Адріан Кащенко - Оповідання про славне військо запорозьке низове (сторінка 23)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.docx)Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.docx620 Кб4377
Скачать этот файл (Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.fb2)Adrian_kashenko_opovidannya_pro_slavne_viysko_z.fb21785 Кб4350
Утікали ляхи, погубили шуби...

Гей, не один лях лежить, вивіривши зуби!

Становили ляхи дубовії хати,

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!

Утікали ляхів деякі полки,

їли ляхів собаки і сірії вовки.

Гей, там поле, а на полі цвіти:

Не по однім ляху заплакали діти,

Гей, там річка, через річку глиця,

Не по однім ляху зосталась вдовиця.

Звістка про перемогу запорожців над поляками прудкою ластівкою полетіла по Україні. Всі козаки, які ще взимку вийшли із Січі і гуртували навколо себе в лісах ватаги найзавзятіших людей: козаків-“випищиків” та селян, що повтікали від панів, — тепер узялися за діло й стали нападати на польські маєтки й невеликі роти польських жовнірів. Кобзарі ходили з міста у місто, із села до села, оспівуючи перемогу козаків та пророкуючи визволення від польського ярма. І по всій українській землі хутко зростали ватаги повстанців, озброювалися й зміцнювалися, а почасти й посувалися назустріч козацькому війську. Отож, запорожці не тільки розбили поляків у першому бойовищі, а ще й скликали й навчали люд військовій справі, що й дало Хмельницькому силу визволити Україну від поляків.

Не гаючись, Богдан із запорожцями та реєстровцями від Княжих байраків рушив на Чигирин, а Ганжу з полком козаків спрямував на Умань громити шляхту, яка, зокрема, зібралася в тому місті. З Чигирина гетьман пішов на Корсунь, де стояло головне польське військо з коронним гетьманом Потоцьким та польним — Калиновським. Тут Хмельницький, підіславши у ворожий табір козака Ґалаґана, налякав поляків тим, що начебто слідом за Військом Запорозьким наступає кримський хан з усією ордою. Та вигадка так настрахала Потоцького, що він покинув свої окопи й заходився одходити на Богуслав тоді, як запорожці були вже біля самісінького Корсуня.

Хмельницький тут, як і в Княжих байраках, доручив Перебийносові перекопати в лісі шляхи, й той, вичекавши, доки поляки, відступаючи, розтягли своє військо на кілька верст, 28 травня напав на них з усіх боків і вщент розбив. Передні лави цілком загинули в Глибокому Байраці на перекопах, які влаштували козаки. Польські вози й гармати котилися з крутої гори прямо у рівчаки й падали туди разом із кіньми під радісні вигуки й стрілянину запорожців Перебийноса. З тилу на поляків тиснув сам Хмельницький, а козацькі полки з реєстровців та запорожців насідали збоку. За кілька годин бою обидва польські гетьмани потрапили в полон, а решта поляків здалася козакам на милосердя.

У бойовищі під Корсунем були захоплені всі польські гармати, обоз із великими скарбами та сила знатного панства. З усього війська, яке налічувало 18000, більше 7000 залишилося трупом, майже 9000 потрапило в бранці й тільки 1500 вершникам вдалося втекти.

За великі послуги Війська Запорозького під Жовтими Водами та під Корсунем Хмельницький після такої перемоги надіслав на Січ коштовні подарунки: за кожну корогву — чотири корогви, за бунчук — два бунчуки, за булаву — дві булави, за пару котлів — три пари і за кожну поганеньку гармату — дві добрих. До всього того він іще додав 1000 талярів січовому товариству на пиво і 300 талярів на січову церкву. Все те було захоплено з польським обозом, та й не тільки те, бо ще кількасот возів із золотом, грішми та всяким іншим добром гетьман відправив до Чигирина й Суботова.

Про Корсунський бій та про те, що постало на Україні після нього, народна дума розповідає таке:

Ой, обізветься пан Хмельницький,

Отаман-батько Чигиринський:

“Гей, друзі-молодці,

Браття-козаки, запорожці!

Добре дбайте, барзо гадайте,

З ляхами пиво варити зачинайте:

Лядський солод, козацька вода,

Лядські дрова, козацькі труда”.

Ой, з того пива

Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.

Під городом Корсунем вони станом стали,

Під Стебловим вони солод замочили;

Ще й пива не зварили,

А вже козаки Хмельницького з ляхами добре посварили:

За тую бражку

Зчинили козаки з ляхами велику дражку;

За той солод

Зробили ляхи з козаками превеликий колот;

А за той, не знать який, квас

Не одного ляха козак за чуба тряс.

Ляхи чогось догадались,

Від козаків чогось утікали,

А козаки на ляхів нарікали:

“Ой ви, ляхове,

Пеські синове!

Чом ви не дожидаєте,

Нашого пива не допиваєте?”

Тоді козаки ляхів доганяли,

Пана Потоцького піймали,

Як барана в'язали

Та перед Хмельницького гетьмана примчали:

“Гей, пане Потоцький!

Чом у тебе досі розум жіноцький?

Не вмів ти єси в Кам'янськім Подільні

Поганого поросяти, куриці з перцем та шапраном уживати,

А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати

І житньої соломахи з тузлуком уплітати.

Хіба велю тебе до рук кримського хана,

Щоб навчили тебе кримські діти

сирої кобилини жувати!”

Тоді ляхи чогось догадались,

На жидів нарікали:

“Гей, ви, жидове,

Поганські синове!

Нащо то ви великий бунт, тривоги зривали,

на милю по три корчми становили,

Великі мита брали:

Від возового

По півзолотого,

Від пішого — по два гроші,

А ще не минали й сердешного старця —

Відбирали пшоно та яйця

А тепер ви тії скарби збирайте

Та Хмельницького єднайте;

А то як не будете Хмельницького єднати,

То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного

прудко тікати”.

Жидове чогось догадались,

На річку Случу тікали.

Которі тікали до річки Случі,

То погубили чоботи й онучі;

А которі до Прута,

То була від козаків Хмельницького

доріженька барзо крута.

По річці Случі

Обломили міст, ідучи,

Затопили всі клейноди

І всі лядські бубни.

Которі бігли до річки Росі,

То зосталися голі й босі.

Обізвався первий жид Гичик,

Та й хапається за бичик,

Обізветься другий жид Шльома:

“Ой, я ж пак не буду на сабас дома!”

Третій жид озоветься, Оврам:

“У мене невеликий крам:

Шпильки, голки,

Креміння, люльки,

Так я свій крам

У коробочку склав

Та козакам п'ятами накивав”.

Обізветься четвертий жид Давидко:

“Ой, брате Лейбо! Уже ж пак із гори

козацькі корогви видко!”

Обізветься п'ятий жид Юдко:

“Нумо, до Полонного втікати прудко!”

Тоді жид Лейба біжить,

Аж живіт дрижить;

Як на школу погляне,

Його серце жидівське зів'яне:

“Ей, школо моя, школо мурована!..

Тепер тебе ні в пазуху взяти,

Ні в кишеню сховати,

Але ж доведеться Хмельницького козакам

на балаки покидати!”

Отже, панове-молодці, над Полонним

не чорна хмара вставала:

Не одна пані-ляшка удовою зосталась.

Озоветься одна пані-ляшка:

“Нема мого пана Яна,

Десь його зв'язали козаки, як би барана,

Та повели до свого гетьмана”.

Озоветься друга пані-ляшка:

Нема мого пана Кордаша!

Десь його Хмельницького козаки повели до коша”.

Озоветься третя пані-ляшка:

“Нема мого пана Якуба!

Десь узяли Хмельницького козаки

та либонь, повісили на дуба”.

З-під Корсуня Богдан відрядив татар до Криму, а запорожців розпустив по Україні вимітати загонами з руської землі панів та жидів. Сам же гетьман із реєстровими козаками перейшов до Білої Церкви і заходився там складати нові полки українського козацького війська.

Запорожці, приєднавши до себе ватаги повстанців, ходили скрізь, руйнуючи польські маєтки, замки й міста та визволяючи людей з неволі, їхні загони зростали з кожним днем, гуртували навколо себе по кілька тисяч козаків і невдовзі ймення їхніх ватажків, полковників та курінних отаманів Війська Запорозького — Нечая, Богуна, Перебийноса, Ганжі, Остапа, Полов'яна, Морозенка, Гайчури, Кривошапки, Гаркуші, Вовгури й багатьох інших — облетіли всю Україну й прославилися в народних піснях і думах, як борці за визволення поневоленого українського люду; душі ж польської шляхти та її прибічників і підручних — жидів — ті імена виповнювали жахом.

Наймилішими народові героями повстання були, коли рахувати за кількістю складених про них пісень, полковники Війська Запорозького — Перебийніс, Нечай та Морозенко. Одну з пісень про Перебийноса можна й зараз почути на Україні, й не тільки від кобзарів, а й по селах, по бурсах і по військових школах:

Ой, не дивуйтеся, добрії люде,

Що на Вкраїні повстало;

Ой, за Дашевим, під Сорокою,

Множество ляхів пропало!

Перебийніс водить не много —

Сімсот козаків за собою;

Рубає мечем голови з плечей,

А решту топить водою.

“Ой, пийте, ляхи, води калюжі,

Води калюжі болотяної,

А що пивали по тій Вкраїні

Меди та вина ситіі”.

Зависли ляшки, зависли,

Як чорна хмара на Віслі.

Лядську славу загнав під лаву,

Сам бравий козак гуляє:

“Нуте, козаки, у скоки,

Заберімося під боки,

Заженім ляшка, вражого сина,

Аж за Дунай глибокий”.

Дивують ляхи, вражі сини,

Що ті козаки вживають:

Вживають вони щуку-рибуху,

Ще й соломаху з водою.

Ой, чи бач, ляше, як козак пляше

На сивім коні горою:

Мушкетом бере, аж серце в'яне,

А лях від страху вмирає.

Ой, чи бач, ляше, що по Случ наше,

По Костяную могилу:

Як не схотіли, забунтували,

Та й утеряли Вкраїну.

Ой, чи бач, ляше, як пан Хмельницький

На жовтім піску підбився:

Від нас, козаки, від нас, юнаки,

Ні один ляшок не скрився:

“Нуте ж, козаки, у скоки,

Заберімося у боки;

Загнали ляхів за річку Віслу,

Що не вернуться і в три роки”.

Пошук на сайті: