набивайте,

Тую галеру з грізної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте”.

Тоді козаки теє зачували,

До його промовляли:

“Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,

Батьку козацький!

Десь ти сам боїшся

І нас, козаків, страмишся:

Єсть сяя галера не блудить,

Ні світом нудить,

Ні много козацького люду має,

Ні за великою здобиччю ганяє;

Се, може, є давній, бідний невольник із неволі утікає...”

То Семен Скалозуб теє зачуває,

До козаків промовляє:

“А ви таки віри не доймайте,

Хоч по дві .гармати набивайте,

Тую галеру із грізної гармати привітайте,

Гостинця їй дайте.

Як турки-яничари, то у пень рубайте,

А як бідний невольник, то помочі дайте!”

Тоді козаки, як діти, негаразд починали:

По дві штуки гармат набивали,

Тую галеру із грізної гармати привітали,

Три дошки у судні вибивали,

Води Дніпрової пускали...

Тоді Кішка Самійло, гетьман запорозький,

Чогось догадав,

Сам на чердак виступав,

Червонії, хрещатії, давнії корогви із кишені виймав;

Розпустив, до води похилив,

Сам низенько уклонив:

“Козаки, панове-молодці!

Ця галера не блудить,

Ні світом нудить,

НІ много люду козацького має,

Ні за великою здобиччю ганяє:

Се єсть давній бідний невольник,

Кішка Самійло із неволі утікає.

Були п'ятдесят чотири годи у неволі,

Тепер чи не дасть нам бог хоч час по волі!”

Тоді козаки у каюки скакали,

Тую галеру за мальовані облавки брали.

Та на пристань стягали,

Од дуба до дуба

На Семена Скалозуба

Паювали,

Тую галеру та на пристань стягали.

Тоді златосинії киндяки — на козаки,

Златоглаві — на отамани,

Пошук на сайті: