Ольга Кобилянська - Апостол черні (сторінка 17)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Olga_kobilyanska_apostol_cherni.djvu)Olga_kobilyanska_apostol_cherni.djvu3979 Кб3018
Скачать этот файл (Olga_kobilyanska_apostol_cherni.docx)Olga_kobilyanska_apostol_cherni.docx474 Кб1567
Скачать этот файл (Olga_kobilyanska_apostol_cherni.fb2)Olga_kobilyanska_apostol_cherni.fb21390 Кб2392

"Мабуть", — відповів собі сам. При тім махнув рукою в повітрі, щоб прогнати якусь одиноку бджілку, що вчепилася його вперто й окружала, безнастанно бринячи, його голову. Опісля оперся ще вигідніше о широку переплітану з березини лавку й наново поплинув в гадках. Сеї лавки не було тут, коли був послідний раз в парохії й заглянув з Евою сюди. Її злагодили, очевидно, на празник.

Хто тут сидів на празнику? Але ні; глупе питання, з ким сиділа Ева в той день чи вечір тут над берегом. А по празнику, казала дівчина, що від’їде.

Та се не могло бути правдою. Він чув, що вона ще перебувала тут.

З тою гадкою йому не було чого сидіти. Згадавши ціль свого появлення, почув себе нараз мов іншим. І неначе оставляючи тут на сім клаптику, місці в лісі дотеперішні відносини з молодою Евою, він підійшов до фіртки.

Вона була відчинена й не потребував перескакувати паркан. Входячи в сад, він мимоволі оглянувся в глибину лісу. Чи йшов там хто за ним? Ні. Пустка лісу й його легкий шум прощали його. Хто знає, чи буде він ще коли тут. А коли, може, й буде, то як буде тоді?

Відтак пустився стежкою в сад. Коло великого пня, де любила пересиджувати Ева, не було нікого.

І сад мовчав. Десь недалеко його впало перезріле яблуко на землю й знов тиша. В нім виринуло питання, як розійдуться з Евою.

З-поміж дерев забіліли стіни приходства. Ось вже він вступить далі і в гарний зільник, що розлягався перед тією частею мешкання, де був гостинний, але не фронтовий і Евин покій. Вікна її й тої гостинної кімнати були широко відчинені, його кортіло заглянути в нутро їх, та, на жаль, ні цвіти, ні пеларгонія, ні інші, якими були заповнені вікна, а над ними легенькі білі занавіси не дозволяли того. Він перекинув руки на плечі й ждав. Може, вона вийде в сад, може, побачить її хоч на хвилину на самоті, а відтак вдасться до батька. Та помилився. Все лежало, мов у сні, у літнім сонцю…

Він поглянув на годинник і сей показував саме на п’яту. Він зморщив нетерпеливо чоло й по хлоп’ячому тріпнув пальцями. Опісля обернувся обличчям у глибину саду. Відти міг також хтось надійти… навіть і сама Ева — як вже не о. Захарій або їмость.

Він не помилився.

Десь збоку недалеко нього рипнула фіртка, що відділяла сад і зільник від подвір’я… з котрого йшлося впрост до ґанку з олеандрами, де так радо пересиджував о. Захарій літом і читав свої часописи.

Юліян оглянувся.

Се йшла Ева. Гаряча краска, викликана несподіваним появленням дівчини, указалася й щезла на його щоках.

"Панно Ево… а я гадав… я через сад прийшов. Отець добродій вдома?"

"Ні. Поверне коло шостої".

"Вам татунечка треба?"

"Так".

"Так пождіть. Сядьте. Он тут під яблунею… недалеко фіртки".

Обоє сіли. Як вона почувала себе?

Давно не бачив її. Хотів додати, що ще коли з бабунею їхала… але здержався. Інстинктовновідчув, що се викличе в неї прикре почування. Та й не важне було то все.

*

Він не знав, що дальше говорити, бо вона відвернула при його словах голівку й не обзивалася. Коли він повторив своє питання, долучаючи ще й питання про стан здоров’я родичів — вона відповіла живо, що все "гаразд", а опісля, звертаючи вже повно обличчя до нього, розказала немногими словами, що саме сьогодні від’їхали від них гості — а л е я к і? Вона перегнулася граціозно вперед нього на лавці і заглянула йому в очі. Але які гості, повторяє вона, то він ніколи не вгадає. С в о я к и ї х. Свояки, яких вона аж сим разом пораз перший побачила. Від бабуневого рідного брата внучка з тетою Олею, донькою другого бабуневого брата, давно помершого й зовсім убогого. Тета Оля незамужня. Вони обидві вертали з Дрездена[65], де перебувала Д о р а (власне та "кузинка") на вивченні німецької мови… на що її родичі дуже настоювали. Знаючи, що п-а Др. Емі, з котрою тета Оля була вже давно знайома, перебувала по більшій части феріями в нас, хотіли, зглядно та тета, хотіла побачитись з нею, а й також використати нагоду, щоб ми з Дорою познайомилися раз і особисто поступили в переїзді до нас. Сим разом вони помилилися. Сього літа Др. Емі виїхала до своїх родичів до Німеччини.

Довідавшись, що її нема в нас, вони побули лише один день і, помимо просьби батька й матері остатись в нас довше, від’їхали. Вуйко Альфонс, запевняла тета Оля (Альбінська було її на прізвище), вижидає їх повороту нетерпеливо й тому спішили з від’їздом.

"По правді, — додала молода дівчина квапно півголосом, оглядаючись поза себе, чи нема кого з домашніх в поблизу, — межи ними й бабунею струни натягнені й вони не симпатизують з собою. Причини поховані в їх молодости… а вуйко Альфонс зарозумілий проти бабуні. От що. А я мало цікавилась ними. Чи хочете ті причини знати?"

Але Юліян мовчав. Йому не важно було се знати. Він дивився поважно на ню і виглядав, мов ждав, щоб вона закінчила бесіду.

"Бабуня лиш на хвильку з ними побула й зараз додому від’їхала. А щодо мене, — говорила Ева дальше… — то мені обі симпатичні. Тета Оля більше, чим Дора. Дора молодша від мене… й рішучо ще дитина, дарма що перебувала в німецькім пансіоні. Вона й не дуже гарна, хіба що ростом. Волосся в неї попелясте, рішучо попелясте. Мама каже, що щось подібного милого й любого не бачила; та ще й граціозна".

"Краса тіла і рухів переважує дуже часто й красу обличчя", — обізвався вперше Юліян.

Вона з Б…ких гір, з глибоких гір. Дівчина неначе не дочувала кинені слова Юліяна.

Околиця І. знана не лише зі своєї краси, але й воздуху, що може й рівнятися воздуху З…го.

Молодий чоловік вчудувався. "Так з З…?"

Він знає ту місцевість, спитала Ева?

Так. Там проживає батькова одинока сестра. Але він, крім тої одної тітки, її чоловіка і її замужньої доньки, нікого більше не знає.

Хто та його тета?

Юліянові прочулося, що в її питанню задзвеніло легке легковаження. Він подивився на ню спокійним поглядом і відповів: "Жінка надучителя. Жінка поважна, повна гордости, працьовита, взорова ґаздиня, репрезентантка українського жіноцтва старшого покоління".

Отже, тих її свояків не знає.

Ні. Закоротко перебував там, щоб пізнати мешканців з І.

Знав лише з часткових оповідань і пояснень своєї тети, що там колись і не надто давно посідав один багач, німець на ім’я Ганс фон Ґанинґайм, там рудокопні, а й деінде, як в К…, почасти й копальні срібла. Сам він переживав в Парижі, де проводив розгульне життя й ледве раз-два на років кілька приїздив на недовгий час на ті свої посілости, щоб пересвідчитися, оскілько держиться його рудокопня, вимагає в дечім поправок, дозволяє докупити ще яких і інших копалень, про які чув, що виплатилося б, а головно, оскільки можна вимагати грошевих посилок із-за границі з тих своїх, щоправда, дорогоцінних джерел і в яких розмірах часу. Се було одно, а друге — дізнатися, оскільки управляючий і витворюючий елемент робітництва й завідательствабув настроєний в його користь, а з тим активний і зорганізований. До провірення, скільки вивожували матеріалу за границю, скільки коштів виносив транспорт в часах, де не було залізниць, скільки було руху в гамарнях, на те не ставало йому часу.

Розуміється, що на час його побуту завідательство, що складалося з елементів ріжних націй: поляків, чехів і німців — старалося представити йому стан рудокопні в найліпшім світлі, що і було через якийсь час правдою. Але пізніше змінилося й загрозило упадком чи не цілого руху, й то в найголовніших рудокопних місцях.

Хоч звичайно не дуже то квапно й точно працьовано в штольнях і гамарнях, то під час побуту принципала йшла тут гарячкова робота. Далеко межи горами, де вбудовані були рудокопні, мішався гуркіт коліс із шумом вод, а снопи іскор з височенних гут гнались аж під небеса, лякаючи неознайомлених або переїжджих в темних ночах коло гамарень і штольнів і коло інших місць, де здобувався й вироблявся манган. Самі ж гірняки снували з худим видом, мов мари, коло гамарень, штольнів і магазинів, або розвожували знаними довжезними возами вугілля куди було треба. Зарібок їх був мізерний і не все в час виплачуваний. А що вони були спроваджені колоністи й в тій околиці іншого зарібку в той час не мали, приймали хоч би й малий процент з рук завідателів у надії, що, як ходила чутка, колись перебере Йоахим Ганс фон Ґанинґайм маєток з братом, осядуть в І., бо К. не могла вдержатись — і наступлять і для них інші часи.

Оповідали, що коли властитель звиджував або лиш і висказував бажання звидіти з інженерами деякі штольні, чи не треба в них і при машинах робити поправки, або й інші металургічні направки, прибирано отвори гірляндами й квітками й в послідній хвилі завідательство здержувало принципала від його щирого постановлення, вмовляючи в нього, що все находиться в найліпшім порядку, "новостей" не треба впроваджувати й злишніх видатків уникати — а щонайважніше, л е г е н і не наражати тяжким підземельним воздухом, а то йевентуальним несподіваним газовим вибухом. Те говорилося й інше таке.

Зібране довкола, святочно по-гірничому прибране завідательство й робітництво, з ріжними до гірництва приналежними урядниками, вітали елегантного й добродушного властителя грімкими вигуками привіту й знаним привітом гірництва "щасти Боже!" (Gluck auf], просили навідуватися з далекої чужини частіше й на тім кінчилося.

Правда, тут і там він все-таки висідав з своєї, білим шовком, вибитої карети, несеній чвіркою, мов зміями… вітав зібраних, радився, хоч би й наборзі, як би найліпше піддержувати рудокопню в русі… робив проекти… Промовляв щиро і приязно не лиш з інженерами, але й мішався й між робітництво, подаючи деяким ввічливо руки, заохочуючи їх не занедбувати свої робітницькі обов’язки, хоч би тоді переривали грошеві клопоти точну виплату, старатися якнайбільше видобувати криці, що не лиш йому, як властителеві, мала б принести хосен, але піддержувати всюмонтаневу індустрію в краю, не говорячи остаточно вже про гірниче урядництво й робітництво, котре мало своє забезпечене існування, а провінція зискала б також від того, бо в деякім керунку піднявся би й промисел.

Відтак уряджуючи блискучий бенкет для свого урядництва, неначе нагороджував його за труд коло своєї особи, так само й для робітництва… гойно й без слова, а потім від’їжджав.

Кланяючись і прирікаючи йому найсердечнішими словами все ним бажане й упроектоване всесторонньо якнайсовісніше сповняти, центральне завідательство лиш вижидало хвилі, щоб принципал щез з очей, і бралося наново за свою експлуатуючу господарку.

Юліян поглянув на свій годинник, поглянув на Еву, а стрінувшись з її великими очима, що вижидали все інших пояснень від нього, говорив дальше.

Роздобувати мізерно оплаченими робітниками в І. й інших кількох місцевостях, де були з надмірними коштами побудовані гамарні, сирий матеріал, розділяти дохід з нього на оплату передовсім собі — на пиняве сплачування позичок, затягнених ради побудовань гути, поправок і т. і. обов’язково потрібне — й не жалували принципала. Вони знали, що так скоро він не прибуде на контролю… де-не-де підоймалися й суперники його, що в тім керунку почали закуповувати те, що не було до задержування, не задовжуючись тяжко, менші рудокопні, як П. і Б., і жили коштом блискучо, як кажуть, безжурно на дальшу безжурність з сьогодні на завтра.

*

Не інакше велося, коли перебрали по смерті голови, підмінований у основі, близький руїні, лиш почасти ще існуючий маєток, два браття фон Ґанинґайм, а головно старший Йоахим фон Ґанинґайм.

Він старався всіма силами вдержати те, що ще світилося, а власне рудокопню в І., але не надовго спромігся на се. Поновна велика позичка на витворення гамарні в І. деяких злишніх будівель, дороге огрівання гути деревляним вуглем (транспорт камінного вугілля з заходу не залізницею — було наче вмисно змірене до матеріальної руїни властителя). Крім цього, приключилися й інші причини до залишення здобування монтанних матеріалів; напираннявірителів до сплачування довгів і… — Юліян знов вмовк.

"Далі, далі… Пане Цезаревичу, — напирала молода дівчина, в котрої лице наче о відтінок побіліло. — Ви не знаєте, чому мене се так займає…"

І справді, Юліян се не знав.

Пошук на сайті: